Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Трудящі Поділля, як і всієї Радянської України, не скорилися загарбникам. У містах і селах створювались підпільні організації. У Літинському, Могилівському та інших повітах діяли партизанські загони. Великий загін у Ямпільському повіті нараховував понад 300 чол. Його очолив більшовик Ф. Ю. Криворучко. В кінці липня застрайкували залізничники Жмеринки, Козятина та інших станцій. У серпні вибухло велике повстання в Могилівському повіті. Повстанськими загонами керував І. М. Чебан. Повстанцям співчували солдати 20-го австрійського полку, розташованого у Могилеві. Вони підняли повстання і були розгромлені каральними частинами після 12-годинного запеклого бою. Значна частина повсталих солдатів приєдналася до місцевих партизанських загонів.
Важливу роль у згуртуванні революційних сил відіграла перша Подільська губернська партконференція, яка відбулася нелегально 12 вересня 1918 року в Жмеринці. На ній було обрано губком КП(б)У.
Після перемоги революції в Німеччині почалася масова евакуація окупаційних військ. У цей час посилюється боротьба трудящих проти гетьманщини. Повстанський рух охопив усе Поділля. Активно діяли повстанці у Вінницькому, Літинському та інших повітах. Скориставшись боротьбою народних мас проти уряду гетьмана Скоропадського, петлюрівська Директорія з середини листопада до середини грудня 1918 року прибрала до своїх рук владу на Поділлі. Директорія проводила антинародну, контрреволюційну політику, відновлювала поміщицьке землеволодіння, влаштовувала криваві погроми.
На боротьбу з петлюрівщиною партійні організації спрямували усі революційні сили. 9 січня 1919 року в Жмеринці нелегально відбулася друга губернська партійна конференція. Новообраний губком звернувся до трудящих Поділля із закликом виступити на боротьбу проти Директорії. Губком КП(б)У і губревком створювали в містах і селах підпільні ревкоми, організовували повстанські загони. Готувалося загальне збройне повстання. У ряді населених пунктів влада переходила до рук трудящих. Масовий повстанський рух створив сприятливі умови для успішного наступу радянських військ. 18 березня полки 1-ї Української радянської дивізії під командуванням М. О. Щорса визволили Вінницю. До кінця березня на всій Вінниччині була відновлена Радянська влада.
На визволеній території розгортали діяльність ревкоми, Ради. Для керівництва народним господарством була утворена Подільська рада народного господарства. Провадилась націоналізація цукрової промисловості. Щоб забезпечити селян сільськогосподарським реманентом, створювались прокатні станції. Надійну допомогу радянським органам у налагодженні нового життя подавали комсомольські організації, які почали засновуватись на Вінниччині у квітні 1919 року.
Влітку над країною нависла нова небезпека. З півдня насувались білогвардійські війська генерала Денікіна. На боротьбу з ними направлялися основні сили Червоної Армії. Тим часом петлюрівські частини на початку липня захопили Кам'янець-Подільський, Жмеринку та інші міста й села Поділля. Але червоно армійські частини під керівництвом народного комісара військових справ УРСР М. І. Подвойського затримали ворога і перейшли в контрнаступ. Швидко були визволені станції Гнівань, Браїлів, Жмеринка.
Наприкінці липня петлюрівські війська за підтримкою польських інтервентів і куркульських банд знову перейшли в наступ. У тяжких оборонних боях під Калинівкою особливо відзначився Вінницький робітничий комуністичний батальйон. Під тиском великих сил денікінців і петлюрівців радянські війська вимушені були тимчасово залишити Поділля. Загони місцевих партизанів влилися в регулярні частини Червоної Армії. Окремим полком 45-ї дивізії став загін І. М. Чебана.
В жовтні 1919 року Червона Армія перейшла в загальний контрнаступ проти денікінців і петлюрівців. У ході успішних наступальних операцій 3 січня 1920 року були визволені Вінниця, Літин, 6 січня - Жмеринка. На території Вінниччини відновилася Радянська влада. В боях за визволення Вінниччини від білогвардійців, націоналістичної контрреволюції, інтервентів активну участь взяли з'єднання Червоної Армії під командуванням видатних полководців Г. І. Котовського, В. М. Примакова, О. Я. Пархоменка, І. П. Уборевича, Й. Е. Якіра, М. О. Щорса.
Найголовнішим завданням трудящих Поділля, як і всієї країни, була ліквідація господарської розрухи. Майже всі підприємства Вінниці та інших міст не працювали. Половина цукрових заводів була повністю зруйнована. Транспорт не діяв. Найбільшого руйнування зазнала залізнична колія на ділянці Вінниця-Жмеринка. Давалася взнаки продовольча й паливна криза. Відсутність необхідних насіннєвих запасів, сільськогосподарського реманенту, спеціалістів та робочої сили затримували освоєння посівних площ. Потрібно було насамперед відновити цукрову промисловість, відремонтувати залізничні колії і мости. На цьому й зосередила свою увагу четверта губернська партійна конференція, яка
Вінницька область
Сторінка 20 з 39
розправлялися з людьми.Трудящі Поділля, як і всієї Радянської України, не скорилися загарбникам. У містах і селах створювались підпільні організації. У Літинському, Могилівському та інших повітах діяли партизанські загони. Великий загін у Ямпільському повіті нараховував понад 300 чол. Його очолив більшовик Ф. Ю. Криворучко. В кінці липня застрайкували залізничники Жмеринки, Козятина та інших станцій. У серпні вибухло велике повстання в Могилівському повіті. Повстанськими загонами керував І. М. Чебан. Повстанцям співчували солдати 20-го австрійського полку, розташованого у Могилеві. Вони підняли повстання і були розгромлені каральними частинами після 12-годинного запеклого бою. Значна частина повсталих солдатів приєдналася до місцевих партизанських загонів.
Після перемоги революції в Німеччині почалася масова евакуація окупаційних військ. У цей час посилюється боротьба трудящих проти гетьманщини. Повстанський рух охопив усе Поділля. Активно діяли повстанці у Вінницькому, Літинському та інших повітах. Скориставшись боротьбою народних мас проти уряду гетьмана Скоропадського, петлюрівська Директорія з середини листопада до середини грудня 1918 року прибрала до своїх рук владу на Поділлі. Директорія проводила антинародну, контрреволюційну політику, відновлювала поміщицьке землеволодіння, влаштовувала криваві погроми.
На боротьбу з петлюрівщиною партійні організації спрямували усі революційні сили. 9 січня 1919 року в Жмеринці нелегально відбулася друга губернська партійна конференція. Новообраний губком звернувся до трудящих Поділля із закликом виступити на боротьбу проти Директорії. Губком КП(б)У і губревком створювали в містах і селах підпільні ревкоми, організовували повстанські загони. Готувалося загальне збройне повстання. У ряді населених пунктів влада переходила до рук трудящих. Масовий повстанський рух створив сприятливі умови для успішного наступу радянських військ. 18 березня полки 1-ї Української радянської дивізії під командуванням М. О. Щорса визволили Вінницю. До кінця березня на всій Вінниччині була відновлена Радянська влада.
На визволеній території розгортали діяльність ревкоми, Ради. Для керівництва народним господарством була утворена Подільська рада народного господарства. Провадилась націоналізація цукрової промисловості. Щоб забезпечити селян сільськогосподарським реманентом, створювались прокатні станції. Надійну допомогу радянським органам у налагодженні нового життя подавали комсомольські організації, які почали засновуватись на Вінниччині у квітні 1919 року.
Влітку над країною нависла нова небезпека. З півдня насувались білогвардійські війська генерала Денікіна. На боротьбу з ними направлялися основні сили Червоної Армії. Тим часом петлюрівські частини на початку липня захопили Кам'янець-Подільський, Жмеринку та інші міста й села Поділля. Але червоно армійські частини під керівництвом народного комісара військових справ УРСР М. І. Подвойського затримали ворога і перейшли в контрнаступ. Швидко були визволені станції Гнівань, Браїлів, Жмеринка.
Наприкінці липня петлюрівські війська за підтримкою польських інтервентів і куркульських банд знову перейшли в наступ. У тяжких оборонних боях під Калинівкою особливо відзначився Вінницький робітничий комуністичний батальйон. Під тиском великих сил денікінців і петлюрівців радянські війська вимушені були тимчасово залишити Поділля. Загони місцевих партизанів влилися в регулярні частини Червоної Армії. Окремим полком 45-ї дивізії став загін І. М. Чебана.
В жовтні 1919 року Червона Армія перейшла в загальний контрнаступ проти денікінців і петлюрівців. У ході успішних наступальних операцій 3 січня 1920 року були визволені Вінниця, Літин, 6 січня - Жмеринка. На території Вінниччини відновилася Радянська влада. В боях за визволення Вінниччини від білогвардійців, націоналістичної контрреволюції, інтервентів активну участь взяли з'єднання Червоної Армії під командуванням видатних полководців Г. І. Котовського, В. М. Примакова, О. Я. Пархоменка, І. П. Уборевича, Й. Е. Якіра, М. О. Щорса.
Найголовнішим завданням трудящих Поділля, як і всієї країни, була ліквідація господарської розрухи. Майже всі підприємства Вінниці та інших міст не працювали. Половина цукрових заводів була повністю зруйнована. Транспорт не діяв. Найбільшого руйнування зазнала залізнична колія на ділянці Вінниця-Жмеринка. Давалася взнаки продовольча й паливна криза. Відсутність необхідних насіннєвих запасів, сільськогосподарського реманенту, спеціалістів та робочої сили затримували освоєння посівних площ. Потрібно було насамперед відновити цукрову промисловість, відремонтувати залізничні колії і мости. На цьому й зосередила свою увагу четверта губернська партійна конференція, яка