Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Чернівці

Сторінка 1 з 6
Чернівці - село, центр сільської Ради. Розташовані на відрогах Подільського плато, на правому березі річки Мурафи та її притоці Мурашці, за 38 км від районного центру та залізничної станції Могилів-Подільський. Населення - 3943 чоловіка. Сільраді підпорядковане село Йосипівка.
Перші письмові згадки про заселення території нинішнього села належать до 1392 року. Тоді литовський князь Вітовт подарував Василю Карачевському «пустош Княжу Луку між річками Морахвою і Мурашкою». На цій «пустоші» і був заснований населений пункт. У документах зустрічається кілька варіантів його назви: Черняхівці, Черніївці, Черніїв. Пізніше закріпилася назва Чернівці. Відомо, що в 1432 році вони вже були значним населеним пунктом.
У 1546 році Чернівці стали власністю брацлавського шляхтича Білого Скіндера і за його прізвищем називалися Скіндерполем. Наприкінці XVI ст. новий
власник села вирішив перетворити Скіндерпіль на містечко. В червні 1595 року Скіндерпіль дістав право війтівства. В наступних роках містечко швидко зростало. 1602 року в Чернівцях налічувалося 500 будинків. Зростанню сприяло надання деяких пільг населенню. 1606 року мешканцям Чернівців та кількох сусідніх поселень надано пільги на 40 років. За першу третину XVII ст. Чернівці збільшилися вдвоє. В 1629 році тут було 894 дими. Коли дарованим слободам настав кінець, більшість мешканців Чернівців потрапила в кріпацьку неволю. Польські пани намагалися покатоличити українське населення. 1640 року в Чернівцях споруджено великий костьол.
Гноблення шляхтичами кріпаків, приниження їх людської гідності, викликали люту ненависть селян, яка виявлялася в повстаннях. Мешканці Чернівців під час визвольної війни українського народу 1648-1654 pp. радо зустріли козаків полку Данила Нечая, що прибув сюди на квартирування. За співчуття і підтримку козацько-селянських військ з ними жорстоко розправилися шляхтичі. В 1651 році гетьман Калиновський, якому вдалося потіснити війська Богдана Хмельницького, спустошив багато населених пунктів на терені між Південним Бугом і Дністром. Цієї участі зазнали і Чернівці. Війська Калиновського, як вказує літописець, «огнем и мечем воевали в них людей неповинних». Однак козаки знову визволили Чернівці. Коли ж сюди 1654 року вдерлося шляхетське військо, містечко було дощенту спалено й зруйновано. Ті мешканці, що залишилися в живих після жорстокої розправи, поселилися за дві версти вище від руїн містечка. Нове поселення польські урядовці назвали Златополем. Але ця назва не була прийнята населенням, і воно називало його по-старому - Чернівцями. Однак колишнього значення поселення так і не набуло, залишалося вбогим і занедбаним містечком. Минали роки в кріпацькій неволі, панській нарузі. Хто не витримував - покидав рідні місця, втікав до Молдавії та в інші краї. В 1703 році пани Подільського воєводства звернулися до молдавського господаря з вимогою повернути їм селян-кріпаків. Серед збіглих згадується і чернівчанин Дебіж.
Шиття селян-кріпаків лишалося важким і після возз'єднання Правобережжя з Росією. Власники містечка змінювалися, а гніт і сваволя залишалися. 1831 року мешканці Чернівців змушені були звернутися до суду з скаргою на поміщика, який встановив надмірну панщину, але скарга залишилася без наслідків.
1845 року в містечку було два поміщики. Одному з них належало 4250 десятин землі із загальної кількості 7623 34 десятини. З його кріпаків понад ЗО чол. були безземельними та 14 - мали тільки городи. З решти господарств було 129 піших та 256 тяглих. Однак значна частина тяглих мали лише одну худобину. Зберігся документ, в якому вказується, що робочий день розпочинався на світанку і закінчувався, коли сідало сонце, селяни повинні були виходити на панщину з робочою худобою і тими знаряддями, які потрібні. За всяку провину пан міг покарати кріпака 25 різками, а його управитель - 15 різками.
Не справдила надій кріпаків на землю і волю селянська реформа, проведена 1861 року кріпосниками. За першим варіантом уставної грамоти, із загальної кількості землі села, яка причислялася до корінного наділу (сюди входила і присадибна земля), на 668 дворів припадало 2193 десятини 1697 кв. сажнів та додаткового наділу 583 десятини 2088 кв. сажнів. За орну землю й інші угіддя корінного наділу встановлювався оброк - 14 крб. 47 V2 коп. за десятину. В цій уставній грамоті були також пункти, які вказували, що пан залишає за собою право «дозволу користуватися випасами, що на господарських посадах при маєтку залишаються душі чоловічої статі із господарств піших, городників і бобилів, які працюватимуть за наймом». До того ж, в уставній грамоті кількість тяглих господарств навмисне зменшено до 132, що позначалося на кількості землі, яка повинна була передаватися селянам. Громада поскаржилася в Ямпільський мировий суд, який змушений був констатувати, що «доведено невірне складання інвентарів, куди не були внесені парові господарства». Але далі констатації справа не пішла. Минали місяці, роки після запровадження в життя реформи, а становище селян не поліпшувалося. В 1866 році вони відмовилися підписати викупний акт. Змусили їх до цього тільки за допомогою військових підрозділів, які були введені в село. У


Чернівці