Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Столипінська реформа ще більше загострила класові протиріччя на селі. Боротьба проти самодержавства й поміщицької сваволі не припинялася. Особливо вона активізувалася після 1910 року, коли розпочалося нове революційне піднесення в країні. Робітники станції Журавлівка вимагали від адміністрації підвищення заробітної плати. В листопаді 1911 року застрайкували робітники Соболівського цукрового заводу. Трудящі Поділля рішуче протестували проти кривавого Ленського розстрілу. Всюди відбувалися мітинги, збори, страйки. В с. Щітках Вінницького повіту селяни захопили панські сіножаті, в с. Кричанівці Могилівського повіту спалили фільварок. Між селянами і поліцією в с. Криво шиях Вінницького повіту відбулися збройні сутички.
Для промислових підприємств потрібні були освічені робітники, і царський уряд змушений був розширювати шкільну мережу. 1865 року на Поділлі нараховувалося 2281 школа, в т. ч. парафіяльних 1385. Але, не маючи матеріальних засобів, більшість шкіл, особливо сільських, не відповідали своєму призначенню. Нерідко сільські школи тулилися в звичайних селянських хатах. У селі Білоусівці (нині Тульчинський район) школа не мала ні парт, ні столів. Під час навчання діти сідали на земляну долівку, а вчитель примощувався на лежанці і звідти проводив урок. З 1863 по 1869 рік у Подільській губернії відкрито ЗО училищ, але вони були недоступними для широких народних мас. 1877 року в губернії на 232 мешканців припадав один учень. Мало поліпшувалося становище з освітою і в наступні роки. За даними перепису 1897 року в губернії було 89,7 проц. неписьменних. До революції в межах сучасної Вінницької області існувало 22 світські і 4 духовні середні навчальні заклади, в яких навчалося до 5 тис. учнів. Відвідували ці школи переважно вихідці з панівних класів. Царський уряд забороняв навчання рідною мовою.
На території сучасної Вінниччини до кінця XIX ст. не існувало ні музеїв, ні наукових товариств. До 1870 року не було жодної публічної бібліотеки. На 998 жителів передплачувалась одна газета чи журнал. Коли до цих даних додати те, що на 47 260 чол. населення на початку XX ст. в середньому був лише один лікар5, то стає очевидною вся неприваблива картина важкого життя трудового народу, приреченого гнобительською політикою російського царизму на злидні, темряву і неосвіченість.
Але трудящі маси Вінниччини, як і всієї країни, не корилися тяжкій долі. Вони весь час піднімалися на революційну боротьбу проти соціального і національного гніту. їх підтримували й допомагали організовуватись діячі більшовицької партії, на їх захист виступали прогресивні вчені, представники культури.
На Вінниччині народилися й творили музику українські композитори П. І. Ніщинський і М. Д. Леонтович, у Тиврові й Голово-Русаві працював композитор К. Г. Стеценко, протягом 1878-1888 pp. у села Браїлів та Сьомаки приїжджав П. І. Чайковський, де написав ряд музичних творів. Світову славу завоював співак-гітарист, уродженець Погребища М. Д. Соколовський. Його віртуозна гра вражала слухачів своєю неповторною майстерністю. Велику громадську й наукову роботу на Вінниччині проводили великий російський хірург М. І. Пирогов та український мікробіолог і епідеміолог Д. К. Заболотний, який за радянських часів був президентом Академії наук УРСР.
Героїка минулого краю знайшла художнє змалювання в історичних творах письменника М. П. Старицького, який неодноразово сюди приїздив і жив у Могилеві та навколишніх селах. Подільська земля животворними соками наснажала і творчість класика української літератури, революційного демократа М. М. Коцюбинського. Його дитинство і юність пройшли, як він говорив, «все на тім же багатім природою, теплім, прекраснім Поділлі». В будинку, де народився і жив письменник, створено літературно-меморіальний музей.
Уродженцями Вінниччини є також українські письменники А. П. Свидницький та С. В. Руданський. Перший з них у своєму романі «Люборацькі» відтворив чарівну красу Поділля, а другий - дотепно використав життєві факти краю у своїх співомовках.
З любов'ю показував подільське життя російський письменник Г. О. Мачтет, який у свій час вчився у Немирівській гімназії. Він - автор улюбленої пісні В. І. Леніна «В неволі скатований люто».
Мальовнича краса Поділля привертала увагу великої поетеси Лесі Українки. Проїжджаючи залізницею через Вінницю і Жмеринку до Одеси, вона зачаровано оглядала тутешні сади й гаї. Подільському краю поетеса присвятила ніжні свої слова:
Красо України, Подолля!
Розкинулось мило, недбало!
Здається, що зроду недоля, -
Вінницька область
Сторінка 17 з 39
голодом і злиднями примушували селян шукати заробітків у містах. У 1906 - 1910 pp. щороку йшли на заробітки у середньому 132,6 тис. чоловік. Натомість куркулі по дешевій ціні скуповували землю бідноти й багатіли.Для промислових підприємств потрібні були освічені робітники, і царський уряд змушений був розширювати шкільну мережу. 1865 року на Поділлі нараховувалося 2281 школа, в т. ч. парафіяльних 1385. Але, не маючи матеріальних засобів, більшість шкіл, особливо сільських, не відповідали своєму призначенню. Нерідко сільські школи тулилися в звичайних селянських хатах. У селі Білоусівці (нині Тульчинський район) школа не мала ні парт, ні столів. Під час навчання діти сідали на земляну долівку, а вчитель примощувався на лежанці і звідти проводив урок. З 1863 по 1869 рік у Подільській губернії відкрито ЗО училищ, але вони були недоступними для широких народних мас. 1877 року в губернії на 232 мешканців припадав один учень. Мало поліпшувалося становище з освітою і в наступні роки. За даними перепису 1897 року в губернії було 89,7 проц. неписьменних. До революції в межах сучасної Вінницької області існувало 22 світські і 4 духовні середні навчальні заклади, в яких навчалося до 5 тис. учнів. Відвідували ці школи переважно вихідці з панівних класів. Царський уряд забороняв навчання рідною мовою.
На території сучасної Вінниччини до кінця XIX ст. не існувало ні музеїв, ні наукових товариств. До 1870 року не було жодної публічної бібліотеки. На 998 жителів передплачувалась одна газета чи журнал. Коли до цих даних додати те, що на 47 260 чол. населення на початку XX ст. в середньому був лише один лікар5, то стає очевидною вся неприваблива картина важкого життя трудового народу, приреченого гнобительською політикою російського царизму на злидні, темряву і неосвіченість.
Але трудящі маси Вінниччини, як і всієї країни, не корилися тяжкій долі. Вони весь час піднімалися на революційну боротьбу проти соціального і національного гніту. їх підтримували й допомагали організовуватись діячі більшовицької партії, на їх захист виступали прогресивні вчені, представники культури.
На Вінниччині народилися й творили музику українські композитори П. І. Ніщинський і М. Д. Леонтович, у Тиврові й Голово-Русаві працював композитор К. Г. Стеценко, протягом 1878-1888 pp. у села Браїлів та Сьомаки приїжджав П. І. Чайковський, де написав ряд музичних творів. Світову славу завоював співак-гітарист, уродженець Погребища М. Д. Соколовський. Його віртуозна гра вражала слухачів своєю неповторною майстерністю. Велику громадську й наукову роботу на Вінниччині проводили великий російський хірург М. І. Пирогов та український мікробіолог і епідеміолог Д. К. Заболотний, який за радянських часів був президентом Академії наук УРСР.
Героїка минулого краю знайшла художнє змалювання в історичних творах письменника М. П. Старицького, який неодноразово сюди приїздив і жив у Могилеві та навколишніх селах. Подільська земля животворними соками наснажала і творчість класика української літератури, революційного демократа М. М. Коцюбинського. Його дитинство і юність пройшли, як він говорив, «все на тім же багатім природою, теплім, прекраснім Поділлі». В будинку, де народився і жив письменник, створено літературно-меморіальний музей.
Уродженцями Вінниччини є також українські письменники А. П. Свидницький та С. В. Руданський. Перший з них у своєму романі «Люборацькі» відтворив чарівну красу Поділля, а другий - дотепно використав життєві факти краю у своїх співомовках.
З любов'ю показував подільське життя російський письменник Г. О. Мачтет, який у свій час вчився у Немирівській гімназії. Він - автор улюбленої пісні В. І. Леніна «В неволі скатований люто».
Мальовнича краса Поділля привертала увагу великої поетеси Лесі Українки. Проїжджаючи залізницею через Вінницю і Жмеринку до Одеси, вона зачаровано оглядала тутешні сади й гаї. Подільському краю поетеса присвятила ніжні свої слова:
Красо України, Подолля!
Розкинулось мило, недбало!
Здається, що зроду недоля, -