Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Тиврів

Сторінка 2 з 6
цей час у Тивровіпроживала 171 сім'я міщан, 72 селянські (крім тих, що відробляли панщину або давали грошову ренту), 61 ремісник і 24 сім'ї «вільних від дані». Панські палаци скидалися на військові фортеці. Високі кам'яні стіни, бойові башти, гармати, чисельні залоги робили їх неприступними.
Селяни терпіли не тільки від нелюдської експлуатації, але й від сваволі шляхти. Місцеві феодали часто ворогували між собою, нападали на маєтки один одного. При цьому, звичайно, найбільше терпіли селяни, для яких панські наїзди мало чим різнилися від татарських набігів. У 1756 році 3. Ярошинський з військовим загоном у 200 чоловік напав на маєток М. Калитинського. Як розповідає сучасник, у містечку розгорівся справжній бій: стріляли гармати, палали будинки, людей мордували - палили бороди, вуса, чуприни, підсмажували п'яти, «Тиврів спалений, залишилися тільки ратуша і чотири будинки біля костьола. Убиті, поранені... мало залишилося жителів у Тиврові...». У відповідь пані Калитинська спалила «без останку...» Василівку і Шершні - села 3. Ярошинського.
Тиврівці не корилися польській шляхті. В 1734 році повсталі селяни тиврівських маєтків під проводом сотника Антона Притиченка напали на маєток Таганчу, вбили управляючого, панського племінника, і оволоділи замком. У середині XVIII ст. в околицях Тиврова діяли гайдамаки. Брацлавський хорунжий М. Калитинський, який очолював каральні експедиції в 1750 році і знищував цілі села, хутори, повідомляв старосту, що він не може добратися до Вінниці, бо гайдамаки обложили його у Тиврові. Гайдамаки тоді захопили містечко. Не встиг Тиврів піднятися з руїн, як у 1772 році тут спалахнула чума. Тиврівські пани втекли на Волинь, люди ховалися в лісах, але голод повертав їх додому. «Немає дня, щоб у Тиврові хтось не вмер від чуми»,- сповіщав пана його управляючий3. На Чорній горі, в центрі містечка, збереглися старовинні кам'яні хрести, які ставили тут як «чудодійний захист» від чуми.
З возз'єднанням Правобережної України з Росією Тиврів став волосним центром Вінницького повіту Подільської губернії. 1795 року в ньому мешкало 810 жителі 1811, року тут було 20 ремісників - бондарів, ковалів, кравців, шевців, два перукарів. В 40-х роках XIX ст. намітилось деяке пожвавлення в розвитку торгівлі. Запрацювала суконна фабрика, винокурня, пивоварний завод, млини Тодішнє тиврівське пиво славилось далеко за межами містечка. Продукцію підприємств збували в різних місцях Подільської губернії.
Головним заняттям жителів містечка було сільське господарство. Напередодні реформи 1861 року майже вся земля (3141 десятина) в Тиврові і присілку Гуті належала поміщику Ярошинському. На нього працювало 963 кріпаки. Селяни користувались 840 десятинами землі, причому робочу худобу мали лише 36 селянських господарств. Скасування кріпаччини не поліпшило економічного становища селян. За «введення у володіння» своєю ж землею вони мали сплатити в казну 33 432 крб. Селяни не припиняли боротьби за землю. Особливо запеклими були їх сутички з князем Кочубеєм, який 1867 року купив маєток. Хлібороби відстоювали кожен клаптик землі, лісу, пасовиська. Коли 1887 року поміщик продав купцям на вируб ліс, в якому селяни косили сіно для власної худоби, вони прогнали лісорубів. Так повторювалось кілька разів. Кочубей був змушений поступитися.
Селянське землеволодіння Тиврова характеризувалося високим процентом дворів на чиншовому праві. На селян накладали багато різних податків - губернські повинності, земський, волосний, сільський збори, викупні платежі. В середньому вони сплачували 2 крб. 55 коп. з десятини, поміщик - лишё 27 коп. різних зборів. У Тиврові на початку XX ст. на селянський двір припадало в середньому
6 чоловік, тобто стільки ж, як у 1861 році. Але оскільки дворів за цей час стало у два рази більше, то і кількість землі на селянський двір скоротилась удвічі. Навіть тиврівський поміщик Д. Гейден визнавав, що 8 проц. селянських господарств мали тільки власну садибу з городом, дві третини селян не мали навіть садиби, жили на чужій землі, у 47 проц. селян не було робочої худоби. Погано оброблена селянська земля й родила скупо.
Наявність великої кількості дешевих робочих рук сприяла виникненню промислових підприємств. 1907 року у Тиврові засновано новий пивоварний завод. 1912 року він виробив 180 тис. відер пива. Діяли суконна фабрика, винокурний і цегельний заводи, млин, стала до ладу перша на Україні гідроелектростанція потужністю 50 квт. Тиврів був тоді містечком з вузькими й кривими вуличками без тротуарів, лише одну - від центру до мосту через Південний Буг - забрукували. З 280 будівель близько 40 були з цегли, решта - дерев'яні й глинобитні.
Соціальний і національний гніт гальмував розвиток культури. Лише 1864 року у Тиврові відкрили однокласне початкове народне училище, на утримання якого казна асигновувала 176 крб. на рік, 395 крб. збирала община. Училище


Тиврів