Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Робітники страждали не тільки від виснажливої праці і мізерного заробітку. На виробництві бракувало охорони праці, що призводило до тяжких травм та смертельних випадків. 2 вересня 1868 року в машинному відділенні заводу було вбито робітника Сакіна, а робітнику Кодив'янському відірвало обидві руки.
Жахливі були житлові умови. Разом із своїми сім'ями робітники жили в загальних бараках. У разі звільнення робітника змушували залишити приміщення протягом двох тижнів. Звільняючись за власним бажанням, сімейні залишали барак через три дні, а неодружені - одразу. Жорстоко експлуатуючи робітників, власники заводу мали великі прибутки. За сезон 189697 року одержано прибутку 116,4 тис. крб., в 1900-1901 pp.- 93,2 тис. карбованців.
Все це викликало справедливий гнів та обурення. 7 травня 1906 року в рафінадному відділенні заводу спалахнув страйк. В ньому брало участь 419 чоловік. Некваліфіковані робітники вимагали виплати в день 70 коп., а також подвійної оплати за святкові та недільні дні. Адміністрація заводу змушена була поступитися. Після переговорів вимоги робітників задовольнили: вони добилися оплати по 60 коп. в день, а в святкові дні - по 1 крб. 20 копійок.
Великим злом була культурна відсталість населення. В селі панувала неписьменність. Навіть вироки селянських сходів за всіх підписував один чоловік, бо решта не знала грамоти. Тільки в середині 60-х років XIX ст. відкрили парафіяльну школу.
У лютому 1884 року сільський сход постановив створити в приміщенні церковнопарафіяльної школи народне училище, виділяти для нього 750 крб. на рік і розкладати цю суму залежно від кількості ревізьких душ. Та прохання селян залишилось незадоволеним. Єпіскоп подільський і брацлавський у своїй відповіді заявив, що відкривати в Уладівці училище немає потреби, бо там є церковнопарафіяльна школа, де вчаться 32 хлопчики і 3 дівчинки. На утримання школи кураторство асигнувало 200 крб. на рік. Заборонивши відкрити училище, місцеві власті в грудні того ж року нав'язали сільським зборам рішення дозволити купцеві А. Одинцю побудувати в селі одразу два шинки.
Лише 1903 року відкривається при цукровому заводі однокласна школа. В 1908-1909 pp. в обох школах навчалося 154 учні, що складало лише 32 проц. від кількості дітей шкільного віку. Деякий вплив на розвиток культури Уладівки зробила заснована тут у 1886 році дослідна селекційна станція, яка дістала назву Уладово-Люлинецької.
Важке становище більшості мешканців Уладівки посилила імперіалістична війна. Працездатних чоловіків мобілізовано на фронт, селян позбавили значної частини робочої худоби і возів, зросли податки. Це призвело до того, що за роки війни господарства бідняків, залишені на жінок і дітей, ще більше занепали.
На початку березня 1917 року до Уладівки прийшла звістка про повалення царизму. Робітники цукрового заводу провели мітинг, на якому вимагали запровадження 8-годинного робочого дня і скасування графської адміністрації. Але здійснити ці вимоги тоді не вдалося.
Про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції уладівці дізнались на початку листопада і одразу відгукнулись на цю знаменну подію. Селяни почали захоплювати майно графського маєтку. Проте найбільш свідомі робітники і селяни зрозуміли небезпеку стихійних дій і закликали населення до організованості. 6 січня 1918 року на загальних зборах робітників і селян ухвалено рішення, що всі поміщицькі землі, заводи, ліси та інші угіддя переходять у руки трудящих. З більш свідомих селян-бідняків були обрані комісари для завідування поміщицьким майном. Очолювати цукровий завод доручено П. І. Криві, винокурний завод - М. Рабо луці, графською економією керував Г. Кравець, нагляд за лісом здійснював М. Степанов. Ці комісари були фактично першою робітничо-селянською адміністрацією, яка поклала початок Радянській владі в Уладівці. Обрані комісари підпорядковувались Пиківському волосному земельному комітету. Проте населенню Уладівки довелося ще вести напружену боротьбу за Радянську владу. Діяльності обраних комісарів намагались перешкодити місцеві власті, які в питаннях про землю, приватну власність фактично підтримували буржуазію. Уладівські заводи за розпорядженням Центральної ради залишалися приватними. В березні
1918 року село захопили німецькі війська, встановлено жорстокий окупаційний режим, який протримався до листопада 1918 року. З листопада 1918 по березень
1919 року село опинилось під владою петлюрівської Директорії. В березні 1919 року була відновлена Радянська влада, але боротьба за неї ще не закінчилась.
Уладівка
Сторінка 2 з 8
Зовсім знецінили працю жінок. За такий же робочий день вони одержували лише по 25 коп. На заводі запровадили цілу систему штрафів та стягнень. У правилах внутрішнього розпорядку пункт про штрафи був найбільшим. Штрафували за найменші порушення і особливо суворо - за ігнорування вказівок заводоуправління або його представників. Дуже принижували робітників щоденні обшуки.Жахливі були житлові умови. Разом із своїми сім'ями робітники жили в загальних бараках. У разі звільнення робітника змушували залишити приміщення протягом двох тижнів. Звільняючись за власним бажанням, сімейні залишали барак через три дні, а неодружені - одразу. Жорстоко експлуатуючи робітників, власники заводу мали великі прибутки. За сезон 189697 року одержано прибутку 116,4 тис. крб., в 1900-1901 pp.- 93,2 тис. карбованців.
Все це викликало справедливий гнів та обурення. 7 травня 1906 року в рафінадному відділенні заводу спалахнув страйк. В ньому брало участь 419 чоловік. Некваліфіковані робітники вимагали виплати в день 70 коп., а також подвійної оплати за святкові та недільні дні. Адміністрація заводу змушена була поступитися. Після переговорів вимоги робітників задовольнили: вони добилися оплати по 60 коп. в день, а в святкові дні - по 1 крб. 20 копійок.
Великим злом була культурна відсталість населення. В селі панувала неписьменність. Навіть вироки селянських сходів за всіх підписував один чоловік, бо решта не знала грамоти. Тільки в середині 60-х років XIX ст. відкрили парафіяльну школу.
У лютому 1884 року сільський сход постановив створити в приміщенні церковнопарафіяльної школи народне училище, виділяти для нього 750 крб. на рік і розкладати цю суму залежно від кількості ревізьких душ. Та прохання селян залишилось незадоволеним. Єпіскоп подільський і брацлавський у своїй відповіді заявив, що відкривати в Уладівці училище немає потреби, бо там є церковнопарафіяльна школа, де вчаться 32 хлопчики і 3 дівчинки. На утримання школи кураторство асигнувало 200 крб. на рік. Заборонивши відкрити училище, місцеві власті в грудні того ж року нав'язали сільським зборам рішення дозволити купцеві А. Одинцю побудувати в селі одразу два шинки.
Лише 1903 року відкривається при цукровому заводі однокласна школа. В 1908-1909 pp. в обох школах навчалося 154 учні, що складало лише 32 проц. від кількості дітей шкільного віку. Деякий вплив на розвиток культури Уладівки зробила заснована тут у 1886 році дослідна селекційна станція, яка дістала назву Уладово-Люлинецької.
Важке становище більшості мешканців Уладівки посилила імперіалістична війна. Працездатних чоловіків мобілізовано на фронт, селян позбавили значної частини робочої худоби і возів, зросли податки. Це призвело до того, що за роки війни господарства бідняків, залишені на жінок і дітей, ще більше занепали.
На початку березня 1917 року до Уладівки прийшла звістка про повалення царизму. Робітники цукрового заводу провели мітинг, на якому вимагали запровадження 8-годинного робочого дня і скасування графської адміністрації. Але здійснити ці вимоги тоді не вдалося.
Про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції уладівці дізнались на початку листопада і одразу відгукнулись на цю знаменну подію. Селяни почали захоплювати майно графського маєтку. Проте найбільш свідомі робітники і селяни зрозуміли небезпеку стихійних дій і закликали населення до організованості. 6 січня 1918 року на загальних зборах робітників і селян ухвалено рішення, що всі поміщицькі землі, заводи, ліси та інші угіддя переходять у руки трудящих. З більш свідомих селян-бідняків були обрані комісари для завідування поміщицьким майном. Очолювати цукровий завод доручено П. І. Криві, винокурний завод - М. Рабо луці, графською економією керував Г. Кравець, нагляд за лісом здійснював М. Степанов. Ці комісари були фактично першою робітничо-селянською адміністрацією, яка поклала початок Радянській владі в Уладівці. Обрані комісари підпорядковувались Пиківському волосному земельному комітету. Проте населенню Уладівки довелося ще вести напружену боротьбу за Радянську владу. Діяльності обраних комісарів намагались перешкодити місцеві власті, які в питаннях про землю, приватну власність фактично підтримували буржуазію. Уладівські заводи за розпорядженням Центральної ради залишалися приватними. В березні
1918 року село захопили німецькі війська, встановлено жорстокий окупаційний режим, який протримався до листопада 1918 року. З листопада 1918 по березень
1919 року село опинилось під владою петлюрівської Директорії. В березні 1919 року була відновлена Радянська влада, але боротьба за неї ще не закінчилась.