Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Іллінці

Сторінка 1 з 6
Іллінці - селище міського типу (з 1925 року), розташоване на річці Собі - притоці Південного Бугу, за 72 км від Вінниці, за 16 км від станції Литовець. Автомобільними шляхами селище зв'язане з багатьма райцентрами області, а з Вінницею - ще й авіалінією. Населення - 3479 чоловік.
Іллінці - центр району, територія якого становить 1446 кв. км, населення - 87,5 тис. чоловік, у т. ч. міського - 9,2 тис. чоловік. У районі - 92 населені пункти, підпорядковані 2 селищним і 37 сільським Радам. Усієї землі - 144,6 тис. га, у т. ч. 91,7 тис. га орної, 2,8 тис. га садів, 8,6 тис. га лук і пасовищ, 19,6 тис. га лісів, 2,3 тис. га водоймищ. Працюють 15 промислових підприємств, у т. ч. З цукрові заводи; 38 колгоспів, 6 радгоспів, 279 магазинів і 88 підприємств громадського харчування; 9 лікарень, 66 фельдшерсько-акушерських пунктів; 5 оздоровчих пунктів на підприємствах, 7 пологових будинків, санітарно-епідеміологічна станція, 10 профілакторіїв; 68 шкіл, 1 технікум, 24 будинки
культури, 47 клубів, 76 кіноустановок, 80 бібліотек. Майже в усіх селах встановлено пам'ятники й обеліски полеглим у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами.
Територія нинішнього селища була заселена давно. На схід і південь від Іллінців є добре помітні скіфські кургани (IV-III ст. до н. е.). На місці селища в середині минулого століття знаходили залишки укріпленого замку, а також валу й рову. Замок стояв тут у XIV-XVII ст. В джерелах XVII-XVIII ст. селище частіше називається Лінцями, в кінці XIX ст. за ним остаточно закріпилася назва Іллінці. Як містечко Іллінці вперше згадуються в письмових джерелах середини XVII століття.
В роки визвольної війни українського народу проти польськогінляхетського гноблення 1648-1654 pp. Іллінці входили до Кальницького полку, на чолі якого стояв сподвижник Б. Хмельницького І. Богун. Жителі містечка брали активну участь у боротьбі проти польських магнатів і шляхти. 1653 року озброєні іллінчани спільно з козаками розбили в бою під містечком великий польський загін. Наступного року військовий загін Чарнецького, який ішов каральним походом на Брацлавщину спалив Іллінці разом з передмістями. Були зруйновані укріплення, загинула частина мешканців.
Шляхетська Польща не припиняла своєї агресії і після возз'єднання України з Росією. За Андрусівським перемир'ям 1667 року Іллінці відійшли до Польщі. Жителям містечка ще довго довелося терпіти гніт польських поневолювачів, який посилювався частими нападами татарських орд. Іллінчани разом з мешканцями навколишніх сіл взяли участь у битві, яка відбулася у вересні 1671 року за 15 верст від містечка між запорізькими козаками на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком і 40-тисячним військом кримських татар. Було знищено 2 тис. татар. Ворог відступив. Коли у жовтні цього року на Іллінці й сусідні населені пункти напало чисельне польське військо, мешканці містечка перейшли в село Кальник і разом з кальничанами оборонялися від польської шляхти. У листопаді вони спільно з кальничанами й козацьким загоном примусили ворога відступити. Через два тижні під Іллінцями відбулася рада козацьких старшин і представників польського уряду. Під тиском національно-визвольного руху представники Польщі обіцяли від імені свого уряду не обмежувати привілеїв українських міст.
Польські феодали посилювали закріпачення селянства, насильно запроваджували католицьку віру, польську мову. Соціальний і національний гніт викликав опір населення, народні виступи. В 1702 році загін повстанців напав на маєток іллінецького поміщика. Польська шляхта жорстоко придушила цей виступ. Населення Іллінців стало на бік загону гайдамаків, коли вони у травні 1735 року вчинили напад на панський маєток.
Іллінці у XVIII ст. - невелике містечко, що переходило від одного магната до іншого. 1775 року в ньому налічувалося 309 дворів, мешкало 942 чоловіка. 1793 року Іллінці у складі Правобережної України відійшли до Росії. Містечко тоді належало графам Плятерам, маєток яких мав ще 7 сіл. 1844 року вони збудували в Іллінцях цегельний, черепичний, пивоварний і винокурний заводи. З розвитком промисловості зростала і торгівля. В середині і другій половині XIX ст. в містечку відбувалося 6 великих ярмарків на рік, а раз на два тижні - торги.
У 20-х роках XIX ст. в Іллінцях містилася штаб-квартира Вятського піхотного полку, яким командував один з видатних діячів декабристського руху П. І. Пестель. Він жив тут з невеликими перервами з 1823 до кінця 1825 року. Будинок, у якому мешкав П. І. Пестель, зруйнували фашисти у роки Великої Вітчизняної війни.
У березні 1861 року селянам графського маєтку об'явили про скасування панщини. Дізнавшись про суть реформи, про мізерні наділи землі, за яку мали сплатити великий викуп, селяни Іллінців відмовились працювати на графа, вимагали розподілу усієї його землі. Переляканий граф звернувся до повітових властей по допомогу. Надісланий в містечко військовий батальйон придушив селянський виступ. Над
частиною «порушників порядку» вчинили фізичну розправу, зокрема Г. Біличенка, І. Резника, К. Бойка покарали різками - двадцятьма ударами.


Іллінці