Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Тиманівка

Тиманівка - село, центр сільської Ради, розташоване на берегах невеликої річки Козарихи, яка впадає в Сільницю - притоку Південного Бугу. Віддаль до Тульчина - 12 км, до залізничної станції Вапнярка - 10 км. Населення - 3204 чоловіка.
Перша письмова згадка про Тиманівку належить до 8 травня 1606 року в зв'язку з позовом шляхтича Яремського на тодішнього власника села Тихона Шашкевича про повернення останнім збіглих селян. В акті передачі її одним власником іншому в 1647 році вказується, що Тиманівка (вона ж і Липівка) має корчму, млин і ставок. Тут є «хлопів -120», а також міщани на чолі з бургомістром.
Жителі Тиманівки займалися хліборобством, скотарством, бджільництвом. Лісові багатства стали базою для розвитку таких промислів, як смолокуріння, випалювання поташу й бондарство. Розвивалася також торгівля. У договорі Шашкевича з одним гданським купцем (1623 р.) йдеться про зобов'язання поставляти останньому поташ і клепки, вироблювані у Тиманівці.
Умови життя трудящого населення були важкими. Складність їх становища посилювалась постійними чварами власників села з сусідніми можновладцями, в ході яких господарства тиманівських селян руйнувались і грабувалися. В документах за 1609 рік згадується про наїзд на землі Тиманівки челяді канцлера Замойського, внаслідок чого «було забрано різної рогатої худоби на велику суму».
Населення Тиманівки брало участь у визвольній війні українського народу проти польсько-шляхетського гніту. Воно гаряче вітало рішення Переяславської ради про возз'єднання України з Росією. Коли влітку 1654 року польська шляхта розпочала війну проти Росії за повернення втрачених українських земель, Тиманівка (на той час досить добре укріплене село) стала одним з опорних пунктів Брацлавщини у боротьбі проти загарбників. Наприкінці 1654 року тиманівці разом з українськими козаками й російськими солдатами чинили опір війську Потоцького. Але внаслідок переважаючих сил противника і зрадницької втечі сотника Махеринського, який очолював оборону, польські солдати здобули Тиманівку і повністю розграбували її. Знову настали чорні дні тяжкого поневолення, яке тривало майже півтора століття.
Після возз'єднання Правобережної України з Росією Тиманівка стала місцем розташування частин російського війська. В 1796-1797 pp. тут стояли підрозділи армії, якою командував О. В. Суворов. У літніх таборах на полях і в лісах видатний полководець проводив тактичні заняття, навчаючи своїх солдатів штурмувати фортеці, форсувати водні рубежі тощо. З тих часів у лісі й досі є три криниці, викопані солдатами, які населення називає «суворовськими».
О. В. Суворов часто приїжджав у Тиманівку. Ще й сьогодні зберігається будинок, у якому він жив і працював.
У першій половині XIX ст. Тиманівка була значним населеним пунктом південного Поділля. Поряд з такими традиційними промислами, як бондарство, гончарство, виробництво коліс, якими займалися селяни-кріпаки та ремісники, виникають підприємства мануфактурного типу. У 30-х роках в Тиманівці відкрилися пивоварний і шкіряний заводи.
На початку 1837 року в селі проживало близько 1700 чоловік, з них 1619 селян- кріпаків. Невдовзі Тиманівку віднесено до розряду містечок. Та, незважаючи на значну зайнятість жителів промислами, сільське господарство становило головне заняття тих, хто був власністю князів Четвертинських, а потім - графів Протасових-Бахметьєвих. За інвентарем 1845 року Тиманівський маєток графа Бахметьєва мав 3293 десятини землі. Селян-кріпаків жорстоко експлуатували. 130 днів на рік відробляли вони панщину. Крім того, охороняли економію, виконували натуральні та гужові повинності, платили чинш. Поміщик забороняв селянам користуватися потрібними їм угіддями й пасовиськами, за найменшу провину бив різками.
Нещадна експлуатація та свавілля кріпосників були причиною численних стихійних протестів селян, які нерідко закінчувалися серйозними акціями проти гнобителів. 20 серпня 1845 року управитель маєтку доповідав ямпільському приставу, що в Тиманівці з невідомих причин виникла пожежа, під час якої згоріли канцелярія економії з усіма справами на селян-кріпаків, будинок управителя, панська клуня з обмолоченим хлібом, возами, вином і кілька скирд пшениці, жита тощо. Характерна така обставина: селяни почали гасити пожежу на панському подвір'ї лише тоді, коли вогонь перекинувся на їхні халупи і житла ремісників. Хоч слідчим органам не вдалося виявити винуватців пожежі, суд визнав винними всіх селян і ухвалив відшкодувати збитки, завдані ними графові.
Бурхливі події відбувались у Тиманівці і навесні 1861 року, коли селяни, ознайомившись з уставною грамотою, побачили, що їх грубо і безсоромно ошукали. Зібравшись на подвір'ї панського маєтку, вони зажадали, щоб їх


Тиманівка