Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Організовані форми охорони здоров'я у губернії по суті перебували ще в процесі зародження. До 1861 року були відкриті в кожному повіті перші маленькі лікарні. Всього в лікарнях губернії нараховувалося 410 ліжок. Сільські лікарні, як правило, перебували в поміщицьких маєтках. Будучи на утриманні поміщиків, вони, звичайно, обслуговували їх сім'ї. В таких умовах тільки заможні верстви населення за велику плату могли одержати медичну допомогу. Акушерську «допомогу» подавали 12 повитух. А тим часом у губернії проживало майже мільйон жінок.
На низькому рівні знаходилась і народна освіта. Окремі парафіяльні школи, які уціліли до початку XIX ст. у Брацлавському, Вінницькому, Літинському, Могилівському повітах, перебували в такому жалюгідному стані, що їх під час ревізії 1820 року навіть не включали до списків діючих шкіл. На рівні гімназій існували школи тільки у Вінниці, Барі та 4-класна школа в Немирові. Вони перебували під контролем польської шляхти. Викладали в них польською мовою. Школи були недоступні дітям трудящих. Після придушення польського повстання 1830- 1831 pp. царський уряд запровадив у школах навчання російською мовою. Остання стала офіційною мовою діловодства в усіх судових установах Подільської губернії. Певні зрушення в розвитку освіти відбулися в середині XIX ст. За даними 1854 року, в губернії вже діяло 364 навчальні заклади, в т. ч. 2 гімназії, повітове училище.
Щоб тримати народні маси в покорі, самодержавство всебічно використовувало релігію. Царський уряд давав щедрі привілеї духівництву, виділяв великі кошти на будівництво й обладнання церков, монастирів та різних культових установ. Ще в кінці XVIII ст. на Поділлі нараховувалось аж 1442 церкви. Подільська губернія залишалась однією з найбільш відсталих окраїн царської Росії.
Та, незважаючи на несприятливі умови, в краї пробуджувалась громадська думка. Розвивалось культурне життя, на яке великий вплив мали видатні діячі культури, що перебували на Вінниччині. В різні роки тут жили російський художник-реаліст В. А. Тропінін, український письменник І. П. Котляревський, польський поет і драматург Юліуш Словацький. До Тульчина приїздив О. С. Пушкін, де зустрічався з керівником Південного товариства П. І. Пестелем.
В кінці 20-х років XIX ст. на Вінниччині збирав народні легенди письменник О. П. Стороженко. На їх основі він написав такі оповідання, як «Голка», «Кіндрат Бубенко-Швидкий» та ін. Уродженець Поділля Ян Засідатель став відомим художником-портретистом. Його роботи «Селянська дівчина», «Українка», «Невідома жінка», «Подолянка» експонуються у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї. Багато портретів на Поділлі створив близький друг Т. Г. Шевченка, український художник І. М. Сошенко, який викладав малювання у Немирівській гімназії.
З Поділлям було тісно пов'язане життя палкого захисника знедолених народних мас уродженця села Антонополя Вінницького повіту С. М. Олійничука (1798-1852). У своєму снезакінченому творі «Історична розповідь природних або корінних жителів Малоросії Задніпровської, тобто Київської, Кам'янець- Подільської і Житомир-Волинської губерній, про своє життя-буття» Олійничук гнівно засуджував феодально-кріпосницький лад. За антикріпосницькі погляди в 1849 році був заарештований і помер у Шліссельбурзькій фортеці.
В середині 50-х років XIX ст. визначним культурним осередком стає Немирівська гімназія, в якій працювали такі демократично настроєні вчителі, як математик І. П. Дорошенко, історик А. Г. Теодорович, відомий фольклорист О. В. Маркович. Про цих учителів збереглися спогади сучасника Д. О. Вілінського, він називав їх «лицарями честі й дружби». В Немирові розпочала свою літературну діяльність і здобула визнання класика української літератури та видатної російської письменниці Марко Вовчок.
На Вінниччині любили усну народну творчість. Тут побутували численні легенди і перекази, казки й оповідання, пісні й думи. Місцеву основу має пісня «Ой я нещасний, що маю діяти?», варіант її взято з рукописної збірки погребищенського дяка Данила Бондаревського. В пісні «А в неділю пораненьку в усі дзвони дзвонять» згадується село Уланів і наголошується, що кріпакам «від неділі до неділі треба панщину робити».. За свідченням тогочасних фольклористів, серед подолян можна було почути такі пісні, як «Ой за гаєм, гаєм», «Зажурилась дівчинонька», «Іду я лугом, лугом», «Косарі косять, а вітерець повіває», «За річкою, за водою», «Крикнув козак Нечай» та ін. Пісні, які співалися на Поділлі, увібрали сум і стогін народних мас, їх протест проти кріпосницької неволі.
Урочисто проводились святкові й весільні обряди, з музикою і співами. На Вінниччині не існувало такого села, в якому б не було своїх музикантів. Найбільш поширені інструменти - скрипка, бас, бубон і цимбали. Зустрічалися також флейта і кларнет.
Вінницька область
Сторінка 12 з 39
загинуло 7 тис. голів великої рогатої худоби. Подібні народні бідування часто повторювалися.Організовані форми охорони здоров'я у губернії по суті перебували ще в процесі зародження. До 1861 року були відкриті в кожному повіті перші маленькі лікарні. Всього в лікарнях губернії нараховувалося 410 ліжок. Сільські лікарні, як правило, перебували в поміщицьких маєтках. Будучи на утриманні поміщиків, вони, звичайно, обслуговували їх сім'ї. В таких умовах тільки заможні верстви населення за велику плату могли одержати медичну допомогу. Акушерську «допомогу» подавали 12 повитух. А тим часом у губернії проживало майже мільйон жінок.
Щоб тримати народні маси в покорі, самодержавство всебічно використовувало релігію. Царський уряд давав щедрі привілеї духівництву, виділяв великі кошти на будівництво й обладнання церков, монастирів та різних культових установ. Ще в кінці XVIII ст. на Поділлі нараховувалось аж 1442 церкви. Подільська губернія залишалась однією з найбільш відсталих окраїн царської Росії.
Та, незважаючи на несприятливі умови, в краї пробуджувалась громадська думка. Розвивалось культурне життя, на яке великий вплив мали видатні діячі культури, що перебували на Вінниччині. В різні роки тут жили російський художник-реаліст В. А. Тропінін, український письменник І. П. Котляревський, польський поет і драматург Юліуш Словацький. До Тульчина приїздив О. С. Пушкін, де зустрічався з керівником Південного товариства П. І. Пестелем.
В кінці 20-х років XIX ст. на Вінниччині збирав народні легенди письменник О. П. Стороженко. На їх основі він написав такі оповідання, як «Голка», «Кіндрат Бубенко-Швидкий» та ін. Уродженець Поділля Ян Засідатель став відомим художником-портретистом. Його роботи «Селянська дівчина», «Українка», «Невідома жінка», «Подолянка» експонуються у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї. Багато портретів на Поділлі створив близький друг Т. Г. Шевченка, український художник І. М. Сошенко, який викладав малювання у Немирівській гімназії.
З Поділлям було тісно пов'язане життя палкого захисника знедолених народних мас уродженця села Антонополя Вінницького повіту С. М. Олійничука (1798-1852). У своєму снезакінченому творі «Історична розповідь природних або корінних жителів Малоросії Задніпровської, тобто Київської, Кам'янець- Подільської і Житомир-Волинської губерній, про своє життя-буття» Олійничук гнівно засуджував феодально-кріпосницький лад. За антикріпосницькі погляди в 1849 році був заарештований і помер у Шліссельбурзькій фортеці.
В середині 50-х років XIX ст. визначним культурним осередком стає Немирівська гімназія, в якій працювали такі демократично настроєні вчителі, як математик І. П. Дорошенко, історик А. Г. Теодорович, відомий фольклорист О. В. Маркович. Про цих учителів збереглися спогади сучасника Д. О. Вілінського, він називав їх «лицарями честі й дружби». В Немирові розпочала свою літературну діяльність і здобула визнання класика української літератури та видатної російської письменниці Марко Вовчок.
На Вінниччині любили усну народну творчість. Тут побутували численні легенди і перекази, казки й оповідання, пісні й думи. Місцеву основу має пісня «Ой я нещасний, що маю діяти?», варіант її взято з рукописної збірки погребищенського дяка Данила Бондаревського. В пісні «А в неділю пораненьку в усі дзвони дзвонять» згадується село Уланів і наголошується, що кріпакам «від неділі до неділі треба панщину робити».. За свідченням тогочасних фольклористів, серед подолян можна було почути такі пісні, як «Ой за гаєм, гаєм», «Зажурилась дівчинонька», «Іду я лугом, лугом», «Косарі косять, а вітерець повіває», «За річкою, за водою», «Крикнув козак Нечай» та ін. Пісні, які співалися на Поділлі, увібрали сум і стогін народних мас, їх протест проти кріпосницької неволі.
Урочисто проводились святкові й весільні обряди, з музикою і співами. На Вінниччині не існувало такого села, в якому б не було своїх музикантів. Найбільш поширені інструменти - скрипка, бас, бубон і цимбали. Зустрічалися також флейта і кларнет.