Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Поряд з відбудовою промисловості й сільського господарства розгорталося культурне будівництво. Повсюдно відкривалися трудові школи, клуби, хати-читальні, бібліотеки, налагоджувалася робота по ліквідації неписьменності, організовувалися драматичні і музичні гуртки.
Мирне життя трудящих Вінниччини 6 квітня було перерване збройним вторгненням польських інтервентів і петлюрівських військ на Радянську Україну. У Вінниці, Головчинцях, Березівці, Томашполі, Крижополі та в інших місцях були створені загони самооборони, які сміливо вступали в бій проти переважаючого ворога.
Населення краю зазнавало великого лиха від грабіжницької армії панської Польщі. Окупанти по селах забирали продовольство, коней, палили оселі, вбивали людей. В одному тільки селі Головчинцях Літинського повіту 20 червня 1920 року загарбники спалили 586 хат та інших будівель. Вони вбили 138 жителів, серед яких було багато жінок та дітей.
Та польським окупантам не довго довелося хазяйнувати на вінницькій землі. Червона Армія у червні перейшла в контрнаступ. Бої точилися запеклі, ворог чинив відчайдушний опір. В районі Гайсина, який виявився ключем до всієї оборони польських інтервентів і петлюрівців, тільки після кількаденної битви вдалося прорвати фронт. Під час наступу Червоної Армії на ділянці Самгородок-Озерна-Сніжна стояла дощова погода, і просуватися вперед було дуже важко. До того ж, противник відкрив суцільний рушнично-кулеметний і артилерійський вогонь. Але кінармійці ввірвалися в окопи і в рукопашному поєдинку вибили ворога з оборонних позицій і примусили його тікати. В червні Червона Армія визволила Вінниччину від польських інтервентів. Але підтримані панською Польщею, продовжували діяти ще петлюрівські банди. У вересні 1920 року польські війська знову захопили Західне Поділля, частину Літинського і Могилівськогю повітів. В середині листопада 1920 року Червона Армія остаточно розгромила ворогів.
З глибокою вдячністю ставилися трудящі Вінниччини до своїх визволителів - воїнів Червоної Армії. Вінницька селянська повітова нарада, що відбулася в лютому 1921 року, в постанові висловила «подяку робітникам і селянам Росії і кращим синам України, які зі зброєю в руках поливали своєю кров'ю поля України і очистили [їх] від найманців світової контрреволюції - царського генерала Денікіна, Петлюри та інших банд».
Перехід до мирного будівництва відбувався в складних умовах. Господарство було зруйноване. Валовий збір зерна на Поділлі зменшився порівняно з 1913 роком майже втроє. Цукрові заводи у сезоні 1920-1921 pp. виробили цукру тільки 4,45 проц довоєнного рівня. Господарські труднощі намагалися використати у своїх інтересах ворожі недобитки. Підтримані іноземними державами, куркульські елементи організовували бандитські зграї, які відчайдушно боролися проти органів Радянської влади.
Для боротьби з бандитизмом створювалися робітничі загони, діяли також частини особливого призначення. Важливу роль відіграли комітети незаможних селян. На квітень 1921 року на Поділлі вже було 145 волосних і 1935 селянських організацій КНС. Понад 2,5 тис. членів комнезамів взяли безпосередню участь у розгромі куркульських банд. У 1922 році в складі КНС перебувало близько 100 тис. селян Поділля.
Велику допомогу трудящим Вінниччини в ліквідації бандитизму подав 1-й кінний корпус Червоного козацтва, яким командував В. М. Примаков. Глибоко вдячні були подоляни героям-кавалеристам за розгром куркульських банд.
Успішному подоланню розрухи сприяв перехід до нової економічної політики, запровадженої в країні відповідно до рішень X з'їзду РКП(б). У перші роки непу були досягнуті значні результати в розвитку економіки Вінниччини. В 1922 році пущено сірникову фабрику, миловарний та цегельний заводи. Розпочав працювати завод «Молот», який виконував замовлення цукрової, борошномельної, винокурної промисловості. В 1923 році на Поділлі працювало 1489 підприємств, у т. ч. державних 142, кооперативних 68. Решта підприємств, переважно дрібних, належала приватним особам або орендувалась ними. На долю державних і кооперативних підприємств припадало 91,9 проц. всього промислового виробництва губернії.
Вінницька область
Сторінка 21 з 39
відбулася 27-28 лютого 1920 року. Конференція розробила заходи для здійснення земельної програми, продовольчої справи, визначила шляхи зміцнення органів Радянської влади в місті і на селі. В піднесенні трудового ентузіазму народних мас важливу роль відіграли комуністичні суботники та недільники, в яких взяли участь тисячі трудящих. На суботнику, який відбувся 1 лютого 1920 року в Жмеринці, працювало 600 робітників-залізничників. Протягом лютого і березня у Вінниці відбулося 2 суботники і 5 недільників. У мобілізації селян на виконання господарських завдань велику роль відіграло проведення «тижня селянина».Поряд з відбудовою промисловості й сільського господарства розгорталося культурне будівництво. Повсюдно відкривалися трудові школи, клуби, хати-читальні, бібліотеки, налагоджувалася робота по ліквідації неписьменності, організовувалися драматичні і музичні гуртки.
Населення краю зазнавало великого лиха від грабіжницької армії панської Польщі. Окупанти по селах забирали продовольство, коней, палили оселі, вбивали людей. В одному тільки селі Головчинцях Літинського повіту 20 червня 1920 року загарбники спалили 586 хат та інших будівель. Вони вбили 138 жителів, серед яких було багато жінок та дітей.
Та польським окупантам не довго довелося хазяйнувати на вінницькій землі. Червона Армія у червні перейшла в контрнаступ. Бої точилися запеклі, ворог чинив відчайдушний опір. В районі Гайсина, який виявився ключем до всієї оборони польських інтервентів і петлюрівців, тільки після кількаденної битви вдалося прорвати фронт. Під час наступу Червоної Армії на ділянці Самгородок-Озерна-Сніжна стояла дощова погода, і просуватися вперед було дуже важко. До того ж, противник відкрив суцільний рушнично-кулеметний і артилерійський вогонь. Але кінармійці ввірвалися в окопи і в рукопашному поєдинку вибили ворога з оборонних позицій і примусили його тікати. В червні Червона Армія визволила Вінниччину від польських інтервентів. Але підтримані панською Польщею, продовжували діяти ще петлюрівські банди. У вересні 1920 року польські війська знову захопили Західне Поділля, частину Літинського і Могилівськогю повітів. В середині листопада 1920 року Червона Армія остаточно розгромила ворогів.
З глибокою вдячністю ставилися трудящі Вінниччини до своїх визволителів - воїнів Червоної Армії. Вінницька селянська повітова нарада, що відбулася в лютому 1921 року, в постанові висловила «подяку робітникам і селянам Росії і кращим синам України, які зі зброєю в руках поливали своєю кров'ю поля України і очистили [їх] від найманців світової контрреволюції - царського генерала Денікіна, Петлюри та інших банд».
Перехід до мирного будівництва відбувався в складних умовах. Господарство було зруйноване. Валовий збір зерна на Поділлі зменшився порівняно з 1913 роком майже втроє. Цукрові заводи у сезоні 1920-1921 pp. виробили цукру тільки 4,45 проц довоєнного рівня. Господарські труднощі намагалися використати у своїх інтересах ворожі недобитки. Підтримані іноземними державами, куркульські елементи організовували бандитські зграї, які відчайдушно боролися проти органів Радянської влади.
Для боротьби з бандитизмом створювалися робітничі загони, діяли також частини особливого призначення. Важливу роль відіграли комітети незаможних селян. На квітень 1921 року на Поділлі вже було 145 волосних і 1935 селянських організацій КНС. Понад 2,5 тис. членів комнезамів взяли безпосередню участь у розгромі куркульських банд. У 1922 році в складі КНС перебувало близько 100 тис. селян Поділля.
Велику допомогу трудящим Вінниччини в ліквідації бандитизму подав 1-й кінний корпус Червоного козацтва, яким командував В. М. Примаков. Глибоко вдячні були подоляни героям-кавалеристам за розгром куркульських банд.
Успішному подоланню розрухи сприяв перехід до нової економічної політики, запровадженої в країні відповідно до рішень X з'їзду РКП(б). У перші роки непу були досягнуті значні результати в розвитку економіки Вінниччини. В 1922 році пущено сірникову фабрику, миловарний та цегельний заводи. Розпочав працювати завод «Молот», який виконував замовлення цукрової, борошномельної, винокурної промисловості. В 1923 році на Поділлі працювало 1489 підприємств, у т. ч. державних 142, кооперативних 68. Решта підприємств, переважно дрібних, належала приватним особам або орендувалась ними. На долю державних і кооперативних підприємств припадало 91,9 проц. всього промислового виробництва губернії.