Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Ладижин

Сторінка 2 з 7

виконувати панщину.
Внаслідок руйнувань та винищення людей у Ладижині настало страшне запустіння, економічний занепад. На тривалий час Ладижин став глухим містечком. Польським панам довелося «колонізувати» спустошені землі:

надавати пільги та оголошувати «слободи» переселенцям. Близько 1760 року закінчувався строк «слобод», і селяни знову змушені були відбувати повинності; працювати 60 днів на панщині, або сплачувати 20 злотих на рік. Дуже уразливими для українського населення були зневага до його національної гідності, скривдження релігійних почуттів, насильницьке покатоличення.
Ладижин згадується в документах у зв'язку з народним повстанням 1768 року. Багато мешканців містечка пішло в гайдамацькі загони, що зосередилися в густому лісі на південь від Ладижина. Цей ліс ще й досі називають Гайдамацьким.
1775 року в Ладижині разом з Слободою-Ладижинською налічувалося 360 будинків. З 1790 року щорічно, весною і восени, проводилися в Ладижині чотири-тижневі ярмарки, щовівтірка дозволялася торгівля на ринку. Мешканці містечка переважно були хліборобами, терпіли кріпацьку долю та сваволю панів. В складі Правобережної України Ладижин 1793 року відійшов до Росії.
Щоб пристосуватися до нових економічних умов на початку XIX ст., власник Ладижина побудував кілька мануфактур. З 1816 року діяла велика суконна мануфактура, де працювали близько 130 кріпаків, які виробляли 5 тис. аршин сукна на рік. А в 1823 році було вже чотири (три суконні та полотняна) мануфактури з 100 вільнонайманими робітниками.
У 1832 році Ладижин був конфіскований урядом за участь його власника у польському повстанні 1830 року. До Ладижина були приєднані Струтів та Слобода-Ладижинська, тут заснували військове поселення. Частину мешканців Ладижина переселили в с. Секретарку - до іншого військового поселення.
В першій третині XIX ст. Ладижин продовжував зростати, збільшилося його населення. В цей час зведено на кошти селян дві кам'яні церкви. Коли Ладижин належав до військових поселень, тут була кантонійська школа. 1859 року в Ладижині відкрито парафіяльну школу для хлопчиків. На утримання її селянська община вносила 60 крб. сріблом.
Від часу заснування військового поселення вся земля була казенною. Мешканці Ладижина відбували повинності на користь військовопоселенського відомства, 1859 року їх було скасовано, а землю передано в користування селян, за що вони повинні були платити чинш. 1866 року Ладижин передано у відання цивільних властей.
Лише 1871 року мешканці Ладижина були наділені землею. За 4933 десятини вони щорічно вносили 206 крб. 50 коп. сріблом викупних платежів. На цей період в Ладижині налічувалося 1062 чоловіка, 525 дворів. Пересічно на одного чот припадало до 1,74 десятини землі. Тим часом у містечку з'явилося кілька глитаїв, які зосередили в своїх руках сотні десятин землі. Основна ж маса селян прожити з своєї землі не могла, тому ходила на заробітки до багатіїв, на лісорозробки, на будівництво залізниці, або займалася промислами.
Пореформений період в Ладижині відзначався швидким зростанням промисловості, з'явилися казенний спиртовий завод, 5 суконних фабрик, 3 цегельні, шкіряний та черепичний заводи, 6 водяних млинів, шовковична та тютюнова плантації.
Ладижин перетворився на досить велике містечко - в ньому налічувалося 1042 двори, 7762 мешканці. Тут були поштово-телеграфна контора, селянський банк, лікарня, аптека, 4 заїжджі двори. В Ладижині містилися волосне управління, камера мирового судді, штаб 575-го піхотного Севастопольського полку та міщан
ське управління. З 1871 року працювало однокласне міністерське училище (реорганізоване з парафіяльної школи), а 1896 року воно стало двокласним. При двокласному училищі було ремісниче відділення з столярно-токарним та слюсарно-ковальським відділеннями. Кошти на його утримання відраховувалися з «коробочного» збору. В 1897 році відкрито школу грамоти для дівчаток - дочок заможних мешканців містечка. Тоді ж «попечительством про народну тверезість» при чайній відкрито читальню.
Перша робітнича організація- марксистський гурток - виникла в Ладижині 1904 року. Ініціатором створення і керівником гуртка був залізничник П. Г. Вербовенко. Не минуло й року, як гурток перетворився на партійну організацію, що підпорядковувалася Вінницькій організації РСДРП. В березні 1905 року в Ладижині були розповсюджені прокламації з антиурядовими закликами. Селянські заворушення в Ладижині мали місце в 1905-1906 роках. Селяни відмовлялися працювати на плантаціях за низьку плату. Під час виступу на мітингу в с. Бубнівці заарештували П. Г. Вербовенка. Він був в'язнем до повалення самодержавства. 1907 року відбулися страйки кравців та шевців.



Ладижин