Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Неподалік села збереглося городище скіфських часів. У письмових джерелах село вперше згадується в 1570 році. Польська державна комісія, яка в той час уточнювала кордони Брацлавського воєводства, зазначила, що Уладівка входить до складу цього воєводства.
З кожним роком посилювалось гноблення селян, зростали кріпосницькі повинності. Це викликало гнів і обурення. Жителі села брали участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 років.
Польська шляхта жорстоко розправлялась з населенням. 27 вересня 1703 року шляхтичі Михайло і Федір Клітинські з загоном найманців пограбували Уладівку й спалили багато селянських садиб.
1793 року Уладівка разом з усією Правобережною Україною перейшла під владу Російської держави. З 1796 року вона належала до Вінницького повіту Подільської губернії.
Наприкінці XVIII і в першій половині XIX ст. в міру вирубки лісу й осушування боліт, що оточували раніше Уладівку, частина жителів переселялась на лівий берег Південного Бугу. Утворене тут поселення згодом дістало назву Забужжя і з часом відокремилось від Уладівки.
Уладівка і Забужжя довгий час належали польським магнатам Потоцьким. Головним заняттям населення було землеробство (вирощували пшеницю, жито, овес, просо, картоплю) і тваринництво. В 40-х роках XIX ст. виникають невеликі підприємства місцевого значення - винокурний і цегельний заводи. Частина їх продукції використовувалась для місцевих потреб, а решта збувалася в межах губернії.
У 1860 році на північно-західній околиці села Потоцький побудував цукровий завод. Цукрові буряки вирощували тільки на землях пана. На селянських наділах сіяти їх заборонялось, та й можливості такої селяни не мали, бо користувалися невеликими наділами. З 123 дворів Уладівки на початку 60-х років XIX ст. тільки 21 мав тяглову силу.
До скасування кріпосного права селяни обробляли поміщицьку землю та ще й сплачували оброк. У цілому з села збиралось оброку 1880 крб. на рік. Реформа 1861 року не поліпшила економічне становище селян. їм виділено лише 661 десятину найгірших земель. 50 десятин з них були взагалі непридатні для користування, а 16 десятин зайняті під дорогами й будовами. За одержану землю селяни мали сплачувати 1029 крб. 22 коп. щороку протягом 49 років, починаючи з 1 вересня 1863 року, хоч фактично володіння землею запроваджено лише з вересня 1869 року. Крім того, селяни, перебуваючи в становищі тимчасово зобов'язаних, мусили сплачувати оброк на суму 1504 крб. 35 коп.4. Таким чином, загальна річна сума селянських платежів до 1869 року становила 2533 крб. 57 копійок.
Граф Потоцький мав від реформи великий виграш. Віддавши селянам гірші землі й одержавши за них чималий викуп, він значно розширив цукровий завод, відкривши в ньому рафінадний цех. У 1868 році Потоцький побудував спиртоочисний завод.
Через малоземелля, непосильні податки уладівська біднота не раз піднімалась на боротьбу з поміщиком. На сільських сходах селяни вимагали передати їм частину графської землі, протестували проти беззаконня й сваволі. Влітку 1884 року біднота Уладівки й Забужжя почала масові випаси худоби на графських сінокосах. Неодноразові приїзди мирового посередника і земельного справника для заспокоювання селян не мали успіху. Потоцький змушений виділити селянам випас і «подарувати» штраф на 140 крб., який раніше було накладено на них мировим суддею. На становищі селян тяжко відбивались великі податки. В 1894 році селяни виплатили 1725 крб. податку. Рік у рік залишалися борги з хлібних податків. 1893 року недовиконано податок з хліба на 1280 пудів. Сільський сход ухвалив просити Подільську губернську комісію народного продовольства залишити недоїмку до наступного врожаю. В 1899 році селяни силоміць захоплюють землю поміщика. Лише з прибуттям загону карателів панові вдається її повернути.
У дуже важких умовах працювали робітники уладівських заводів. Робочий день тривав понад 12 годин. У правилах внутрішнього розпорядку цукрового заводу за 1898-1899 pp. зазначалось: «Безперервна робота по добуванню соків, фугівки, переварки та рафінування відбувається позмінно (в дві зміни по 12 годин кожна), з перервою на обід на півгодини, не відлучаючись з робочого місця». Постійних вихідних днів робітники не мали. За роботу в святкові дні ніякої додаткової винагороди не одержували. Дуже низькою була заробітна плата, кваліфіковані робітники (майстрові) отримували до 75 коп. в день, чорноробочі - по 42 коп.
Уладівка
Сторінка 1 з 8
Уладівка - село, центр сільської Ради, розташоване на високому горбистому правому березі Південного Бугу, віддаль до райцентру - ЗО км, до залізничної станції Уладівка - 1 км. Населення - 4455 чоловік. Сільраді підпорядковані селище Матяшівка та села Іванопіль, Майдан-Бобрик і Пиківська Слобідка.З кожним роком посилювалось гноблення селян, зростали кріпосницькі повинності. Це викликало гнів і обурення. Жителі села брали участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 років.
Польська шляхта жорстоко розправлялась з населенням. 27 вересня 1703 року шляхтичі Михайло і Федір Клітинські з загоном найманців пограбували Уладівку й спалили багато селянських садиб.
1793 року Уладівка разом з усією Правобережною Україною перейшла під владу Російської держави. З 1796 року вона належала до Вінницького повіту Подільської губернії.
Наприкінці XVIII і в першій половині XIX ст. в міру вирубки лісу й осушування боліт, що оточували раніше Уладівку, частина жителів переселялась на лівий берег Південного Бугу. Утворене тут поселення згодом дістало назву Забужжя і з часом відокремилось від Уладівки.
Уладівка і Забужжя довгий час належали польським магнатам Потоцьким. Головним заняттям населення було землеробство (вирощували пшеницю, жито, овес, просо, картоплю) і тваринництво. В 40-х роках XIX ст. виникають невеликі підприємства місцевого значення - винокурний і цегельний заводи. Частина їх продукції використовувалась для місцевих потреб, а решта збувалася в межах губернії.
У 1860 році на північно-західній околиці села Потоцький побудував цукровий завод. Цукрові буряки вирощували тільки на землях пана. На селянських наділах сіяти їх заборонялось, та й можливості такої селяни не мали, бо користувалися невеликими наділами. З 123 дворів Уладівки на початку 60-х років XIX ст. тільки 21 мав тяглову силу.
До скасування кріпосного права селяни обробляли поміщицьку землю та ще й сплачували оброк. У цілому з села збиралось оброку 1880 крб. на рік. Реформа 1861 року не поліпшила економічне становище селян. їм виділено лише 661 десятину найгірших земель. 50 десятин з них були взагалі непридатні для користування, а 16 десятин зайняті під дорогами й будовами. За одержану землю селяни мали сплачувати 1029 крб. 22 коп. щороку протягом 49 років, починаючи з 1 вересня 1863 року, хоч фактично володіння землею запроваджено лише з вересня 1869 року. Крім того, селяни, перебуваючи в становищі тимчасово зобов'язаних, мусили сплачувати оброк на суму 1504 крб. 35 коп.4. Таким чином, загальна річна сума селянських платежів до 1869 року становила 2533 крб. 57 копійок.
Граф Потоцький мав від реформи великий виграш. Віддавши селянам гірші землі й одержавши за них чималий викуп, він значно розширив цукровий завод, відкривши в ньому рафінадний цех. У 1868 році Потоцький побудував спиртоочисний завод.
Через малоземелля, непосильні податки уладівська біднота не раз піднімалась на боротьбу з поміщиком. На сільських сходах селяни вимагали передати їм частину графської землі, протестували проти беззаконня й сваволі. Влітку 1884 року біднота Уладівки й Забужжя почала масові випаси худоби на графських сінокосах. Неодноразові приїзди мирового посередника і земельного справника для заспокоювання селян не мали успіху. Потоцький змушений виділити селянам випас і «подарувати» штраф на 140 крб., який раніше було накладено на них мировим суддею. На становищі селян тяжко відбивались великі податки. В 1894 році селяни виплатили 1725 крб. податку. Рік у рік залишалися борги з хлібних податків. 1893 року недовиконано податок з хліба на 1280 пудів. Сільський сход ухвалив просити Подільську губернську комісію народного продовольства залишити недоїмку до наступного врожаю. В 1899 році селяни силоміць захоплюють землю поміщика. Лише з прибуттям загону карателів панові вдається її повернути.
У дуже важких умовах працювали робітники уладівських заводів. Робочий день тривав понад 12 годин. У правилах внутрішнього розпорядку цукрового заводу за 1898-1899 pp. зазначалось: «Безперервна робота по добуванню соків, фугівки, переварки та рафінування відбувається позмінно (в дві зміни по 12 годин кожна), з перервою на обід на півгодини, не відлучаючись з робочого місця». Постійних вихідних днів робітники не мали. За роботу в святкові дні ніякої додаткової винагороди не одержували. Дуже низькою була заробітна плата, кваліфіковані робітники (майстрові) отримували до 75 коп. в день, чорноробочі - по 42 коп.