Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Оратів

Сторінка 2 з 5
виїжджало тих, у кого за борги відбирали землю. Хоч царизм заборонив переселення, однак кількість жителів Оратова різко зменшувалася. Якщо 1866 року він згадується як волосний центр з населенням 1495 чоловік, то в 1873 році тут мешкало лише 778 чоловік. Зменшення населення Оратова пов'язано також з великою смертністю внаслідок систематичних захворювань скарлатиною, дифтеритом і дизентерією.
Нестерпне соціальне гноблення в пореформений період викликало активізацію селянського руху. 1868 року в маєтку найбагатшого оратівського поміщика М. М. Вороновича сталася велика пожежа. 25 листопада 1896 року селяни Оратова вчинили рішучий опір намаганням поміщика захопити їх худобу, що випасалась на панських пасовищах.
Зубожіння й нестатки, безпросвітна темрява були постійним супутником оратівчан. У 1897 році кількість неписьменних становила понад 70 проц. 1900 року в церковнопарафіяльній чотирикласній школі вчилося 40 хлопчиків та 25 дівчаток. У селі працював лише один фельдшер.
Революція 1905-1907 pp. посилила боротьбу селян за землю. Селяни Оратова неодноразово залишали роботу в поміщицьких маєтках, вимагали підвищення заробітної плати, відмовлялися вносити викупні платежі. Тому повітові власті звер
нулися до губернатора з просьбою розквартирувати в поміщицьких маєтках батальйон військ. В роки революції припинили стягнення викупних платежів. Однак цю акцію звели нанівець підвищенням податків, а згодом - орендної плати за землю. Розвиток капіталізму на селі супроводжувався обезземеленням селянських господарств, дальшим зубожінням бідноти, її пролетаризацією, що призводило до загострення класової боротьби. Оратівські селяни продовжували виступати проти своїх поміщиків, існуючих порядків. Вони самовільно випасали худобу на поміщицьких землях, рубали ліс, відмовлялися платити податки і недоїмки. Безземелля й малоземелля, нестача тягла й реманенту, аграрне перенаселення - таким було становище оратівських селян напередодні першої світової війни. За даними 1912 року, 505 селянських господарств Оратова володіли 1208 десятинами землі, тобто в середньому на одне господарство припадало 2,38 десятини. Проте із загальної кількості господарств 263 мали в своєму користуванні лише 265 десятин, з них 32 володіли лише 16 десятинами, а 76 господарств були безземельними. До того ж 225 не мали худоби. А тим часом кільком оратівським поміщикам належало 1595 десятин землі, священнослужителям- 88 десятин.
Доведені до відчаю злиденним становищем, яке особливо посилилося в період першої світової війни, трудящі містечка активно виступали проти своїх гнобителів. Повалення царя, звістки з повіту про самовільне захоплення селянами поміщицьких земель вселили в оратівських хліборобів надію на швидке звільнення від гніту експлуататорів. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в Оратові відбувся сход селян, де створили волосний революційний комітет на чолі з С. С. Л- патинським. Тоді ж виник сільський ревком, головою якого став селянин А. М. Іващенко. Сільський ревком фактично виконував функції сільської Ради. Проте невдовзі Оратів опинився під владою контрреволюційної Центральної ради. Після проголошення І Всеукраїнським з'їздом Рад Радянської влади на Україні влада в Оратові в січні 1918 року перейшла до ревкому. Та не встигла Радянська влада утвердитися, як наприкінці лютого 1918 року Оратів зайняли австро-німецькі окупанти. Вони і з їх допомогою українська буржуазія та поміщики стали відновлювати дореволюційні порядки. Трудящі Оратова піднялися на боротьбу з внутрішньою і зовнішньою контрреволюцією. В містечку створили збройну групу борців за Радянську владу, яку називали «винищувачами тиранів». Група здійснювала збройні напади на окупантів і гетьманські війська. 14 липня 1918 року Липовецький повітовий староста повідомляв про дії партизанів міністерство внутрішніх справ гетьманського уряду. Член міністерства оратівський поміщик Воронович дав розпорядження просити німецьке командування послати війська.
Після вигнання австро-німецьких військ Оратів опинився в руках петлюрівської Директорії. 18 березня 1919 року частини Червоної Армії зайняли станцію Оратів5, а згодом визволили містечко. Проте на початку травня 1920 року його окупували війська панської Польщі. В червні того ж року частини Першої Кінної армії остаточно визволили Оратів. Створений тут у червні 1920 року волосний ревком вжив енергійних заходів для ліквідації наслідків війни. Почали діяти відділи ревкому, зокрема земельний на чолі з оратівськими жителями К. Т. Лопатинським і Т. Г. Новицьким, сільська Рада, головою якої обрали А. Шебенюка. У другій половині серпня 1920 року в Оратові організовано комітет незаможних селян. КНС допомагав сім'ям червоноармійців, займався питаннями мобілізації у Червону Армію, відбудовою зруйнованого господарства, розподілом між селянами колишньої
поміщицької і церковної землі. В листопаді 1920 року в Оратові був скликаний волосний з'їзд комітетів незаможних селян. На ньому обрали двох


Оратів