Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Вінницька область

та багато інших підприємств уже в 1949 році значно перевершили довоєнний рівень виробництва. Успішно розгорталося спорудження Вінницького інструментального заводу, який незабаром почав випускати металорізальний та слюсарно- монтажний інструмент. Стали до ладу великий завод автоелектроапаратури у селі Сутисках Тиврівського району, електротехнічний завод у Вінниці та інші підприємства . Значно збільшили свою виробничу потужність Могилів-Подільський та Варський машинобудівні заводи.
Поряд з відбудовою і дальшим розвитком промисловості неухильно відроджувалося сільське господарство Вінниччини. Конкретні завдання по налагодженню колгоспного виробництва були визначені у постанові Ради Міністрів СРСР від 13 квітня 1946 року «Про заходи по дальшому відновленню зернового виробництва, бурякосіяння і олійних культур в колгоспах Української РСР» та матеріалах лютневого (1947 р.) Пленуму ЦК ВКП(б). Керуючись настановами партії та уряду,
Вінницька обласна партійна організація мобілізувала трудящих на боротьбу за високі врожаї, за підвищення продуктивності тваринництва. У більшості колгоспів були відновлені сівозміни, в усіх сільськогосподарських артілях створено не менше трьох тваринницьких ферм.
Обласний і районні комітети партії, місцеві Ради депутатів трудящих багато докладали зусиль, щоб організаційно зміцнити колгоспи, ліквідувати порушення Статуту сільськогосподарської артілі, які мали місце в окремих селах. У колгоспах, радгоспах і МТС налагоджувалося соціалістичне змагання за піднесення продуктивності праці.
За успіхи в розвитку сільського господарства в 1947 році уряд нагородив орденами й медалями 1113 трудівників Вінниччини, а 44 передовикам колгоспів і радгоспів області було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Цього почесного звання удостоїлись колишні воїни Радянської Армії, які стали головами колгоспів, К. М. Сапчук із села Вишківців, Ф. Г. Іваницький з села Івашківців, знатна ланкова села Голубечого Крижопільського району Т. П. Марцин та інші.
В 1949 році колгоспи області значно перевищили довоєнний рівень посівів цукрових буряків, кукурудзи і соняшнику. Зміцнилась матеріально-технічна база сільського господарства. В області було 2765 тракторів (фізичних), 529 зернових комбайнів, 580 складних молотарок, 1621 тракторний плуг тощо. Виробіток на один 15-сильний трактор становив 620 га - значно більше, ніж до війни.
В боротьбі за розвиток сільського господарства зміцнювалась трудова дисципліна, зростала активність широких мас. Ще в грудні 1945 року за ініціативою партійної організації колгоспники Березнянської артілі Хмільницького району звернулись із закликом до всіх хліборобів Вінниччини та інших областей республіки розгорнути змагання за спорудження своїми силами сільських електростанцій. Ця ініціатива була схвалена Вінницьким обкомом КП(б)У і облвиконкомом. Протягом 1946 року колгоспники Вінниччини за допомогою робітників та інженерно-технічних працівників підприємств збудували 213 електростанцій. Вони ще були малопотужними, споруджувались переважно на ставах та річках. Електроенергія їх використовувалась для освітлення будинків, вулиць і частково в сільськогосподарському виробництві. Наприкінці 1950 року на Вінниччині вже діяла 451 сільська електростанція загальною потужністю 11 тис. квт. Було електрифіковано 500 колгоспів і 84 МТС. Почин вінничан підтримали трудівники сільського господарства Київської, Харківської та інших областей.
Для раціонального використання сільськогосподарської техніки, підвищення ефективності виробництва, доцільнішої розстановки кадрів, досконалішої організації праці вирішено об'єднати дрібні колгоспи у великі господарства. Замість 1932 колгоспів на кінець 1950 року в області їх стало 1059. Дедалі зміцнювалась економіка колгоспів, що в свою чергу позначалося на підвищенні добробуту мас. Розширювалась торговельна мережа на селі, зростало споживання товарів на душу населення.
Наприкінці четвертої п'ятирічки в основному було завершено відбудову народного господарства області. В 1950 році обсяг промислового виробництва досяг 101 проц. довоєнного 1940 року. Швидко відроджувалась і набирала дальшого розвитку машинобудівна і металообробна промисловість.
Нові перспективи розвитку економіки і культури області відкривалися в наступних п'ятирічках. Капіталовкладення в народне господарство Вінниччини за 1951-1955 pp. становили 159 млн. крб. проти 118 млн. крб. за попереднє п'ятиріччя. Випуск валової продукції промисловості області в 1955 році складав 161,9 проц. до рівня 1950 року. Цукрові заводи виробляли близько 500 тис. тонн цукру.
Успішне виконання п'ятого п'ятирічного плану було зумовлено великим трудовим піднесенням, яке охопило весь радянський народ. На промислових підприємствах Вінниччини в 1955 році працювало 7 тис. раціоналізаторів і винахідників. Особлива увага приділялась технічному прогресу, реконструкції та модернізації обладнання підприємств.