Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Ладижин

Сторінка 1 з 7

Ладижин - селище міського типу (з 1968 року), центр селищної Ради. Розташований на правому березі Південного Бугу, за 19 км від районного центру, за 6 км від залізничної станції Ладижин. Через селище протікає річка Сільниця. Населення - 11 267 чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Губник, Лукашівка та Ружицьке.

Територія Ладижина заселялася з глибокої давнини. Про це свідчать дані археології. Тут виявлено сліди двох поселень доби неоліту та двох ранньослов'янських поселень VI-VII століть.
Перша літописна згадка про Ладижин належить до 1362 року. Дослідники вважають його тотожнім із стародавнім Лодяжиним, назва якого походить від імені язичеської богині Лади.
Зручне географічне розташування в лісистій місцевості, що з двох боків омивається Південним Бугом та Сільницею, сприяло створенню неприступного укріплення. Ладижин був оточений глибоким ровом та земляним валом, що тягнувся, аж до Брацлава. Під укріпленням були прокладені підземні ходи. Залишки стародавніх укріплень, т. зв. Замчище, помітні ще й тепер.
У XIV ст., коли литовські феодали захопили Поділля, Ладижин став магнатською власністю. Литовські, згодом польські магнати кілька століть жорстоко визискували його мешканців. Експлуатація особливо посилилася з середини XVI ст., після волочної реформи, яка зміцнила право феодала на землю та його владу над населенням. В другій половині XVI ст. жителі Ладижина платили податки більш як з 400 димів, відбували на користь власника маєтку всі види феодальної ренти: відробіткову, натуральну та грошову.
Постійна загроза турецько-татарських наскоків спричинилася до будівництва міст-укріплень, які спочатку були не стільки осередками торгівлі і ремесла, скільки військово-адміністративними опорними пунктами в управлінні та захисті краю. Одним з таких міст став і Ладижин. На початку XVII ст. він входив до складу Брацлавського воєводства. Ладижин мав фортецю. В середині XVII ст. в ньому мешкало 6 тис. чоловік, оподатковувалося 1294 дими.
Навесні 1648 року, після визволення Ладижина від шляхетських військ, козацький полковник Ганжа сформував з його мешканців загін, що став частиною селянсько-козацького війська. Ладижин було визнано сотенним містом Уманського полку. В 1665 році польське військо за допомогою татар оволоділо Ладижином, пограбувало і зруйнувало його. Під час боротьби старшинських угруповань за владу на Правобережжі з 1670 року Ладижин підлягав гетьманові П. Дорошенку. Однак в ході боротьби його захоплювали то шляхетські війська, то турки, то татари. 6 серпня 1671 року до околиць Ладижина наблизилися турецькі війська. В місті в цей час перебувало понад 5 тис. польського і козацького війська, які об'єдналися для спільної боротьби з турками, і понад 20 тис. мешканців Ладижина та біженців, що шукали порятунку від турків. Тривала облога не принесла турецьким військам перемоги. Пізніше гетьман Дорошенко на деякий час оволодів містом, але був вигнаний козаками лівобережного гетьмана Самойловича. Для охорони Ладижина він залишив 5-тисячний загін козаків на чолі з полковником Мурашком.
1674 року султанське військо знову підступало до Ладижина. Козаки Мурашка й жителі міста виявили великий героїзм і мужність. Вони витримали 11 атак ворога, і тільки після двох тижнів жорстокої битви турки оволоділи фортецею. Більшість її захисників разом з полковником Мурашком загинула. Турки спалили містечко та вирізали багато його мешканців. До кінця XVII ст. Подільські землі, в т. ч. й Ладижин, були фактично віддані на поталу турецько-татарським загарбникам. Лише в 1699 році, після завершення російсько-турецької війни яничари примушені були забратися звідси. Але замість турків до Ладижина повернулися польські магнати, і становище його жителів залишалося й далі тяжким.
Та жорстока експлуатація трудящих польськими магнатами змушувала їх відстоювати свої права. Ладижин знову став місцем кривавих битв. Селяни разом з козаками в 1702 році повстали проти шляхти. Полковник Семен Палій надіслав на допомогу ладижинцям 2-тисячний загін козаків на чолі з полковником А. Абазином. У лютому 1703 року біля Ладижина відбувся жортокий бій повсталих з польським військом, очолюваним А. Синявським. Майже три чверті повстанців загинуло. Тяжко поранений полковник А. Абазин потрапив у полон і був страчений. Шляхтичі спалили Ладижин. Напавши на табір біженців, розташований близько Ладижина, польське військо зруйнувало його, а людей - дощенту вирубало. Повстанці, що залишилися в живих, продовжували боротьбу. На початку лютого 1704 року вони закликали на допомогу козаків з Умані і вигнали шляхетське військо.
Після придушення повстання польський уряд жорстоко розправився не тільки з його учасниками. Карали на смерть усіх, кого запідозрювали в співчутті повсталим. У місцевого населення конфіскували всю худобу, а його зобов'язали



Ладижин