Гнівань - Вінницька область у складі УРСР | Інформаційно-пізнавальний портал
Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Гнівань

Гнівань - селище міського типу (з 1938 року), центр селищної Ради, розташоване на лівому березі Південного Бугу, за 20 км від районного центру. Залізнична станція. Населення - 6959 чоловік.
Поселення Гнівань виникло у давнину. Його не раз спустошували татари. Саме про Гнівань згадується в документах, датованих 1629 роком.
За часів прокладання залізниці Київ - Одеса Гнівань починає швидко зростати. Тоді для потреб будівництва розпочали розробку гніванського граніту. Земля села і його околиць налічувала до 3000 десятин, яку поміщик Ярошинський продавав (по 0,15 га) робітникам, що працювали на прокладанні залізничної колії.
З розвитком капіталістичних відносин на Україні значення Гнівані зростало. В 1877 році тут побудовано цукрорафінадний завод, що належав Гніванському акціонерному товариству. За короткий час він перетворився у велике підприємство Подільської губернії. В 1882 році за добу завод переробляв 1404 цнт цукрових буряків. Виробничий процес тривав 90 діб. Цукор продавали на внутрішньому ринку, частину експортували в Іран.
У 80-х роках XIX ст. у Гнівані постійно проживало до 1000 мешканців. Тут була залізнична станція, телеграф, пошта. Основним заняттям населення Гнівані в дореволюційний час було добування граніту, праця на цукровому заводі і залізниці. Гніванський гранітний кар'єр належав поміщикові Ф. Ярошинському. З 1890 року видобуток каменю збільшується: відкривають нові кар'єри, створюються майстерні для обробки граніту. Проте продуктивність кар'єрів була низькою. Річне виробництво будівельного каменю й щебеню становило 20 тис. кубометрів. У кар'єрах цілий рік працювало від кількох сот до тисячі й більше робітників. На заводі під час цукроваріння і транспортування буряків з полів було зайнято від 2500 до 3000 чол. І в кар'єрах, і на цукровому заводі переважну більшість робітників становили сезонники. Жили й працювали вони в тяжких умовах. На гранітних кар'єрах трудовий день не нормувався, часто тривав до 16 годин, заробітна плата була низькою, відсутня будь-яка охорона праці.
Кадрові робітники цукрового заводу і кар'єрів були тим ядром, яке активно реагувало на події в країні, відстоювало інтереси трудящих. Гнівань, як робітничий осередок, мала свої революційні традиції. 29 квітня 1905 року 200 робітників цукрового заводу організували страйк. Це був перший в історії Гнівані масовий виступ трудящих. Вони вимагали запровадження 9-годинного робочого дня, підвищення зарплати, поліпшення медичного обслуговування, відкриття школи при заводі, наполягали перед дирекцією дозволити їм проводити загальні збори робітників і майстрів, а всі спірні питання між робітниками і дирекцією розглядати з участю представників від трудящих. 17 жовтня 1905 року відбувся більш масовий страйк, в якому взяло участь близько 3000 чоловік. Цього разу робітники трималися впевненіше, ніж під час квітневого виступу. Адміністрація заводу відмовилась задовольнити вимоги, попередивши робітників, що коли вони протягом трьох днів не стануть до роботи, їх звільнять і замінять новим складом. У відповідь на цю заяву адміністрації робітники попередили, що заберуть з собою знаряддя праці, отже, будь-які роботи на заводі взагалі припиняться. У масових виступах робітників, їх вимогах царські власті вбачали для себе серйозну небезпеку, тому вже 29 листопада було відряджено військову частину для охорони Гніванського цукрового заводу.
Масові виступи трудящих Гнівані сприяли зростанню їх єдності, революційної свідомості. 10 лютого 1907 року 673 робітники цукрового заводу виступили проти переслідувань прогресивно настроєних людей і свавілля стражників та поліцейських.
У роки нового революційного піднесення, коли робітничий клас країни перейшов у наступ за свої корінні інтереси, робітники Гніванського цукрового заводу не залишилися осторонь. В листопаді 1913 року протягом трьох днів страйкували 52 робітники. Вони вимагали збільшити заробітну плату. Оскільки дирекція заводу не задовольняла їх вимоги, 17 чоловік залишили роботу на заводі.
Для забезпечення прибутків підприємці змушені були підвищувати кваліфікацію і культурний рівень певної частини робітників. У 1913 році в Гнівані відкрили народне училище з столярним відділом при ньому. На потреби цього відділу земське управління виділило 1500 карбованців.
Виступи гніванських робітників у роки першої російської революції і після її поразки не пройшли марно: вони сприяли згуртуванню трудящих для спільної боротьби проти експлуататорського ладу. Трудящі Гнівані вітали Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Радянська влада в селі була встановлена в січні 1918 року. Але в березні село окупували польські легіонери, які прийшли з австро-німецькими військами. Після краху окупації владу захопила буржуазно-націоналістична Директорія.
Навесні 1919 року, коли радянські війська визволяли від петлюрівців Поділля, в


Гнівань