Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Піщанка

Сторінка 1 з 4
Піщанка - селище міського типу (з 1956 року), розташоване за 160 км від Вінниці та за 8 км від залізничної станції Попелюхи. З обласним центром має залізничне, автобусне й повітряне сполучення. Населення - 6,2 тис. чоловік. Піщанській селищній Раді підпорядковане селище Трудове.
Піщанка - центр району, площа якого дорівнює 595 кв. км, населення - 37,7 тис. чоловік. Густота населення - 68,8 чоловік на 1 кв. км. З 29 населених пунктів району 2 є центрами селищних, а 12 - сільських Рад. Грунти переважно чорноземні. Орної землі в районі 34 400 га, що становить 57 проц. всієї площі району. Під садами і ягідниками - 1600 га, під лісами - 12 200 га. Є 13 колгоспів і 2 радгоспи, які мають 348 тракторів, 212 комбайнів, 236 вантажних автомашин. У районі 9 промислових підприємств,115 магазинів і 35 підприємств громадського харчування, ЗО шкіл, районна лікарня, 3 дільничні лікарні, 10 фельдшерсько-акушерських і 10 фельдшерських пунктів, 5 профілакторіїв, 4 аптеки і 21 аптечний пункт, 4 пологові будинки та санітарно-епідеміологічна станція.
За переказами, назва села походить від слова «писк», «пищати». У далеку давнину тут, у густому лісі, переховувалися жінки з дітьми від набігів татар, втікачі з турецької неволі, а також знедолені знущаннями кріпаки, їх виловлювали й жорстоко катували. Жіночий та дитячий плач сповнював ліс. Кати назвали цей плач писком. Так і прижилося це слово до місцевості, а пізніше й до села. Першим поселився тут український козак Квітка.
В історичних джерелах вона вперше згадується у 1734 році під назвою Піщана. Через 50 років село стало називатись Піщанкою. Її не раз перепродували польські магнати, що приводило до посилення гніту над селянами. На початку XIX ст. село перейшло у власність шляхтичів Любомирських, які довели панщину до чотирьох - п'яти днів на тиждень та наклали на селян ще й різні побори і повинності. Тяжке соціальне становище жителів посилювалося національним та релігійним гнобленням. Значним експлуататором і лихварем була і церква. їй належало 108 десятин кращої землі. Кріпаки Піщанки, змучені утисками, не раз брали участь у селянських рухах XVIII століття.
З возз'єднанням Правобережної України з Росією Піщанка увійшла до Ямпільського повіту Подільської губернії. 1837 року село перейшло у відання міністерства державних маєтностей. Царський уряд не раз передавав її у довгострокову оренду різним вельможам.
Соціально-економічне життя широких верств населення Піщанки залишалося тяжким. Значна частина селян володіла наділами, врожаю з яких не вистачало й до нового року. Та й врожаї були низькими. Селяни на кабальних умовах змушені були орендувати поміщицькі, удільні та казенні землі.
Піщанка стає волосним центром. Населення збільшувалося в основному за рахунок ремісників, купців, візників-переселенців з інших сіл. У 1859 році в селі нараховувалось 430 дворів і 2163 жителі, а вже через десять років - 497 дворів і 3111 жителів.
Мало змінилося становище трудового населення Піщанки й після скасування кріпацтва. Більшість селян одержала для викупу тільки невеличкі присадибні ділянки. Щорічна сума викупних платежів становила 374,6 крб. Селянам не наділяли ні орної землі, ні лісних угідь. Прохання виділити хоч 100 десятин пасовищ у казенній лісній дачі за звичайну плату не було задоволене. Їм відмовили, посилаючись на те, що строки подачі скарг закінчилися. В той же час чотирьом поміщикам належало понад 8300 десятин найкращої землі.
У другій половині XIX ст. посилилося соціальне розшарування жителів містечка. Малоземельні селяни, обтяжені зростаючими боргами, змушені були продавати свої клаптики землі. У 1879 році селянин А. Марковський відступив свій наділ багатієві А. Ляшевському, який погодився погасити позичку і викупні платежі за цю землю. А. М. Крупник вніс в Ольгопільське казначейство викуп за садибну землю Б. Шапіри, що теж не міг сплатити викупні платежі. Загальна сума недоїмок А. Цибульського до 1890 року становила 117,4 карбованця, від «добровільної сплати якої він відмовився, посилаючись на свою неспроможність», через що теж втратив наділ землі.
Щоб врятувати себе і свою сім'ю від злиднів, багато селян Піщанки займалися візництвом, шукали поденної роботи на будівництві й ремонті залізниці, на Чорноминському цукровому заводі. У поміщицьких маєтках, працюючи від зорі до зорі, вони заробляли 3-5 крб. на місяць.
В селі виникають бондарський, шевський та інші промисли. В базарні дні тут продавали багато дрібних різних товарів, майже 200 голів худоби, понад 2 тис. пудів зерна, з яких 34 вивозилося до Одеси.
Занепад селянських господарств Піщанки і навколишніх сіл та злиденне життя ремісників і наймитів супроводжувався посиленням класової боротьби, яка особливо загострилася в роки російської революції 1905-1907 pp. Селяни відмовлялися сплачувати податки, вносити борги, вимагали підвищення платні за 

Піщанка