Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Заболотне

Сторінка 1 з 6
Заболотне - село (до 1929 року - Чоботарка), центр сільської Ради, розміщене за 8 км від райцентру і залізничної станції Крижопіль. Населення - 1980 чоловік.
Територія сучасного села колись була вкрита густим лісом. Тут, за народними переказами, ще у XVII ст. оселялися селяни-втікачі. Одним із перших поселенців був чоботар. Звідси й пішла назва села.
Вперше у письмових джерелах село згадується 1756 року, коли воно було власністю польських панів Бржозовських. В 70-х роках XVIII ст. пани переселили частину селян з Чоботарки в Старо-Сабатинівку, а в 1820 році - до Крижоліна1, щоб освоювати нові землі і одержувати ще більші прибутки.
Після возз'єднання Правобережної України з Росією в 1793-1804 рр. Чоботарка належала до Балтського повіту, а з 1804 року ввійшла до Ольгопільського повіту Подільської губернії.
Більшість селян довгі роки гнула спини на панській роботі. У 1847 році відробляли панщину 5 парних тяглових, 129 тяглових і 13 безкінних кріпацьких господарств. Завдяки близькості чорноморських портів поміщики щоразу збільшували продаж пшениці на експорт, що давало їм значні прибутки. Заохочувані цим, вони посилювали панщину. Селян позбавляли землі, і поміщики всіляко намагалися
приєднати її до своїх володінь. У 1859 році в Чоботарці мешкало 1387 кріпаків, було 155 дворів. Пан не хотів нарізати нові наділи, і в селі дедалі більшало городників, що мали тільки садиби.
Мало що змінилося після реформи 1861 року. Непомірними були викупні платежі. Щороку селяни мали сплачувати 4427 крб. викупу. За кожну десятину присадибної землі треба було сплатити 102 крб. Не випадково учорашні кріпаки могли викупити лише мізерні ділянки.
Дві третини селян під час наділення садибною землею отримали її значно менше, ніж було зазначено в уставній грамоті. Поміщик захопив найродючіші землі. У селян відібрали вигін і луки, а сінокоси виділили у лісних гущавинах, де трава майже не росла.
Обурені грабіжницьким характером реформи, селяни Чоботарки та інших сіл 10 квітня 1861 року припинили роботу в поміщика й великою групою прибули до містечка Ж&бокрича. «Кілька тисяч селян,- повідомляв справник Ольгопільського повіту,- вкрай переповнені обурливим духом, роздратовані проти поміщика Зенона Бржозовського настільки, що не стали відробляти панщини і не визнають законних властей». Умовляння чиновництва й духовенства нічого не дали. Тоді були викликані солдати 1-го батальйону Мінського й 3-го батальйону Єлецького полків. Чотирьох керівників заворушення ув'язнили, серед них ватажка чоботарських селян Ф. Жванецького.
Процес розвитку капіталізму на селі гальмувався пережитками кріпосництва. Викупні платежі нерідко перевищували прибутки селянських господарств, це призводило до зубожіння основної маси селянства. Вихід з гострого безземелля вони шукали в орендуванні поміщицької землі. В 1865 році селяни Чоботарки орендували 109 десятин.
На селі лютував земедьний голод, а купити в поміщика землю по встановленій ціні (33 -35 крб. за десятину) сільська біднота не могла. Цю можливість мали куркулі Розширюючи свої земельні володіння, вони стали вирощувати різні технічні культури, зокрема цукрові буряки, будувати нові млини, олійні тощо. Худобу куркулі гнали на продаж до м. Жабокрича, а хліб, фрукти, тютюн і мед вивозили до Одеси.
Селяни розорялися і шукали заробітків поза сільським господарством. Біднота змушена була працювати на будівництві залізниці Київ-Одеса та цукрового заводу в Соколівці.
Нещадний визиск, злидні, зубожіння посилювали ненависть селян до експлуататорів. Пробудженню свідомості трудящих сприяла й агітаційна діяльність революційно-демократичної інтелігенції. Жителям села запам'яталися виступи студента Новоросійського університету Д. К. Заболотного якого в 1889 році заарештували, а потім вислали до Чоботарки. Серед селян поширювалися його революційні вірші, В одному з них йдеться про долю пригноблених.
Ой там, де воля,- пісня ллється, А де неволя, там нема; Там чути, як кайдан кується, Там вічний голод і зима. В краю, де воля, люд багатий, В краю неволі - він в ярмі; Там поле, труд - все забрато, А кращі люди у тюрмі.
За популяризацію революційних пісень потрапив під нагляд поліції і один зі перших сільських учителів С. К. Жовтий.
На початку XX ст. в Чоботарці було 412 дворів і 1940 мешканців. Куркулям належали 13 вітряків, 3 олійниці. Більшість селян опинилася в куркульській кабалі, працювала на бурякових плантаціях власника Соколівської цукроварні, якому лише в Чоботарці належало 595 десятин землі.
Нерівномірний розподіл худоби, землі, знарядь її обробітку зумовлював усе більше розшарування села та загострення класової боротьби. Під час революції 1905-1907 pp. основною формою боротьби селян Чоботарки став рух за землю.


Заболотне