Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Тиврів

Тиврів - селище міського типу (з 1965 року). Розташований на мальовничому узгір'ї правого берега Південного Бугу, за 25 км на південь від Вінниці, за 16 км від залізничної станції Гнівань. Через селище проходить автодорога Вінниця-Могилів-Подільський. Населення - 3980 чоловік.
Тиврів - центр району, територія якого становить 882 кв. км, населення - 60,3 тис. чоловік, у т. ч. міського 10,9 тис. чоловік. У районі - 59 населених пунктів, підпорядкованих 2 селищним і 20 сільським Радам. Усієї землі - 88,2 тис. га, у т. ч. 56,3 тис. га орної, 1,5 тис. га сіножатей, 3,5 тис. га пасовиськ, 9,8 тис. га лісів. Працюють 22 колгоспи, один радгосп; 13 промислових підприємств, 180 магазинів і кіосків, 61 підприємство громадського харчування; 6 лікарень, 54 медичні пункти, 15 колгоспних пологових будинків, 14 профілакторіїв, 6 аптек, санепідстанція; 53 школи, вечірній машинобудівний технікум, будинок культури, 53 клуби, 51 бібліотека, 5 кінотеатрів, 55 кіноустановок.
Територія села освоєна в сиву давнину. В центрі Тиврова, на березі Південного Бугу, трапляються кремінні знаряддя праці доби неоліту, що існував на Побужжі між VI і IV тисячоліттям до нашої ери.
Перша письмова згадка про Тиврів належить до початку XVI ст. В 1505 році брацлавський зем'янин Федько Дашкевич «бив чолом» і пред'явив відповідні документи великому князю Литовському Олександрові про те, що Тиврів в числі інших населених пунктів був дарований «за службу» великим князем Вітовтом його дідові Герману Дашкевичу. Князь підтвердив право Дашкевичів на володіння Тивровом. 1629 року Тиврів згадується також в списках подимного податку Брацлавського воєводства.
Тиврів був прикордонним оборонним пунктом феодальної Литовської держави і кілька разів спустошувався татарами. Недалеко проходив Кучманський шляхг яким сунули татарські орди на Галичину, Волинь, Польщу. Час від часу частина татарського війська відокремлювалася від головних сил, біля Тиврова переправлялася через Південний Буг, щоб зненацька з тилу вчинити напад на якесь тещ чи село. Тиврів, звичайно, був першою жертвою на шляху степових розбійників. Ще й досі побутують у народі легенди про страшне татарське лихоліття, розповіді про підземні ходи, що тягнуться від центра селища до протилежного берега Південного Бугу. Ними тікали до лісу жителі Тиврова, рятуючись від нападу. Один з бродів поблизу селища й досі називають татарським. Після кожного ворожого нападу поселення знову й знову відроджувалося з попелу, поповнювалося новими поселенцями, зростало. В середині XVI ст. у Тиврові, шукаючи захисту від панського гніту, оселилося чимало втікачів із Західного Поділля, Галичини, Волині. Внаслідок Люблінської унії 1569 року Тиврів відійшов до шляхетської Польщі - до складу Вінницького повіту Брацлавського воєводства.
Місцеві феодали Кліщівські зразу ж перейшли в католицизм, побудували костьол. Крім існуючої натуральної ренти, вони запровадили відробіткову - панщину, яка дедалі зростала. Поступово селяни втрачали рештки особистої свободи, право вільного переходу. В кінці XVI ст. через посилення поміщицького гноблення Тиврів перестав бути притулком для втікачів. Тепер уже тиврівські селяни рятувалися від панської сваволі на півдні Б рад лав шини, на кордоні з Диким полем. У списках подимного податку за 1629 рік у Тиврові налічувалося 347 димів.
У червні 1648 року селянсько-козацькі загони Максима Кривоноса визволили Тиврів від польсько-шляхетського панування. 1654 року він увійшов до складу возз'єднаних з Росією земель. Проте за Андрусівським договором містечко знову опинилося під владою польсько-шляхетської держави. З 1672 по 1699 рік ним володіли турецькі поневолювачі. Тиврівці брали активну участь у повстанні С. Палія, А. Абазина, 3. Іскри, боролися проти чужоземного гніту, за возз'єднання з братнім російським народом. Жителі містечка на деякий час вигнали польських панів з свого поселення. Лише з 1715 року шляхта почала поволі повертатися до Тиврова, поновлювати порядки, скасовані повсталим народом. Ще важчою стала панщина, зростали повинності, силоміць насаджувалося католицтво. Один з власників Тиврова- М. Калитинський у 1742 році побудував новий костьол, привіз у Тиврів монахів-домініканців.
Власники тиврівських маєтків зав'язали прямі торговельні стосунки з містами Прибалтики. У 1758 році 3. Ярошинський відправив у Данціг перший транспорт жита і пшениці. Відтоді протягом двадцяти років таких транспортів вирушало 6-8 на рік. Почалася грошова лихоманка. Пани жорстоко експлуатували кріпаків, заводили в маєтках промисли, грабували, нищили природні багатства. Той же 3. Ярошинський за чотири роки продав данцігським купцям на 200 тис. злотих поташу, для чого було знищено весь ліс навколо Тиврова й сусідніх сіл. М. Калитинський з метою реалізації на місці продуктів сільського господарства і виробів ремісників-кріпаків добився 1744 року для Тиврова статусу містечка, права влаштовувати щотижневі торги (кожний четвер) і три ярмарки на рік. У


Тиврів