Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Оратів

Сторінка 1 з 5
Оратів - село (з 1811 до 1923 року - містечко), центр сільської Ради. Розташований по обидва боки річки Живої, притоки Роськи, за 33 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Оратів. Населення - 2397 чоловік. Оратівській сільській Раді підпорядковане село Прибережне.
Першу згадку про Оратів знаходимо в люстрації Брацлавського замку за 1545 рік. Село тоді належало магнатам Оратовським і Кліщівським. Після Люблінської унії 1569 року польська шляхта посилила гноблення закріпаченого населення. Селяни опинилися в цілковитій залежності від феодала. Під владою польської шляхти мешканці Оратова зазнавали не тільки жорстокого соціального, а й національно-релігійного гніту. На посилення феодальної експлуатації селяни відповідали виступами проти магнатів і шляхти. Вони активно підтримували повстанців в роки визвольної війни українського народу 1648-1654 pp. 1648 року один із загонів Богдана Хмельницького оволодів Оратовим.
Запеклі бої, які точилися в Оратові і навколо нього між загонами польської шляхти і селянсько-козацького війська, напади татар, зокрема в 1649 році, спустошили село. На деякий час воно перестало бути місцем проживання його власників - тут отаборились запорізькі козаки. За Андрусівським перемир'ям 1667 року Оратів відійшов до Польщі, але місцевим поміщикам вдалося повернутися до своїх маєтків лише в 1713 році.
Виступи селян тривали, переростаючи в грізний антифеодальний рух - гайдамаччину. 11 червня 1735 року загін гайдамаків,захопивши Оратів, підпалив поміщицькі маєтки. У 1768 році, під час Коліївщини, в районі Оратова діяли повстанські загони.
З возз'єднанням Правобережної України з Росією Оратів відійшов до Подільської губернії. Економічне зростання села, в якойу розвивалися промисловість і ремесло, вигідне географічне положення сприяли тому , що у 1811 році воно дістало статус містечка. На той час тут уже працювали винокурний і цегельний заводи. 1854 року в Оратові було 150 дворів, мешкало 494 чоловіка5,
Дореформений період у житті місцевих селян був надзвичайно тяжкий. Вони сплачували поміщикам натуральні та грошові повинності, терпіли свавілля панів. 1821 року оратівські селяни подали скаргу в суд на посесора Козицького, який самовільно збільшував кількість панщинних днів. Так, Карпа Хоменка він примушував відробляти 250 замість 180 днів панщини на рік, а 60-річного Семена Слободу змушував працювати щоденно. Тих, хто не виконував цих наказів, карали різками до непритомності. В 50-60-х роках XIX ст. важким тягарем для селян була урочна система панщини, за якої заліковий день перевищував фактичний. В жнива селяни для власних потреб працювали лише вночі. Не кращим було становище державних селян Оратова, яких з 1 січня 1852 року обклали новим люстраційним оброком за наділену землю.
Посилення панщини, яка фактично зводилася до 6 днів на тиждень, викликало опір оратівських селян. Вони відмовлялися виконувати панщинуг палили панські маєтки. Велику пожежу в маєтках оратівських поміщиків було заподіяно 25 листопада 1860 року.
Виступи селян збіглися з посиленням польського національно-визвольного руху. В лютому 1861 року в Оратові побував син великого польського поета Адама Міцкевича Владислав-Юзеф. На Україну він прибув з Франції для встановлення зв'язків з польськими підпільними організаціями, які готували повстання.
Скасування кріпосницького права не поліпшило економічного становища селян. Одержані ділянки землі були мізерними, а викупні платежі дуже великими, вищими за продажну ціну землі в той час. За 168,2 десятини селяни повинні були сплатити поміщику Виговському 5149 крб., поміщику Російському - 1561 крб. за 54 десятини. У 1863 році поміщик Г. Малиновський мав 193 десятини орної землі і лісу, у користуванні ж 80 селянських дворів було тільки 55 десятин. До цього слід додати непосильні податки, що обтяжували селян після реформи. З 4624 десятин землі селяни Оратівської волості повинні були сплачувати на рік 9496 крб. казенних і 3551 крб. мирських зборів, крім того, на утримання волосних і сільських начальників - 1405 крб., тобто всього на кожну десятину припадало 3 крб. 13 коп.3 Відібравши у селян значну частину наділів, поміщики одночасно позбавили їх лісу, пасовиськ, водопоїв тощо. Наприклад, у примітці до документу про передачу маєтку оратівського поміщика Лодзінського у відомство державного майна Київської губернії 3 жовтня 1863 року зазначалося, що селяни зовсім не мають сіножатей.
Класове розшарування, процес обезземелення селян Оратова після реформи 1861 року дедалі зростали. Якщо в 1863 році на душу припадало близько однієї десятини землі, то в 1900 році- в середньому лише 0,5 десятини. Безземельні та малоземельні, безкінні й однокінні селяни змушені були працювати на цукрових заводах, на будівництві залізниці Київ-Умань, переселятись у Херсонську та Бессарабську губернії. Особливо багато


Оратів