Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Іллінці

Сторінка 2 з 6
Одержані за реформою земельні наділи не забезпечували прожиткового мінімуму селян, і вони, продавши їх або віддавши за борги чи недоїмки, наймалися до куркулів, до підприємців свого містечка, працювали в інших містах Подільської губернії, у Києві, Одесі. 1866 року Іллінці стали волосним центром Липовецького повіту Київської губернії. 1875 року власниця маєтку Демидова побудувала в Іл- лінцях цукровий завод. На період цукроваріння сюди йшли на заробітки селяни передмість Іллінців та сусідніх сіл. Частина населення займалася торгівлею і ремеслом. В містечку жили ковалі, шевці, кравці, бондарі, гончарі та робітники невеликих промислових підприємств - двох млинів, цегельного та черепичного заводів. Містечко поступово зростало. Якщо в середині XIX ст. в Іллінцях разом з передмістями налічувалося 690 дворів, 6441 житель, то в 1900 році - 1185 дворів, 9400 жителів. З усієї землі 7979 десятин лише 2614 десятини належали селянам. Більшість селян зовсім не мала землі.
Царський уряд не дбав про трудящих, про охорону їх здоров'я, умови життя. Робочий день робітників не регламентувався, на Іллінецькому цукровому заводі він тривав 12 годин. Мешканці Іллінців жили переважно в мазанках, убогих будиночках. Протягом довгого часу лікарні не було. Лікар жив у поміщицькому маєтку. Лише 1904 року на
цукровому заводі відкрили лікарню на 13 ліжок, де працювали лікар і фельдшер.
До 1881 року, коли в Іллінцях почала працювати двокласна школа, тут діяли дві двокласні парафіяльні школи, навчалося 200 учнів - дітей торговців, заможних селян. Дальший розвиток промисловості привів до збільшення навчальних закладів. 1909 року на базі церковних шкіл було відкрито початкове двокласне чоловіче училище. В 1913 році його перетворили у вище чотирикласне, яке відвідували 127 дітей. Проте через високу плату діти іллінецьких робітників і селян не могли навчатися в цих школах, залишалися неписьменними.
Трудящі Іллінців не мирилися з тяжким становищем. Селяни часто самовільно захоплювали поміщицькі землі, рубали ліс тощо. В 1897 році за порубку поміщицького лісу трьох іллінецьких селян посадили на 7 днів до в'язниці й оштрафували. В 1905 році під впливом революційних подій жителі Іллінців разом з селянами Джупинівки спалили скирти на поміщицькому полі і, вигнавши управителя, вимагали збільшення плати. Цим виступом керував М. М. Терешко, робітник цукрового еаводу. Наступного року його судили й заслали до Сибіру.
Бурхливі події розгорнулися в Іллінцях після Лютневої буржуазно-демократичної революції. Робітники цукрового заводу 26 вересня 1917 року побили й прогнали геть директора, технічних працівників й самі стали управляти підприємством. Незважаючи на звернення адміністрації до властей, робітники відмовилися виконувати накази місцевих урядовців. Піднялося на революційну боротьбу й селянство. В іллінецьких маєтках поміщика Ярошинського люди збирали й ділили між собою врожай, вимагали розподілу поміщицької землі.
З перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції у грудні 1917 року до містечка повернулися колишні матроси Чорноморського флоту Д. Д. Кобелєв, І. Цибульський, Г. Таран, з Сибіру - М. М, Терешко. Під їх керівництвом була встановлена Радянська влада в Іллінцях. У березні 1918 року містечко окупували війська кайзерівської Німеччини. З допомогою українських буржуазних націоналістів окупанти грабували населення, вивозили хліб та інші продовольчі товари, забрали обладнання телеграфу. Для боротьби з окупантами в Іллінцях був створений партизанський загін з 40 чоловік. Командував ним Д. Д. Кобелєв. Месники громили військові частини ворога, перешкоджали вивезенню продовольства в Німеччину, руйнували залізничну колію біля станції Липовець. Після визволення Іллінців від німецьких інтервентів, вигнання петлюрівців у березні 1919 року в містечку відновлюється Радянська влада. Новостворений ревком очолив Д. Д.; Кобелєв, У квітні в Іллінцях почав працювати волосний комітет КП(б)У. З іллінецьких комуністів до нього увійшли М. К. Лебедєв, Й. І. Ольшанецький та ін. На цукровому заводі заснували профспілку, яка об'єднала робітників і службовців містечка.
23 квітня 1919 року в Іллінцях відбувся волосний з'їзд робітничих, селянських та солдатських депутатів, на якому були також делегати від сільських комбідів, робітників Бабинського цукрового заводу, профспілки Іллінецького цукрового заводу, від вчителів. З'їзд обрав перший волвиконком на чолі з М. Кі Лебедєвим. Виконком зосередив у своїх руках всю владу. Він займався розподілом поміщицької землі, боровся з спекуляцією, організував бойову дружину для ліквідації банд. До дружини вступали також селяни сусідніх сіл. У травні 1919 року, коли у зв'язку з наступом генерала Денікіна активізувалися петлюрівські недобитки, Іллінець кий ревком звернувся до населення з відозвою. Тавруючи ганебні антинародні підступи Петлюри та різних банд, відозва закликала: «Всі, як один чоловік, на захист уряду робітництва та селянства. Хай живе Радянська влада!». На необхідність боротьби з Денікіним, вступу до


Іллінці