Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Кукавка

Сторінка 1 з 5
Кукавка - село, центр сільської Ради, Розташована за 28 км від районного центру, за 8 км від залізничної станпії Вендичани. Населення - 1788 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Ломазів, Нижчий Ольчедаїв.
Поблизу сіл Нижчий Ольчедаїв та Ломазів виявлено поселення трипільської культури та два городища ранньоскіфських часів.
В перепису населення, проведеному 1661 року, згадується населений пункт Кукавипя, який налічував усього дві хати і належав польському панові Яну Богу шу. В 1678 році в селі було вже 43 двори. Становище закріпаченого населення було таким же тяжким і злиденним, як і скрізь. Панщина весь час збільшувалася, і в кінці XVIII ст. вона тривала майже «від неділі до неділі». Таке становище селян викликало з їх боку всілякий опір, іноді - грізні повстання. Під час селянсько-гайдамацького повстання 1734 року багато мешканців Кукавки теж взялися за зброю. Серед них особливо відзначився своєю хоробрістю Іван Бабій. Його навіть призначили сотником. Коли повстання було придушено, шляхта вчинила жорстоку розправу над його учасниками. І. Бабієві відтяли голову і настромили її на високу палю. Багато днів ця паля жахала жителів навколишніх сіл.
Тіло сотника закопали на межі сіл Кукавки, Жеребилівки та Серебринця. На могилі селяни поставили кам'яний стовп, що зберігся і до цього часу під назвою «Бабій». Іван Бабій став для земляків символом мужності, про нього складали пісні.
У другій половині XVIII ст. село належало польській поміщиці Косаківській. Але після 1795 року Кукавка та інші маєтки графині, яка не схотіла присягнути на вірність Катерині II, було конфісковано й передано графові Моркову. Новий власник розпочав будівництво палацу та церкви в Кукавці. Це лягло додатковим тягарем на плечі кріпаків. У 1804-1806 pp. на північ від Кукавки засновано поселення, яке назвали Малою Кукавкою, а те, що існувало раніше, стало називатися Великою Кукавкою.
1829 року маєток перейшов до зятя Моркова - П. Чернишова. Хоч він і належав до більш поміркованої частини панства, це істотних змін в життя селян-кріпаків не внесло. їх економічне становище було тяжким. До реформи 1861 року в Кукавці панщина тривала 4-5 днів на тиждень. Селяни, які мали власне тягло, повинні були з ним виходити на панську ниву. Городники, що мали лише садибу, як і зовсім безземельні селяни, також відбували панщину.
Промовистим прикладом жахливої долі кріпака було життя видатного російського художника В. А. Тропініна (1776-1857). Ще хлопчиком він потрапив до Моркова. 1798 року граф направив талановитого юнака до Петербурзької Академії мистецтв, де він виявив неабиякі здібності. Його картина «Хлопчик, що журиться над загиблою пташкою» на академічній виставці 1804 року привернула увагу видатних художників і відкривала Тропініну шлях у велике мистецтво. Професор С. Щукін повідомляв Моркова: «...належна Вам дворова людина Василь Тропінін, який навчається малярства під моїм керівництвом, показав в оному мистецтві відмінні успіхи. Виставлена ним робота визнана гідною золотої медалі і привернула до себе милостиву увагу високих осіб». Після цього повідомлення Морков відкликав В. Тропініна з Академії, боячись втратити свого талановитого кріпака. Він доручив В. А. « Тропініну скласти проект палацу та церкви в Кукавці. Молодий художник робив і розписи церкви. Архітектурний твір В. А. Тропініна - Кукавська церква - зберігся до сьогодні як визначна пам'ятка культури і взятий під охорону держави.
В. А. Тропінін любив Кукавку, її чудову природу, добре знав життя таких же знедолених, як і він сам, селян-кріпаків. На своїх полотнах - «Гаптарка», «Дівчина з Поділля», «Українець», «Молодий український селянин», «Весілля в Кукавці» - художник увічнив образи українських селян. Багато працював В. А. Тропінін над створенням портретів. У 1818-1819 pp. він написав ряд ескізів та портретів місцевих кріпаків, зокрема Тодосія Бабчака (зберігається в Смоленському музеї). В. А. Тропініну,належить також портрет відомого героя українського народу - Устима Кармалюка.
Тільки на 47-му році життя В. А. Тропінін, завдяки клопотанням передових людей Росії, одержав від Моркова «вольную» і переїхав до Москви. Але син художника залишився в кріпацькій неволі. Пригадуючи кукавський період життя, В. А. Тропінін писав, що в той час він наполегливо, без відпочинку, малював з натури, «писав з усього і з усіх, і ці мої праці, здається, кращі зі всіх, що до цього часу мною написані».
Світлим променем у житті кукавських селян було відкриття у 50-х роках XIX ст. 4-класної школи з пансіоном, в якій навчалось понад 60 дітей. При ній був створений театральний гурток, який виїжджав з виставами до Вінниці, Одеси, Кам'янця-Подільського і навіть до Москви. На жаль, і гурток, і школа проіснували недовго. Царські урядовці запідозріли учнів і вчителів у «вільнодумстві», і 1863 року школу було закрито. Замість неї наступного року відкрили однокласну народну школу.
Не принесла сподіваної волі селянам і реформа 1861 року. За уставною грамотою,


Кукавка