Ольгопіль - Вінницька область у складі УРСР | Інформаційно-пізнавальний портал
Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Ольгопіль

Ольгопіль - село, центр Ольгопільської сільської Ради депутатів трудящих. Розташований вздовж обох берегів річки Савранки (притоки Південного Бугу), за 13 км від районного центру і залізничної станції Чечельник. Населення - 5,6 тис. чоловік.
Територія Ольгополя і його околиць заселялася людиною здавна. Про це свідчать виявлені поблизу села рештки поселення трипільської культури.
До кінця XVIII ст. село Ольгопіль мало іншу назву - Рогузка-Чечельницька. Його оточувала велика водойма з непрохідним болотом і густими заростями очерету, де ховалися селяни, рятуючись від частих грабіжницьких нападів татар.
Уперше в письмових документах Рогузка-Чечельницька згадується за 1780 рік як власність польського магната Любомирського. Жителі села виконували безліч повинностей і поборів. Наприклад, за гру на скрипці, сопілці або дудці платили 4 гроші, за новонароджену дитину - 200, від садових чи городніх плодів - 200, від хати - 5, подушного - 10, шлюбного - 6, від вулика - 2 гроші.
Необмежена експлуатація, грабіжницькі наскоки татар довгий час стримували розвиток села. З 1795 року Рогузка-Чечельницька входила до Вознесенського намісництва й належала казні. Відтоді з'являється сучасна назва села. За свідченням флігель-ад'ютанта Катерини II Вігеля, цариця, подорожуючи по Новоросійському краю, зупинилась у Рогузці-Чечельницькій. Місцевість їй сподобалась і на честь своєї онуки княжни Ольги вона назвала село Ольгополем (Ольчиним містом)3. Через три роки Ольгопіль стає містечком -повітовим центром Подільської губернії. У ньому проживало 2,5 тис. чоловік. Не вистачало приміщень, тому в Ольгополі осіла тільки частина повітових установ. Решту ж довелося тимчасово перевести до Чечельника. Повітові архіви залишалися в Ольгополі майже на «голому полі», від того повітовий центр на місцевому діалекті стали називати «Голопіль». Остаточне переміщення повітових установ до Ольгополя відбулось 1811 року. В цей час визначено герб Ольгопільського повіту, що зображав піски, серед яких протікає струмок.
Через містечко проходив поштовий тракт. Працювала поштова станція, діяло кілька крамничок. Щонеділі відбувалися базари, влаштовувались ярмарки. Ольгопіль повільно зростав. У 1860 році тут нараховувалось 597 дерев'яних і 2 кам'яні будинки. Основним заняттям жителів було хліборобство й тваринництво. Але через брак своїх наділів вони господарювали на орендованій землі. Орендна плата дорівнювала 10-15 крб. сріблом за десятину. Часті неврожаї, висока орендна плата, різні побори, утиски лихварів розоряли ольгопільських селян і міщан. Багато з них, убожіючи, йшли у найми до місцевих багатіїв, дворян, чиновників. Число наймитів збільшувалось і за рахунок селян, що втікали від кріпаччини, сподіваючись знайти тут кращу долю. їх ловили й після покарання відправляли у рекрути. Місцевих жителів, що надавали втікачам притулок, штрафували на 60-70 крб. сріблом.
У пореформений період посилюється диференціація населення Ольгополя. Селянські наділи скорочуються. Більшість селян мала землі менше однієї десятини, а третина їх лишалася безземельною. У багатьох не вистачало реманенту, тягла. Один робочий кінь припадав на два-три господарства. Щоб позбутися боргів, біднота спродувала свої мізерні наділи землі. Користуючись цим, торговці-перекуп- ники, дворяни, куркулі й духовенство зосередили у своїх руках більше половини всієї землі. У 1865 році наймитували 540 ольгопільських селян, тобто більше половини тих, хто займався сільським господарством.
Щоб заробити грошей иа утримання сім'ї, вони йшли працювати до панської економії,
наймитували у куркулів, лихварів, орендарів, працювали насвічковому й миловарному виробництві.
Реформи 60-х років не забезпечили трудящим містечка і виборчого права. З 5424 жителів під час виборів до міської думи правом голосу користувалися лише ті, хто володів не менше як 15 десятинами землі, або мав нерухомого майна на суму понад 1500 крб., таких було 3-4 проц. від загальної кількості населення.
Переселення людей посилилося. Кабальні умови оренди землі призводили до зростання недоїмок за трудящими Ольгополя. Недоїмки на початок XX ст. перевищували 1700 крб. Обезземелення селян було вигідним місцевій буржуазії.
На кінець XIX ст. в Ольгополі працювали пивоварний, 2 цегельні заводи, гуральня, 3 олійниці, один водяний і 13 вітряних млинів, шевська майстерня, діяло 42 лавки та 7 постоялих дворів. Середній місячний заробіток робітника не перевищував 7-9 крб. Тяжка праця на багатіїв, політичне безправ'я загострювали класові протиріччя.
1905 року в Ольгополі розпочали страйк робітники-челядники, шевці, кравці.
Виступи робітників підтримало трудове селянство.
Після поразки революції знову підвела голову реакція. Почалися розправи з революційно настроєною біднотою. Тільки 1911 року суди Ольгополя й повіту розглянули 3597 справ про виступи робітників і селян за свободу та землю.


Ольгопіль