Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Революція 1905-1907 pp. сколихнула все Поділля. Протестуючи проти кривавої розправи царського уряду над мирними демонстрантами 9 січня 1905 року в Петербурзі, застрайкували робітники Козятина, Могилева, Жмеринки. Піднесенню революційної боротьби народних мас сприяла більшовицька пропаганда. У лютому того ж року серед жмеринських робітників поширювалася стаття В. І. Леніна «Початок революції в Росії». Листівки, прокламації, революційні брошури проникали в села Брацлавського, Вінницького, Гайсинського та інших повітів.
Весною 1905 року страйкували робітники Ялтушківського, Гніванського, Шпиківського та інших цукрових заводів. Великого розмаху набрав спільний виступ робітників і селян Деребчина. В село прибула сотня козаків, було заарештовано 92 чол. У відповідь на репресії робітники цукрового заводу розгромили контору підприємства. На знак солідарності з деребчинцями одночасно оголосили страйк селяни 19 сіл Ямпільського повіту. Для придушення селянського руху царизм посилав війська і поліцію, проводив масові арешти і суди над селянами. Лише у Вінницькому повіті весною 1905 року було притягнуто до суду 474 чоловіка.
Під час загальноросійського політичного страйку в жовтні 1905 року революційними виступами було охоплене все Поділля. Найбільші страйки відбулися у Гнівані на цукровому заводі і каменоломнях та в залізничному депо у Жмеринці. 19 жовтня у Вінниці та Могилеві під лозунгом «Геть самодержавство!» пройшли масові демонстрації. Під час Грудневого збройного повстання в Москві в Ямпільському та інших повітах губернії селяни громили поміщицькі маєтки. Тоді ж застрайкували залізничники Жмеринки, Козятина, Крижополя. Уряд вдавався до військової сили. В Козятині солдати оточили робітників під час мітингу, щоб розігнати його, застосували зброю. Кілька чоловік було вбито. Серед них - брати Михайло і Василь Валдаєви, керівники страйку козятинських залізничників. У ці дні страйки відбулися також на Соболівському цукровому заводі, на підприємствах Могилева. Трудящі вимагали 8-годинного робочого дня, оплати праці незалежно від віку» Стійко трималися страйкарі Носківецького цукрового заводу. Вони протягом місяця не приступали до роботи. Адміністрація підприємства змушена була поступитися. Робочий день скоротили до 10 годин, а заробітну плату збільшили на 40 процентів.
Революційний рух дедалі розгортався. Якщо в 1905 році в Подільській губернії відбулося 278 виступів, то в 1906 році - 493 виступи, з них - 389 страйків. Весною і влітку 1906 року з новою силою прокотилася хвиля селянських заворушень. У селах Стадниці Вінницького повіту та Марківці Гайсинського повіту мали місце сутички між селянами і військами.
Царизм жорстоко розправлявся з учасниками революції. Тільки в Ямпільському повіті за травень і червень 1906 року власті кинули в тюрму понад 200 селян. Заарештований був також один із студентів Петербурзького університету, який розповсюджував марксистську літературу. В нього знайшли твір В. І. Леніна «Дві тактики соціал-демократії в демократичній революції». Під час арештів учасників революційного руху в Могилеві, Вінниці була виявлена праця В. І. Леніна «До сільської бідноти».
Особливо шалений наступ царське самодержавство розгорнуло проти робітничого класу та його організацій у період спаду революції. У Вінниці жандармерія заарештувала 50 активних учасників революційного руху. Однак і в період наступу реакції вони продовжували свою діяльність. У Вінницю і Бар надходили газети «Пролетарий» і «Социал-демократ». У Брацлавському, Вінницькому, Ольгопільському повітах відбулися селянські заворушення. Селяни вимагали підвищення поденної плати, робили потрави на панських ланах. 7 травня близько трьохсот трудівників с. Бугакова Брацлавського повіту під керівництвом Н. Дудника, озброївшись кілками та камінням, вчинили опір поліції, яка відкрила по них стрільбу з гвинтівок. Селяни побили пристава та урядників. їх активні виступи примусили поміщиків піти на деякі поступки: у с. Рожепах Літинського повіту замість одинадцятого чи дванадцятого снопа почали жати за восьмий.
Але революція ішла на спад. У містах і селах запанувала реакція. Тисячі робітників і селян зазнали жорстоких репресій. Царський уряд провів столипінську реформу. Це було прагнення самодержавства створити з куркульства свою соціальну опору на селі, паралізувати наростання революційної боротьби серед селянства, ізолювати його від робітничого класу. За час цієї реформи на Поділлі створені 21 192 відрубні і хуторні господарства. Як і раніше, залишалося велике поміщицьке землеволодіння. Тривало класове розшарування на селі, зростало безземелля і малоземелля. Якщо у Вінницькому повіті в 1905 році з наділами до 3-х десятин налічувалось 28,5 проц. селянських господарств, то в 1913 році їх стало вже 68,2 проц. Це було типовим для всього Поділля. Дві третини всіх селянських господарств не мали робочої худоби. Безземелля й малоземелля з їх супутником -
Вінницька область
Сторінка 16 з 39
цьому році виникають і встановлюють зв'язки з газетою «Искра» соціал-демократичні гуртки Вінниці, Жмеринки, Козятина, Немирова.Революція 1905-1907 pp. сколихнула все Поділля. Протестуючи проти кривавої розправи царського уряду над мирними демонстрантами 9 січня 1905 року в Петербурзі, застрайкували робітники Козятина, Могилева, Жмеринки. Піднесенню революційної боротьби народних мас сприяла більшовицька пропаганда. У лютому того ж року серед жмеринських робітників поширювалася стаття В. І. Леніна «Початок революції в Росії». Листівки, прокламації, революційні брошури проникали в села Брацлавського, Вінницького, Гайсинського та інших повітів.
Під час загальноросійського політичного страйку в жовтні 1905 року революційними виступами було охоплене все Поділля. Найбільші страйки відбулися у Гнівані на цукровому заводі і каменоломнях та в залізничному депо у Жмеринці. 19 жовтня у Вінниці та Могилеві під лозунгом «Геть самодержавство!» пройшли масові демонстрації. Під час Грудневого збройного повстання в Москві в Ямпільському та інших повітах губернії селяни громили поміщицькі маєтки. Тоді ж застрайкували залізничники Жмеринки, Козятина, Крижополя. Уряд вдавався до військової сили. В Козятині солдати оточили робітників під час мітингу, щоб розігнати його, застосували зброю. Кілька чоловік було вбито. Серед них - брати Михайло і Василь Валдаєви, керівники страйку козятинських залізничників. У ці дні страйки відбулися також на Соболівському цукровому заводі, на підприємствах Могилева. Трудящі вимагали 8-годинного робочого дня, оплати праці незалежно від віку» Стійко трималися страйкарі Носківецького цукрового заводу. Вони протягом місяця не приступали до роботи. Адміністрація підприємства змушена була поступитися. Робочий день скоротили до 10 годин, а заробітну плату збільшили на 40 процентів.
Революційний рух дедалі розгортався. Якщо в 1905 році в Подільській губернії відбулося 278 виступів, то в 1906 році - 493 виступи, з них - 389 страйків. Весною і влітку 1906 року з новою силою прокотилася хвиля селянських заворушень. У селах Стадниці Вінницького повіту та Марківці Гайсинського повіту мали місце сутички між селянами і військами.
Царизм жорстоко розправлявся з учасниками революції. Тільки в Ямпільському повіті за травень і червень 1906 року власті кинули в тюрму понад 200 селян. Заарештований був також один із студентів Петербурзького університету, який розповсюджував марксистську літературу. В нього знайшли твір В. І. Леніна «Дві тактики соціал-демократії в демократичній революції». Під час арештів учасників революційного руху в Могилеві, Вінниці була виявлена праця В. І. Леніна «До сільської бідноти».
Особливо шалений наступ царське самодержавство розгорнуло проти робітничого класу та його організацій у період спаду революції. У Вінниці жандармерія заарештувала 50 активних учасників революційного руху. Однак і в період наступу реакції вони продовжували свою діяльність. У Вінницю і Бар надходили газети «Пролетарий» і «Социал-демократ». У Брацлавському, Вінницькому, Ольгопільському повітах відбулися селянські заворушення. Селяни вимагали підвищення поденної плати, робили потрави на панських ланах. 7 травня близько трьохсот трудівників с. Бугакова Брацлавського повіту під керівництвом Н. Дудника, озброївшись кілками та камінням, вчинили опір поліції, яка відкрила по них стрільбу з гвинтівок. Селяни побили пристава та урядників. їх активні виступи примусили поміщиків піти на деякі поступки: у с. Рожепах Літинського повіту замість одинадцятого чи дванадцятого снопа почали жати за восьмий.
Але революція ішла на спад. У містах і селах запанувала реакція. Тисячі робітників і селян зазнали жорстоких репресій. Царський уряд провів столипінську реформу. Це було прагнення самодержавства створити з куркульства свою соціальну опору на селі, паралізувати наростання революційної боротьби серед селянства, ізолювати його від робітничого класу. За час цієї реформи на Поділлі створені 21 192 відрубні і хуторні господарства. Як і раніше, залишалося велике поміщицьке землеволодіння. Тривало класове розшарування на селі, зростало безземелля і малоземелля. Якщо у Вінницькому повіті в 1905 році з наділами до 3-х десятин налічувалось 28,5 проц. селянських господарств, то в 1913 році їх стало вже 68,2 проц. Це було типовим для всього Поділля. Дві третини всіх селянських господарств не мали робочої худоби. Безземелля й малоземелля з їх супутником -