Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Тиманівка

Сторінка 2 з 7
наділили тією землею, яку вони обробляли до реформи, виділили ліс та сінокоси. Селяни рішуче відмовилися виконувати будь-які повинності на користь економії.
Спроби поміщика придушити за допомогою поліції виступи селян виявилися марними. Після цього сюди прибуло дві роти солдатів, які 26 квітня зібрали людей. Та селяни стояли на своєму. Як тільки справник наказав
поліцейським і солдатам арештувати найактивніших учасників руху, селяни оточили своїх товаришів і захистили їх. Коли ж справник наказав солдатам пустити в хід приклади гвинтівок, то повсталі з ціпками, ножами й камінням кинулись на солдатів, поліцейських і чиновників. Командир батальйону з цього приводу свідчив у суді: «Натовп селян весь в одну мить кинувся на мене, панів-офіцерів і солдатів, і не було можливості помітити, хто саме перший кинувся». Під час сутички поранено двох солдатів, у третього зірвано медаль. За наказом справника солдати почали стріляти в селян бойовими патронами, від чого двоє селян тяжко поранено, один з них тут же на площі помер. Скориставшись з тимчасового замішання, солдати схопили 21 учасника заворушення.
Однак і після цього приборкати непокірних не вдалося. 27 квітня до села введено ще дві роти солдатів. Але й це не злякало селян. Під проводом Івана Вовка, Гната Костишина-Мельника та Петра Горохолінського вони розігнали прислугу в поміщицькому маєтку і попередили, що працювати тут нікому не дозволять. Переляканий справник, переконавшись у своєму безсиллі придушити повстання, звернувся по допомогу безпосередньо до генерал-губернатора, який 28 квітня наказав надіслати до Тиманівки ще два батальйони солдатів.
І лише тоді повстання придушили. Почалась жорстока розправа над його учасниками. За вироком військового суду Гната Костишина-Мельника, Якова Жмудя, Гната Чудика, Федора Штейнюка, Івана Вовка, Петра Горохолінського, Гаврила Карасевича і Михайла Вовка засуджено до катування шпіцрутенами та віддачі в арештантські роти строком на 6 років. Дев'ять інших активних учасників повстання покарали різками - по 60 ударів кожного. Під тиском зброї селяни змушені були прийняти панську уставну грамоту, за якою вони позбувалися землі і залишалися у поміщицькій кабалі.
Після скасування кріпацтва в селі з 'являється багато вільних робочих рук. Сільська біднота в пошуках заробітку йшла на будівництво залізниці Київ-Одеса, на заводи й фабрики Поділля та інших губерній. Ті ж з селян, що залишались на місці, за мізерну плату працювали в економії графа Протасова-Бахметьєва, на його винокурному і ректифікаційному заводах, на цегельні й мукомельні.
Боротьба тиманівських селян проти поміщика не припинялася і в післяреформений період. Багато років тривав їх позов про дорізку недоданої під час реформи землі. Поміщик, намагаючись відволікти увагу селян, заявив 1883 року про намір подарувати їм чотири ділянки садибної землі по 1400 кв. сажнів кожна. Але він вимагав від селян згоди прийняти цей «дар» у пам'ять коронації Олександра III. Зібравшись на сход, вони рішуче відмовились прийняти поміщицький «дарунок», справедливо вбачаючи в ньому намагання графа шляхом дрібних поступок відмовитись від того, щоб дорізати недодану землю. Коли ж волосний старшина наказав заарештувати найбільш активних селян, то вони побили його. Відмовившись від поміщицької «милості», тиманівці розійшлись по домівках.
У післяреформений період Тиманівка стала волосним центром Ямпільського повіту. Та хоч вона й вважалась містечком, переважна кількість населення були селяни. В 1900 році, наприклад, у Тиманівці проживало 1837 чол., у т. ч. селян - 1737, дворян - 12, міщан - 64, іноземців - 131. У зв'язку з цим в 1901 році її переведено до розряду сіл.
Під впливом революційного руху пролетаріату в 1905-1907 pp. великого розмаху набрала боротьба і в Ямпільському повіті, де селяни багатьох сіл на своїх сходах ставили питання про конфіскацію поміщицької землі. У Тиманівці, де було багато бідноти, а заробітна плата наймитів, що працювали в економії, надзвичайно низька, влітку 1906 року відбувся страйк. Організаторами його стали матрос-чорноморець 3. С. Дмитрик, який приїхав з флоту до рідних, та наймит панської економії І. М. Дмитрик. У гарячу жнив'яну пору всі, хто працював у поміщика, припинили роботу і зажадали підвищення оплати праці. На дорогах виставили пікети, які не пускали до села сторонніх заробітчан. Женці добилися надбавки. Але незабаром прибули стражники, побили нагаями активних організаторів страйку, а 3. С. Дмитрика і ще кількох селян заарештували. В листопаді того ж року селяни Тиманівки рубали панський ліс і намагалися поділити панську землю, але загін козаків, охоронників маєтку, розправився з ними.
Розгул реакції, що охопив країну після поразки революції, на деякий час пригасив бунтарський дух тиманівських бідарів. Але ненадовго. У повідомленні подільського губернатора департаменту поліції за квітень 1913 року


Тиманівка