Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Тульчин

Сторінка 1 з 9
Тульчин - місто районного підпорядкування, розташоване у південній частині Подільського плато, за 13 км від залізничної станції Журавлівка, за 82 км від обласного центру. Автобусне сполучення з Вінницею, Житомиром, Уманню, Одесою. Населення - 14 279 чоловік.
Тульчин - центр району, площа якого 1124 кв. км, населення - 88,6 тис. чоловік. 54 населені пункти району підпорядковані 1 міській, 2 селищним, 21 сільській Радам. Надра багаті на граніт каолін, глини. 616 промислових підприємств, переважно легкої і харчової промисловості; 25 колгоспів, 1 радгосп. Усієї землі 112 400 га, у т. ч. 67 179 га орної; 20 372 га лісів, 1812 га сіножатей, 2100 га пасовиськ. Більше половини площі посіву під зернові займає пшениця, вирощують і лікарські рослини. Тваринництво м'ясо-молочного напряму, розвинуте садівництво. В районі 277 магазинів 199 підприємств громадського харчування. Є 2 лікарні, 2 амбулаторії, 33 фельдшерсько-акушерські пункти, 17 пологових будинків, 2 туберкульозні санаторії, 13 профілакторіїв, 10 аптек, 44 аптечні пункти. Працює 52 школи, 1 училище, 1 технікум, 32 клуби, 14 будинків культури, 108 бібліотек, 53 кіноустановки. Майже в усіх селах району встановлено пам'ятники й обеліски полеглим у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
Перші письмові відомості про Тульчин належать до 1607-1609 pp. В документі Львівського магістрату від 3 липня 1648 року містечко згадується під назвою Нестервар.
Протягом XVI-XVII ст. на Брацлавщині утворились великі володіння польських, а згодом і українських поміщиків. Формально селяни сиділи на «поборах» і сплачували землевласникові натуральну та грошову данину. Крім того, як державні, так і поміщицькі селяни, платили урядові «подимне» (від житла) і стацію - податок на утримання польського війська.
Жителі міста займалися ремеслом. Тульчинські ремісники спеціалізувалися на виробництві окремих видів товарів, все більше відриваючись від сільського господарства. Користуючись необмеженою владою, нещадно визискуючи селян і міщан, шляхтичі розширювали промисли. Згодом у Тульчині дістали розвиток млинарська и пивоварна промисловість.
Населення Тульчина взяло активну участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 pp. В червні 1648 року 8-тисячний загін повстанців, очолений полковниками М. Кривоносом та І. Ганжею, визволив Тульчин від шляхетського війська. 1649 року місто було приписано до Брацлавського козацького полку. За Андрусівським договором Тульчин залишився у складі Речі Посполитої. У 1672 році Тульчин був загарбаний султанською Туреччиною, під владою якої він перебував до 1699 року.
Після повернення польської шляхти становище жителів лишалося тяжким. Вони й далі терпіли соціальний та національно-релігійний гніт. Тому не дивно, що селяни рішуче бралися до зброї, виступали проти визискувачів. Активну участь взяли вони у Коліївщині 1768 року.
З другої половини XVIII ст. Тульчин належав польським магнатам Потоцьким. У 70 -х роках тут засновано суконну мануфактуру3 та ткацьку майстерню. Розвивалися пивоварне, гончарне, стельмашне, столярне та ковальське ремесла, відкрились майстерні для виготовлення свічок і переробки шкір. Вовняна мануфактура, на розширення якої 1777 року витрачено 3 тис. злотих, через 20 років виробила 2453 аршини тканин.
У травні 1787 року з нагоди перебування в Тульчині польського короля місту надано магдебурзьке право, яке, однак, не забезпечувало самоврядування, а лише давало дозвіл на вільну торгівлю. Тульчин став повітовим містом Брацлавського намісництва після возз'єднання Правобережної України з Росією. Через три роки по тому затверджено герб міста у вигляді рицарського щита. У верхній половині його на блакитному полі було зображення фасаду старої Брацлавської фортеці, у нижній - на фоні зеленого поля три золоті снопи жита, які символізували розвинене тут хліборобство.
Початок XIX ст. для Тульчина характеризується посиленням феодальної експлуатації селян, збільшенням чиншових платежів, штрафів тощо. Володіння С. Потоцького сягали півтора мільйона десятин земельних, лісових та інших угідь. Він мав понад 130 тис. кріпаків. Не випадково ці володіння його називали «королівством Т у л ьчинс ьк им». У панському палаці була дворова в'язниця, до якої пани кидали селян за власним розсудом. В одній з численних судових справ Брацлавського земського суду за 1838-1842 pp. наводяться факти звірячих знущань Потоцького над людьми. Орда п'яних вершників на чолі з вельможним графом часто «розважалась» не лише в лісі або в полі. Повертаючись з полювання, вони під дикий регіт і свист зривали дахи на селянських хатах, били й калічили людей, стріляли селянську птицю та худобу. Пан і його управителі стягували різні податі, відбирали в людей сіно й ліс, вчиняли обшуки, грабували і відправляли селян у рекрути, а іноді доводили до самогубства.


Тульчин