Сторінка 1 з 6
Джурин - село, центр сільської Ради, розташоване по обидва береги річок Вовчої і Джурки, за 20 км від районного центру і за 20 км на південний захід від залізничної станції Рахни. Населення - 5575 чоловік. Сільській Раді підпорядковану село Сапіжанка.
Через село з півночі на південь проходить вузькоколійна залізниця, з північного сходу на південний захід - автошлях.
Навколо Джурина розкинулися невеликі гороутворення з вапняків, черепашника й гранітів. На сході й південному сході - великі масиви лісу.
За переказами, там, де тепер розкинулася західна околиця Джурина, в глибоку давнину містилося село Чурилове. Згодом це поселення дістало назву Джурин.
В історичній літературі Джурин вперше згадується в 1547 році, коли він входив до Литовського князівства. Після Люблінської унії ним володіли польські пани.
З 1672 по 1699 рік Джурин перебував під владою Туреччини. Про це свідчать залишки фортеці з підземними входами й виходами в центрі села, побудованої турками в другій половині XVII ст.1. З 1699 року Джурин знову потрапив під владу Польщі. Поступово в селі розвивалися ремесла й торгівля. 1767 року Джурин став містечком; йому було надано право влаштовувати 12 ярмарків на рік. Феодальний, національний і релігійний гніт завжди викликали протест трудящих, які не раз бралися до зброї. 1773 року вони разом з козаками розгромили панський маєток, розібрали його майно.
В кінці XVIII ст. панщина зростає, вона доходить до 5-6 днів на тиждень.
Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії Джурин увійшов до Подільської губернії.
Містечко росло. В середині XIX ст. в ньому налічувалося 387 дворів і проживало 2667 чоловік. На той час містечко входило до Ямпільського повіту. Через Джурин проходив поштовий тракт з Могилева до Брацлава. Тут містилася поштова станція. На той час Джурин мав дуже контрастний вигляд. Поміщик П. Сабанський, визискуючи кріпаків, збудував у мальовничому місці Джурина, біля ставу, розкішний палац, обсаджений фруктовими та декоративними деревами, а поблизу - винокурний завод. Поряд з панськими хоромами особливо жалюгідно виглядали халупи сільської бідноти.
У містечку не було жодної школи, медичного закладу, зате діяли дві церкви. Тяжка панщина й безправ'я завжди викликали у селян протест.
Джурин славився талановитими народними митцями. Вони виготовляли та художньо оформляли посуд, майстрували глиняні іграшки. Джуринські митці відомі своїми виробами з лози, красивими кошиками, які користувалися великим попитом серед населення.
Реформа 1861 року мало що змінила економічне становище селян Джурина. їх позбавили лісу, водопоїв, пасовиськ. 724 чоловіка кріпаків (245 дворів) мали викупити в поміщиці 1754 десятини землі. Протягом 49 років щорічно вони мусили виплачувати по 2914 крб. Це втроє перевищувало тодішні ринкові ціни на землю. До того ж, селянам відводилися гірші землі, значно віддалені від села.
Скасування кріпацтва сприяло розвиткові капіталістичних форм господарювання. Удосконалювалось виробництво цукру на поміщицькій цукроварні, яка незабаром стала чималим на той час заводом, оснащеним новою технікою. За рахунок селянських земель розширювалась посівна площа цукрових буряків.
У кінці XIX ст. в Джурині швидко розвивалося ремесло. Кількість ремісників зросла в п'ять разів. Частина населення займалась візництвом та дрібною торгівлею.
З розширенням посівних площ цукрових буряків скорочувались посіви зернових, що ставило селян у повну залежність від поміщика. Бідняки за безцінь продавали свої наділи землі. Тривав процес розшарування. Селяни, що розорялися, йшли у найми до куркуля, поміщика, на завод, до орендаря й зазнавали жорстокої експлуатації.
Крім викупних платежів, жителі містечка сплачували й численні податки державі. У 1878 році жителі Джурина виплатили таких податків 6559 карбованців.
За переписом 1897 року, в Джурині кількість населення зросла до 4617 чоловік, дворів стало 5289. Більшість населення займалася сільським господарством.
Під час першої російської революції трудящі Джурина активно включилися у революційну боротьбу. ЗО вересня 1905 року робітники цукрового заводу припинили роботу, вимагаючи підвищити заробітну плату. Але переговори між представниками страйкарів та адміністрацією закінчилися безрезультатно. Щоб забезпечити роботу підприємства в нічну зміну, дирекція намагалася спокусити дрібними подачками групу робітників. Але страйкарі не допустили штрейкбрехерів. Лише 3 жовтня, коли дирекція заводу задовольнила вимоги робітників, вони повернулися до праці.
Разом з робітниками піднялися на боротьбу й селяни. Під впливом агітації
Дивиться також інші населені пункти району: