Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Піщанка

Сторінка 2 з 4
роботу по найму, влаштовували сходки. В кінці липня 1905 року перед поміщиком Липковським вони поставили вимогу - підвищити плату на жнивах. Очолив селян мешканець Піщанки М. Г. Чайковський. Переляканий поміщик поступився і підвищив платню за копу нажатої пшениці з 35 копійок до одного карбованця.
Нова хвиля селянських заворушень прокотилася по Піщанській волості влітку 1906 року. Цьому сприяло поширення серед селян газети Київської військової організації РСДРП «Голос солдата» та прокламацій революційного змісту.
Організовано виступали селяни, що працювали на полях поміщиці Тишкевич, вони вимагали передати їм землі в оренду з половини, підвищити плату дорослим та підліткам до одного карбованця за робочий день. Селяни заборонили збирати хліб наймитам з інших сіл. Два тижні продовжувався страйк. Страйкарі добилися підвищення річного заробітку з 50 до 65 карбованців.
Місцеві власті були дуже занепокоєні зростанням революційної активності селян. У Кам'янець-Подільський полетіли рапорти й телеграми. Мировий посередник Піщанки, доповідаючи подольському губернаторові про аграрні заворушення, вимагав розквартирувати у волості кавалерійські частини. Про допомогу волав також повітовий справник. Телеграмою він повідомляв, що управляючий маєтками поміщиці Вінклер і вона сама, рятуючись від тисячного натовпу селян, прибули до Піщанки. Навколишні села одне за одним піднімалися на боротьбу. Присланих дві сотні козаків виявилося замало для придушення селянських заворушень, і справник попросив надіслати додатково солдатів.
Ескадрони уланів прибули у Піщанку 26 червня 1906 року. Губернатор вимагав від повітового справника негайно арештовувати страйкарів, охороняти військами тих, хто ставав працювати на поміщицьких полях, заборонити селянам, які застрайкували, працювати на своїй землі. Почалася судова розправа над учасниками страйку. Було арештовано і ув'язнено десять чоловік. Серед них - організатори заворушень В. Т. Кощанюк, К. Г. Лановий, Ю. Ф. Пантелейчук, Ю. Ю. Плитенюк та Д. А. Сауляк.
До Жовтневої революції у нестатках жило не лише трудове селянство. Ледве зводили кінці з кінцями дрібні ремісники - бондарі, столяри, шевці, шорники, кравці, кушніри. Постійні злидні переслідували і робітників Піщанки. Робочий день на маслобойнях, млинах, заїздах починався о шостій годині ранку і закінчувався о десятій годині вечора. Заробітної плати не вистачало, щоб забезпечити сім'ям бодай напівголодне існування.
Тяжкі умови життя ускладнювалися ще й відсутністю медичного обслуговування. Тільки з літа 1892 року у непристосованому земському будинку відкрилася лікарня. До цього невеличкого медичного закладу приписали 10 великих сіл повіту, в якому проживало близько ЗО тис. чоловік. І це тоді, коли тут було всього 17 ліжок і працювали один лікар, фельдшер та акушерка.
Низьким був і освітній рівень трудового населення Піщанки. Вперше початкову школу заснували 1842 року. В ній навчалося 20 хлопчиків й жодної дівчинки. Школа працювала нерегулярно. Через відсутність вчителів, підручників і зручного приміщення її часто закривали. В той же час державним коштом у 1853 році в селі збудували другу кам'яну церкву. Напередодні першої світової війни в селі працювали церковнопарафіяльна школа та земське однокласне училище. І все ж понад 55 проц. дітей села не навчалося.
Радянську владу було проголошено в січні 1918 року.
Волосний ревком і комітет бідноти організували охорону громадського порядку,
безмельні сім'ї одержали по 0,6 десятини землі на душу.
Ордени й медалі Радянського Союзу одержали 500 учасників Великої Вітчизняної війни. На полі бою смертю хоробрих полягли 234 воїни. Героям-землякам, що полягли у боротьбі за Батьківщину, трудящі спорудили в центрі Піщанки меморіальну плиту-пам'ятник.
Визволили Піщанку від фашистської неволі 18 березня 1944 року частини 2-го Українського фронту.
Окупанти заподіяли величезної шкоди господарству села. Вони зруйнували всі підприємства місцевої промисловості, матеріально-технічну базу колгоспів, МТС, приміщення шкіл, медичних і культосвітніх закладів, десятки житлових будинків.
Боротьбу за відбудову господарства Піщанки очолили партійна організація та сільська Рада. В короткі строки було заготовлено насіння, укомплектовано ланки та бригади, відремонтовано сільськогосподарський реманент. До початку весняних робіт ковалі полагодили всі плуги, борони й культиватори. Вже на 24 день після визволення села почалася весняна сівба. Бракувало техніки, тягла, машин. Всі роботи в колгоспах виконували жінки, підлітки та старі люди. Поступово долалися труднощі, життя налагоджувалося. Запрацювали електростанція, маслозавод, райпромкомбінат, промартіль ім. Ватутіна.
Сільська Рада подбала про те, щоб якнайшвидше налагодити роботу медичних та культосвітніх закладів. Першого вересня за парти сіло близько тисячі дітей. 

Піщанка