Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Швидко революціонізувалися частини армії, розташовані на території Поділля. У Могилеві, де містився штаб 8-ї армії, було створено районний комітет більшовиків, діяльність якого поширювалася на місто, повіт і військові частини. Комітет видавав газету «Красное знамя». Солдати брали участь у селянських виступах. Спільно із селянами солдати Волинського полку розгромили маєток поміщика Ренненкампфа в селі Слободі-Носковецькій.
Тимчасовий уряд намагався силою зброї придушити революційний рух. З цією метою в повіти Подільської губернії були направлені військові підрозділи, а Жмеринка, Літин, Ялтушків, Копайгород оголошені на воєнному становищі. Стягуючи козацькі війська до Вінниці, командування Південно-Західного фронту віддало наказ вивести з міста 15-й запасний полк, який виступав за більшовиків. Але солдати відмовились виконати цей наказ. За рішенням армійських більшовиків вони обрали командиром полку безпартійного поручика І. Зубриліна. 23 жовтня весь полк з оркестром, з червоними прапорами й лозунгами «Вся влада Радам!» пройшов вулицями Вінниці. Населення радісно вітало революційних солдатів. Того ж дня було створено військово-революційний комітет.
26 жовтня 1917 року трудящі Вінниччини з телеграфних повідомлень дізналися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді і утворення Радянського уряду на чолі з В. Т. Леніним. В містах, селах і військових частинах, розташованих на Поділлі, відбулися багатолюдні збори і мітинги, на яких приймалися резолюції про підтримку Радянської влади і готовність зі зброєю в руках відстоювати завоювання соціалістичної революції.
З 28 жовтня протягом двох з половиною днів у Вінниці точилися кровопролитні бої між робітниками і революційними солдатами, з одного боку, та каральними загонами, направленими командуванням Південно-Західного фронту, з другого боку. Після жорстоких боїв повстанці залишили місто.
В ці дні за передачу влади Радам виступали революційні солдати 2-го гвардійського корпусу, яким керували більшовики І. П. Васянін та В. Зенькович. Частини корпусу зайняли Жмеринку і вирушили на допомогу повстанцям Вінниці. 2 листопада контрреволюційні війська спішно залишили Вінницю. До Рад]перейшла влада у Літині, Могилеві та інших містах і повітових центрах губернії.
Але закріпитись Радянська влада на В інниччині не змогла. На перешкоді стала контрреволюційна Центральна рада, яка почала роззброювати революційні військові частини. Під впливом агітації більшовиків, що перейшли на нелегальне становище, народні маси не припиняли боротьби проти контрреволюційних сил. Особливо активних форм вона набрала після 1-го Всеукраїнського з'їзду Рад, У роботі якого брали участь делегати Вінниччини. 24 грудня у Могилів вступили революційні війська. З участю революційних солдатів 2-го корпусу наприкінці грудня була встановлена влада Рад у Жмеринці. 17 січня 1918 року, після вигнання військ Центральної ради, відновлено Радянську владу у Вінниці.
Одразу після встановлення Радянської влади у Вінниці сюди прибули представники від трудящих Петрограда. 19 лютого 1918 року на засіданні виконавчого комітету Вінницької Ради вони заявили, що «скрізь і всюди організовуються осередки майбутнього соціалістичного ладу, що скрізь і всюди робітники й селяни беруть владу в свої руки». Передаючи вітання від петроградського пролетаріату трудящим Вінниці, посланці з центру радили, як розгортати соціалістичне будівництво, налагоджувати на фабриках і заводах виробництво предметів народного споживання, організовувати в селах ремонт сільськогосподарського знаряддя. В лютому цього року влада Рад була встановлена по всій Вінниччині. Розпочалося будівництво нового життя. Створювались нові органи влади. Тоді ж було націоналізовано ряд промислових підприємств, банків. Розгортали роботу школи, створювались нові культурно-освітні заклади. Селяни ділили поміщицьку землю. Для захисту завоювань Жовтня організовувалися загони Червоної гвардії. Мирне будівництво було короткочасним. Кайзерівська
Німеччина розпочала окупацію України. Першими на Вінниччині вступили в бій з ворогом червоногвардійські загони станції Жмеринка. Під натиском переважаючих сил окупантів червоногвардійські загони 8 березня 1918 року залишили Жмеринку. Кайзерівські війська продовжували наступ у глиб країни.
На окупованих землях австро-німецькі інтервенти за допомогою Центральної ради встановили жорстокий колоніальний режим, грабували народне господарство, місцеве населення. Тільки на Вороновицькому, Бершадському та Степанівському цукрових заводах вони реквізували 200 тис. пудів цукру. Окупанти по-звірячому
Вінницька область
Сторінка 19 з 39
висловилася за негайну передачу в країні влади Радам. Делегатом на з'їзд було обрано більшовика І. О. Яковлева. Повсюдно посилювався революційний рух на селі. Начальник літинської повітової поліції повідомляв, що протягом тижня з 27 вересня до 2 жовтня в південній частині повіту селяни розгромили поміщицькі економії.Тимчасовий уряд намагався силою зброї придушити революційний рух. З цією метою в повіти Подільської губернії були направлені військові підрозділи, а Жмеринка, Літин, Ялтушків, Копайгород оголошені на воєнному становищі. Стягуючи козацькі війська до Вінниці, командування Південно-Західного фронту віддало наказ вивести з міста 15-й запасний полк, який виступав за більшовиків. Але солдати відмовились виконати цей наказ. За рішенням армійських більшовиків вони обрали командиром полку безпартійного поручика І. Зубриліна. 23 жовтня весь полк з оркестром, з червоними прапорами й лозунгами «Вся влада Радам!» пройшов вулицями Вінниці. Населення радісно вітало революційних солдатів. Того ж дня було створено військово-революційний комітет.
26 жовтня 1917 року трудящі Вінниччини з телеграфних повідомлень дізналися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді і утворення Радянського уряду на чолі з В. Т. Леніним. В містах, селах і військових частинах, розташованих на Поділлі, відбулися багатолюдні збори і мітинги, на яких приймалися резолюції про підтримку Радянської влади і готовність зі зброєю в руках відстоювати завоювання соціалістичної революції.
З 28 жовтня протягом двох з половиною днів у Вінниці точилися кровопролитні бої між робітниками і революційними солдатами, з одного боку, та каральними загонами, направленими командуванням Південно-Західного фронту, з другого боку. Після жорстоких боїв повстанці залишили місто.
В ці дні за передачу влади Радам виступали революційні солдати 2-го гвардійського корпусу, яким керували більшовики І. П. Васянін та В. Зенькович. Частини корпусу зайняли Жмеринку і вирушили на допомогу повстанцям Вінниці. 2 листопада контрреволюційні війська спішно залишили Вінницю. До Рад]перейшла влада у Літині, Могилеві та інших містах і повітових центрах губернії.
Але закріпитись Радянська влада на В інниччині не змогла. На перешкоді стала контрреволюційна Центральна рада, яка почала роззброювати революційні військові частини. Під впливом агітації більшовиків, що перейшли на нелегальне становище, народні маси не припиняли боротьби проти контрреволюційних сил. Особливо активних форм вона набрала після 1-го Всеукраїнського з'їзду Рад, У роботі якого брали участь делегати Вінниччини. 24 грудня у Могилів вступили революційні війська. З участю революційних солдатів 2-го корпусу наприкінці грудня була встановлена влада Рад у Жмеринці. 17 січня 1918 року, після вигнання військ Центральної ради, відновлено Радянську владу у Вінниці.
Одразу після встановлення Радянської влади у Вінниці сюди прибули представники від трудящих Петрограда. 19 лютого 1918 року на засіданні виконавчого комітету Вінницької Ради вони заявили, що «скрізь і всюди організовуються осередки майбутнього соціалістичного ладу, що скрізь і всюди робітники й селяни беруть владу в свої руки». Передаючи вітання від петроградського пролетаріату трудящим Вінниці, посланці з центру радили, як розгортати соціалістичне будівництво, налагоджувати на фабриках і заводах виробництво предметів народного споживання, організовувати в селах ремонт сільськогосподарського знаряддя. В лютому цього року влада Рад була встановлена по всій Вінниччині. Розпочалося будівництво нового життя. Створювались нові органи влади. Тоді ж було націоналізовано ряд промислових підприємств, банків. Розгортали роботу школи, створювались нові культурно-освітні заклади. Селяни ділили поміщицьку землю. Для захисту завоювань Жовтня організовувалися загони Червоної гвардії. Мирне будівництво було короткочасним. Кайзерівська
Німеччина розпочала окупацію України. Першими на Вінниччині вступили в бій з ворогом червоногвардійські загони станції Жмеринка. Під натиском переважаючих сил окупантів червоногвардійські загони 8 березня 1918 року залишили Жмеринку. Кайзерівські війська продовжували наступ у глиб країни.
На окупованих землях австро-німецькі інтервенти за допомогою Центральної ради встановили жорстокий колоніальний режим, грабували народне господарство, місцеве населення. Тільки на Вороновицькому, Бершадському та Степанівському цукрових заводах вони реквізували 200 тис. пудів цукру. Окупанти по-звірячому