Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Соціалістичній перебудові сільського господарства шалений опір чинили куркулі. Вони з-за рогу стріляли в радянських активістів, знищували худобу, підпалювали колгоспні будівлі. В селі Ометинцях Ситковецького району куркулі по-звірячому вбили вінницького робітника-двадцятип'ятитисячника комуніста О. І. Яценка. Від їх рук загинули сільські активісти Є. Король з села Головчинців Жмеринського району, С. Патлатюк з села Дзвонихи Тиврівського району, Л. Горлата з села Чоботарки (нині Заболотного) Крижопільського району.
Для допомоги молодим колгоспам в обробітку землі ще в 1928 році при Соснівецькому цукровому заводі була створена перша в Радянському Союзі машинно-кінна станція. Через два роки на Вінниччині їх було вже 146. Станції мали близько 16 тис. коней, великий парк сільськогосподарських машин. У 1929 році в радгоспі «Титусівка» поблизу Козятина була організована машинно-тракторна станція. Кінну тяглову силу поступово заміняли машини.
Пройшло кілька років, і на полях з'явилися сотні тракторів вітчизняного виробництва. Напередодні Великої Вітчизняної війни на Вінниччині було 84 МТС, які мали 6874 трактори, 1400 комбайнів, тисячі інших машин.
Організаційно-господарському зміцненню колгоспів сприяли політвідділи МТС, створені в 1933 році. Вони укомплектовувались досвідченими комуністами, серед яких немало було робітників. Разом з партійними організаціями політвідділи провели значну виховну роботу по підготовці колгоспних кадрів. За перший рік роботи політвідділи МТС Вінницької області висунули понад 11 тис. активістів на різні посади в колгоспи - від обліковця до голови правління.
В середині 30-х років на Вінниччині широко розгорнувся рух п'ятисотенниць. Щедрі врожаї цукрових буряків збирали Таїса Ткач, Одарка Тимошенко, Христя Чорна, Ганна Пасарар, Людмила Гнатюк, Палажка Слободянюк, Ніна Шипук, Ольга Гвоздієвська. У невеличкому селі Радянському Ямпільського району одразу вісім ланок, очолених славними жінками-ентузіастами, виростили по 500 і більше центнерів буряків з гектара. Серед тридцяти п'яти п'ятисотенниць країни, нагороджених в 1935 році орденом Леніна, сімнадцять було з Вінниччини. В 1937 році за високі показники у вирощуванні цукрових буряків ВУЦВК вручив Вінницькій області перехідний Червоний прапор.
Успіхи соціалістичного сільського господарства Вінниччини демонструвались на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в 1939 і 1940 роках. Наприкінці 1940 року 1950 сільгоспартілей області об'єднували 453 тис. селянських дворів. Радянська держава закріпила за кол
госпами землю в безплатне і безстрокове користування. У Вінницькій області за колгоспами на початку 1941 року було навічно закріплено 2,1 млн. га землі - в два рази більше, ніж мали селяни до Жовтневої революції.
За роки довоєнних п'ятирічок високого рівня досягла промисловість Вінниччини. Всі підприємства були оснащені сучасною технікою, збагатилися новими цехами. Напередодні Великої Вітчизняної війни в області діяло 504 промислові підприємства. В 1940 році вони дали країні валової продукції на 386,3 млн. карбованців (в цінах 1926-1927 pp.). На підприємствах працювало понад 40 тис. робітників. Швидкими темпами розвивалася провідна в області цукрова промисловість.
Набувала розвитку машинобудівна і металообробна промисловість. їх питома вага перед війною становила 8,9 проц. валової продукції підприємств області. На великі підприємства перетворилися вінницькі взуттєва і меблева фабрики, мотороремонтний і суперфосфатний заводи. У соціалістичному змаганні колектив суперфосфатного заводу завоював звання стахановського. Крім того, на Вінниччині працювали 19 спиртових, 34 маслоробні заводи, десятки інших підприємств харчової промисловості.
Багатшала область. Вже в 1937 році її бюджет становив 150 млн. крб. (у тодішньому масштабі цін) - у порівнянні з 1932 роком він виріс майже в 4 рази. За цей час асигнування на освіту підвищились на 438 проц., охорону здоров'я - 550 проц. В наступні передвоєнні роки обласний бюджет збільшився ще в два рази. Половина коштів йшла на соціально-культурні потреби.
Досягнення в розвитку промисловості й сільського господарства забезпечили дальше поліпшення добробуту трудящих області, піднесення їх політичного й культурного рівня. Підвищувалась середньорічна заробітна плата робітників Вінниччини. Якщо в 1927 році вона становила 712 крб., то в 1937 році - 2200 крб. Через два роки вона ще збільшилась на 46 проц. Відійшли в далеке минуле колись нужденні села, як Мізяківські Хутори Вінницького району, з шинками, приватними крамницями. 1938 року в центрі цього села виріс чудовий палац культури із залом на 700 глядачів, кімнатами для роботи гуртків, бібліотекою. За передвоєнні роки тут спорудили середню школу, амбулаторію, пологовий будинок, дитячий садок і ясла, універмаг, лазню тощо. Такі новобудови з'явились у багатьох селах
Вінницька область
Сторінка 24 з 39
господарствами було охоплено 59,9 проц., у 1934 році - 80,6, а в 1936 році - вже 93 проценти селян.Соціалістичній перебудові сільського господарства шалений опір чинили куркулі. Вони з-за рогу стріляли в радянських активістів, знищували худобу, підпалювали колгоспні будівлі. В селі Ометинцях Ситковецького району куркулі по-звірячому вбили вінницького робітника-двадцятип'ятитисячника комуніста О. І. Яценка. Від їх рук загинули сільські активісти Є. Король з села Головчинців Жмеринського району, С. Патлатюк з села Дзвонихи Тиврівського району, Л. Горлата з села Чоботарки (нині Заболотного) Крижопільського району.
Пройшло кілька років, і на полях з'явилися сотні тракторів вітчизняного виробництва. Напередодні Великої Вітчизняної війни на Вінниччині було 84 МТС, які мали 6874 трактори, 1400 комбайнів, тисячі інших машин.
Організаційно-господарському зміцненню колгоспів сприяли політвідділи МТС, створені в 1933 році. Вони укомплектовувались досвідченими комуністами, серед яких немало було робітників. Разом з партійними організаціями політвідділи провели значну виховну роботу по підготовці колгоспних кадрів. За перший рік роботи політвідділи МТС Вінницької області висунули понад 11 тис. активістів на різні посади в колгоспи - від обліковця до голови правління.
В середині 30-х років на Вінниччині широко розгорнувся рух п'ятисотенниць. Щедрі врожаї цукрових буряків збирали Таїса Ткач, Одарка Тимошенко, Христя Чорна, Ганна Пасарар, Людмила Гнатюк, Палажка Слободянюк, Ніна Шипук, Ольга Гвоздієвська. У невеличкому селі Радянському Ямпільського району одразу вісім ланок, очолених славними жінками-ентузіастами, виростили по 500 і більше центнерів буряків з гектара. Серед тридцяти п'яти п'ятисотенниць країни, нагороджених в 1935 році орденом Леніна, сімнадцять було з Вінниччини. В 1937 році за високі показники у вирощуванні цукрових буряків ВУЦВК вручив Вінницькій області перехідний Червоний прапор.
Успіхи соціалістичного сільського господарства Вінниччини демонструвались на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в 1939 і 1940 роках. Наприкінці 1940 року 1950 сільгоспартілей області об'єднували 453 тис. селянських дворів. Радянська держава закріпила за кол
госпами землю в безплатне і безстрокове користування. У Вінницькій області за колгоспами на початку 1941 року було навічно закріплено 2,1 млн. га землі - в два рази більше, ніж мали селяни до Жовтневої революції.
За роки довоєнних п'ятирічок високого рівня досягла промисловість Вінниччини. Всі підприємства були оснащені сучасною технікою, збагатилися новими цехами. Напередодні Великої Вітчизняної війни в області діяло 504 промислові підприємства. В 1940 році вони дали країні валової продукції на 386,3 млн. карбованців (в цінах 1926-1927 pp.). На підприємствах працювало понад 40 тис. робітників. Швидкими темпами розвивалася провідна в області цукрова промисловість.
Набувала розвитку машинобудівна і металообробна промисловість. їх питома вага перед війною становила 8,9 проц. валової продукції підприємств області. На великі підприємства перетворилися вінницькі взуттєва і меблева фабрики, мотороремонтний і суперфосфатний заводи. У соціалістичному змаганні колектив суперфосфатного заводу завоював звання стахановського. Крім того, на Вінниччині працювали 19 спиртових, 34 маслоробні заводи, десятки інших підприємств харчової промисловості.
Багатшала область. Вже в 1937 році її бюджет становив 150 млн. крб. (у тодішньому масштабі цін) - у порівнянні з 1932 роком він виріс майже в 4 рази. За цей час асигнування на освіту підвищились на 438 проц., охорону здоров'я - 550 проц. В наступні передвоєнні роки обласний бюджет збільшився ще в два рази. Половина коштів йшла на соціально-культурні потреби.
Досягнення в розвитку промисловості й сільського господарства забезпечили дальше поліпшення добробуту трудящих області, піднесення їх політичного й культурного рівня. Підвищувалась середньорічна заробітна плата робітників Вінниччини. Якщо в 1927 році вона становила 712 крб., то в 1937 році - 2200 крб. Через два роки вона ще збільшилась на 46 проц. Відійшли в далеке минуле колись нужденні села, як Мізяківські Хутори Вінницького району, з шинками, приватними крамницями. 1938 року в центрі цього села виріс чудовий палац культури із залом на 700 глядачів, кімнатами для роботи гуртків, бібліотекою. За передвоєнні роки тут спорудили середню школу, амбулаторію, пологовий будинок, дитячий садок і ясла, універмаг, лазню тощо. Такі новобудови з'явились у багатьох селах