Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Липовець - центр району, територія якого становить 1,15 тис. кв. км, населення - 69 тис. чоловік, у т. ч. міського 12,5 тис. чоловік. Усієї землі - 115 тис. га, у т. ч. 86 тис. га орної, 1,5 тис. га садів, 3,8 тис. га лук і пасовищ, 5,8 тис. га лісів, 1,9 тис. га водоймищ. У районі 74 населені пункти, підпорядковані 2 селищним і 26 сільським Радам. Працюють 14 промислових підприємств, у т. ч. 1 цукровий завод; 32 колгоспи, 1 радгосп; 225 магазинів, 57 підприємств громадського харчування; 9 лікарень, 62 фельдшерсько-акушерські і медичні пункти, 12 пологових будинків, санітарно-епідеміологічна станція, 22 профілакторії, 63 школи, 26 будинків культури, 36 клубів, 42 кіноустановки, 56 бібліотек. Майже в усіх селах встановлено пам'ятники й обеліски полеглим у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками.
Існує кілька версій про походження назви Липовця. За однією з них, в давнину околиці його були покриті густими липовими гаями, де мешканці навколишніх поселень переховувались від набігів татар, споруджували з лип житла.
Про існування Липовця в XIV-XV ст. свідчить письмова згадка, що належить до 1545 року, про його північну околицю Айсин Верхній (нині Гайсин). В час грабіжницьких нападів турецько-татарських орд населення Липовця споруджувало оборонні вали та підземні ходиЗалишки їх були помітні ще в XIX ст. Протягом XVI ст. сюди тікали селяни з Подільського воєводства, Галичини, Волині, Київщини, рятуючись від феодального гніту. Втікачі осідали в Липовці і його околицях, засновували нові села, хутори. Після Люблінської унії 1569 року в Липовець ринула польська шляхта. Пани захоплювали селянські землі, закріпачували населення. Майже половина селянських господарств Липовця позбулася землі. Зазнавала переслідувань православна церква, запроваджувалися уніатство й католицизм. Посилення феодального й національного гніту викликало опір місцевих жителів, хвилю народних повстань.
Щоб захиститись від виступів місцевого населення, нападів татар і турків, польська шляхта будувала укріплення. На початку XVII ст. в Липовці, на стрімкому березі Собі, споруджено'замок, оточений глибоким ровом. У цей час містечко значно зросло» в ньому налічувалося близько тисячі житлових будинків.
Населення Липовця взяло активну участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 pp. Селяни й міщани поповнювали загони Максима Кривоноса. У 50-60-х роках XVII ст. Литовець - сотенне містечко Кальницького (Вінницького) полку. В березні 1651 року поблизу нього були розгромлені передові полки польсько-шляхетського війська, очолюваного Калиновським. У ході боїв містечко неодноразово спустошували шляхетські війська. 1653 року війська гетьмана С. Чарнецького під час нападу спалили багато будівель, чимало мешканців вирізали. Зруйнований і спалений Литовець згадується 1654 року в числі «спустошених містечок». Тривалий час він був невеликим поселенням. За Андрусівським перемир'ям містечко у складі Правобережної України знову й надовго потрапило під владу шляхетської Польщі.
Боротьба за соціальне і національне визволення не вщухала. Населення Липовця брало участь у повстанні 1702-1704 pp., у гайдамацькому русі. В 1737 і 1748 pp. гайдамаки оволодівали містечком.
Містечко поступово зростало. 1775 року в ньому налічувалося 250 дворів.
З возз'єднанням Правобережної України з Росією Литовець став центром округу Брацлавського намісництва, а з 1797 року - повітовим містом Київської губернії.
За даними 1846 року, всі поля, ліси і луки зосереджувалися в руках одного поміщика, йому належало 4810 десятин землі. Працюючи по чотири, шість, а то і всі сім днів тижня на пана, селяни не могли добре обробити свої наділи, тому й родила земля погано. Мало чим відрізнялися поміщицькі поля, які обробляли кріпаки. Середні врожаї в той час становили 20-ЗО пудів з десятини. Населення змушене було займатися ремісництвом. У 1845 році в місті налічувалося 77 ремісників чотирнадцяти професій, серед них 35 кравців. Багато міщан і селян чумакувало. В Липовці було 10 шинків і трактирів. Всі кошти міста витрачалися на утримання поліції, пожежної команди, тюрми і присутствених місць. Злиденне життя, безправність, свавілля панів і властей доводили людей до відчаю. Дехто кінчав життя самогубством. У 1845 році на кожну сотню померлих припадало 8 самогубств.
Напередодні реформи 1861 року липовецькими землями володіли дев'ять поміщиків. їм належало 3968 десятин землі і 769 кріпаків чоловічої статі. Селянський наділ на двір в середньому становив 6 десятин. За цю землю колишні кріпаки мали сплатити грошей втричі більше існуючих цін.
Обурені такою «волею», селяни відмовлялися оформляти уставну грамоту. З 1 вересня 1863 року запроваджувався обов'язковий викуп землі. Поміщики, як і
Липовець
Сторінка 1 з 6
Липовець - селище міського типу (з 1925 року), розташоване на берегах річки Собі та її притоки Скакунки, за 56 км від Вінниці, за 13 км від залізничної станції Липовець. Селище перетинав автодорога. Населення - 5999 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Березівка, Кам'янка.Існує кілька версій про походження назви Липовця. За однією з них, в давнину околиці його були покриті густими липовими гаями, де мешканці навколишніх поселень переховувались від набігів татар, споруджували з лип житла.
Про існування Липовця в XIV-XV ст. свідчить письмова згадка, що належить до 1545 року, про його північну околицю Айсин Верхній (нині Гайсин). В час грабіжницьких нападів турецько-татарських орд населення Липовця споруджувало оборонні вали та підземні ходиЗалишки їх були помітні ще в XIX ст. Протягом XVI ст. сюди тікали селяни з Подільського воєводства, Галичини, Волині, Київщини, рятуючись від феодального гніту. Втікачі осідали в Липовці і його околицях, засновували нові села, хутори. Після Люблінської унії 1569 року в Липовець ринула польська шляхта. Пани захоплювали селянські землі, закріпачували населення. Майже половина селянських господарств Липовця позбулася землі. Зазнавала переслідувань православна церква, запроваджувалися уніатство й католицизм. Посилення феодального й національного гніту викликало опір місцевих жителів, хвилю народних повстань.
Щоб захиститись від виступів місцевого населення, нападів татар і турків, польська шляхта будувала укріплення. На початку XVII ст. в Липовці, на стрімкому березі Собі, споруджено'замок, оточений глибоким ровом. У цей час містечко значно зросло» в ньому налічувалося близько тисячі житлових будинків.
Населення Липовця взяло активну участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 pp. Селяни й міщани поповнювали загони Максима Кривоноса. У 50-60-х роках XVII ст. Литовець - сотенне містечко Кальницького (Вінницького) полку. В березні 1651 року поблизу нього були розгромлені передові полки польсько-шляхетського війська, очолюваного Калиновським. У ході боїв містечко неодноразово спустошували шляхетські війська. 1653 року війська гетьмана С. Чарнецького під час нападу спалили багато будівель, чимало мешканців вирізали. Зруйнований і спалений Литовець згадується 1654 року в числі «спустошених містечок». Тривалий час він був невеликим поселенням. За Андрусівським перемир'ям містечко у складі Правобережної України знову й надовго потрапило під владу шляхетської Польщі.
Боротьба за соціальне і національне визволення не вщухала. Населення Липовця брало участь у повстанні 1702-1704 pp., у гайдамацькому русі. В 1737 і 1748 pp. гайдамаки оволодівали містечком.
Містечко поступово зростало. 1775 року в ньому налічувалося 250 дворів.
З возз'єднанням Правобережної України з Росією Литовець став центром округу Брацлавського намісництва, а з 1797 року - повітовим містом Київської губернії.
За даними 1846 року, всі поля, ліси і луки зосереджувалися в руках одного поміщика, йому належало 4810 десятин землі. Працюючи по чотири, шість, а то і всі сім днів тижня на пана, селяни не могли добре обробити свої наділи, тому й родила земля погано. Мало чим відрізнялися поміщицькі поля, які обробляли кріпаки. Середні врожаї в той час становили 20-ЗО пудів з десятини. Населення змушене було займатися ремісництвом. У 1845 році в місті налічувалося 77 ремісників чотирнадцяти професій, серед них 35 кравців. Багато міщан і селян чумакувало. В Липовці було 10 шинків і трактирів. Всі кошти міста витрачалися на утримання поліції, пожежної команди, тюрми і присутствених місць. Злиденне життя, безправність, свавілля панів і властей доводили людей до відчаю. Дехто кінчав життя самогубством. У 1845 році на кожну сотню померлих припадало 8 самогубств.
Напередодні реформи 1861 року липовецькими землями володіли дев'ять поміщиків. їм належало 3968 десятин землі і 769 кріпаків чоловічої статі. Селянський наділ на двір в середньому становив 6 десятин. За цю землю колишні кріпаки мали сплатити грошей втричі більше існуючих цін.
Обурені такою «волею», селяни відмовлялися оформляти уставну грамоту. З 1 вересня 1863 року запроваджувався обов'язковий викуп землі. Поміщики, як і