Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Для розвитку економіки губернії важливе значення мало залізничне сполучення. В 1870 році закінчилось будівництво Киево-Балтської залізниці, яка проходила через Козятин, Вінницю, Жмеринку з розгалуженням від Козятина на Бердичів. Через рік була введена в експлуатацію залізнична лінія від Жмеринки до Волочиська. Пізніше були прокладені залізниці Козятин-Умань, Вапнярка-Христинівка, Жмеринка-Могилів та ін. Все це сприяло розвитку промисловості, пожвавленню торгівлі. Набагато зріс експорт за кордон пшениці, цукру, спирту, шкіри.
За рахунок експлуатації робітників наживалися підрядчики та підприємці. Нерідко підрядчики в подільських селах наймали зубожілих і розорених селян на роботу на цукрові заводи за 4-6 крб. у місяць, а одержували за кожного по 8-10 крб. чистого прибутку. Підприємці довели робочий день до 12-15 годин. Великим тягарем для робітників були штрафи, які часто накладалися самовільно за кожну дрібницю. На Лознянсько-Літинському цукровому заводі штрафували і навіть звільняли з роботи тих, хто відмовлявся називати паном онука управляючого або не знімав перед ним шапки. Підприємці не дбали про охорону праці робітників. Медичний інспектор губернії засвідчив, що протягом одного виробничого сезону на цукрових заводах на кожну тисячу робітників припадало ЗО чол. убитих і поранених. Широко використовувалась праця жінок і дітей, які одержували тільки половину плати робітника-чоловіка. Робітники жили в тісних і брудних бараках. На примітивних нарах, де вони спали, лише раз на рік мінялися солома чи сіно. Погане повітря, холод, бруд призводили до частих епідемічних захворювань. За свідченням одного сучасника, в губернії «тиф і дифтерит гуляв, як вітер по полі». Щорічно від інфекційних хвороб вмирали тисячі людей. Тільки в 1872 році від холери і скарлатини на Поділлі загинуло 9888 чол., в 1874 році - від чуми й дизентерії - 9402 чоловіка.
Робітники у міру зростання їх політичної свідомості все частіше виступали проти експлуататорів. Одним з перших таких виступів був страйк робітників, які працювали на будівництві залізниці в 1874 році біля Жмеринки. В 1878 році страйкували робітники Бершадського цукрового заводу, а в 1879 році - Турбівського і Загнітківського заводів. Особливо гострий характер мав страйк на Бабинському цукровому заводі Липовецького повіту, що відбувся наприкінці жовтня 1878 року. Приводом до виступу було те, що прикажчик побив артільного старосту робітників. 394 чол. відмовилися працювати, зупинився завод. Своєю стійкістю робітники добилися того, що директор заводу змушений був поступитись і видати їм розписку, засвідчену помічником справника. В ній зазначалось: той, хто підніме руку на робітника, відповідатиме за свій вчинок.
Під впливом промислового пролетаріату ширився масовий рух трудового селянства. Активно відстоювали право на землю селяни с. Лядови Могилівського повіту. Протягом трьох років поміщик не зміг користуватися ділянкою, яку він захопив у селян під час розмежування 1880 року. Цей виступ очолили односельчанки Я. Микитюк, Я. Олійник та Я. Гончарук. Селянські заворушення, що супроводжувались захопленням поміщицьких земель, відбулися у Вознівцях і Скалополі Ямпільського повіту. В умовах зростаючого безземелля частішали випадки, коли селяни випасали свою худобу на поміщицьких посівах, сінокосах. Подекуди селяни вирубували
дерева в лісах місцевих поміщиків. У першій половині 90-х років селянськими заворушеннями було охоплено на Поділлі 194 населені пункти. За допомогою військ і поліції царський уряд жорстоко розправлявся з учасниками цих виступів. Тілесні катування застосовувалися дуже часто. Та ніякі репресії не могли спинити селянський рух, який безперервно зростав.
Наприкінці XIX ст. класова боротьба трудящих Поділля набирала дедалі більшої організованості, виразнішого політичного характеру. Все частіше страйкували робітники й селяни, всюди появлялися революційні прокламації. Трудящі наполегливо добивалися поліпшення свого економічного становища. Масова демонстрація відбулася у травні 1899 року в Жмеринці. Прокотилася хвиля страйків у Вінницькому, Гайсинському та Ольгопільському повітах.
Розгортання революційного руху на Поділлі нерозривно пов'язане з розповсюдженням ленінської газети «Искра». Газета разом з марксистською літературою переправлялася в Росію через прикордонні пункти, у т. ч. розташовані у Подільській губернії. Нелегальна література не тільки транспортувалася через Поділля, але й поширювалася тут серед місцевого населення. Вона була виявлена у Немирові, у солдатів Могилева, робітників Гніванського цукрового заводу, в Тульчині. Під безпосереднім впливом «Искры» в кінці травня 1903 року засновується соціал-демократичний гурток у Могилеві. В
Вінницька область
Сторінка 15 з 39
цукрова промисловість. На цукрових заводах було зайнято 60 проц. загальної кількості робітників. Появляється нова галузь промисловості - виробництво сільськогосподарських машин. їх випускали невеличкі заводи, які були споруджені у Вінниці та Могилеві.За рахунок експлуатації робітників наживалися підрядчики та підприємці. Нерідко підрядчики в подільських селах наймали зубожілих і розорених селян на роботу на цукрові заводи за 4-6 крб. у місяць, а одержували за кожного по 8-10 крб. чистого прибутку. Підприємці довели робочий день до 12-15 годин. Великим тягарем для робітників були штрафи, які часто накладалися самовільно за кожну дрібницю. На Лознянсько-Літинському цукровому заводі штрафували і навіть звільняли з роботи тих, хто відмовлявся називати паном онука управляючого або не знімав перед ним шапки. Підприємці не дбали про охорону праці робітників. Медичний інспектор губернії засвідчив, що протягом одного виробничого сезону на цукрових заводах на кожну тисячу робітників припадало ЗО чол. убитих і поранених. Широко використовувалась праця жінок і дітей, які одержували тільки половину плати робітника-чоловіка. Робітники жили в тісних і брудних бараках. На примітивних нарах, де вони спали, лише раз на рік мінялися солома чи сіно. Погане повітря, холод, бруд призводили до частих епідемічних захворювань. За свідченням одного сучасника, в губернії «тиф і дифтерит гуляв, як вітер по полі». Щорічно від інфекційних хвороб вмирали тисячі людей. Тільки в 1872 році від холери і скарлатини на Поділлі загинуло 9888 чол., в 1874 році - від чуми й дизентерії - 9402 чоловіка.
Робітники у міру зростання їх політичної свідомості все частіше виступали проти експлуататорів. Одним з перших таких виступів був страйк робітників, які працювали на будівництві залізниці в 1874 році біля Жмеринки. В 1878 році страйкували робітники Бершадського цукрового заводу, а в 1879 році - Турбівського і Загнітківського заводів. Особливо гострий характер мав страйк на Бабинському цукровому заводі Липовецького повіту, що відбувся наприкінці жовтня 1878 року. Приводом до виступу було те, що прикажчик побив артільного старосту робітників. 394 чол. відмовилися працювати, зупинився завод. Своєю стійкістю робітники добилися того, що директор заводу змушений був поступитись і видати їм розписку, засвідчену помічником справника. В ній зазначалось: той, хто підніме руку на робітника, відповідатиме за свій вчинок.
Під впливом промислового пролетаріату ширився масовий рух трудового селянства. Активно відстоювали право на землю селяни с. Лядови Могилівського повіту. Протягом трьох років поміщик не зміг користуватися ділянкою, яку він захопив у селян під час розмежування 1880 року. Цей виступ очолили односельчанки Я. Микитюк, Я. Олійник та Я. Гончарук. Селянські заворушення, що супроводжувались захопленням поміщицьких земель, відбулися у Вознівцях і Скалополі Ямпільського повіту. В умовах зростаючого безземелля частішали випадки, коли селяни випасали свою худобу на поміщицьких посівах, сінокосах. Подекуди селяни вирубували
дерева в лісах місцевих поміщиків. У першій половині 90-х років селянськими заворушеннями було охоплено на Поділлі 194 населені пункти. За допомогою військ і поліції царський уряд жорстоко розправлявся з учасниками цих виступів. Тілесні катування застосовувалися дуже часто. Та ніякі репресії не могли спинити селянський рух, який безперервно зростав.
Наприкінці XIX ст. класова боротьба трудящих Поділля набирала дедалі більшої організованості, виразнішого політичного характеру. Все частіше страйкували робітники й селяни, всюди появлялися революційні прокламації. Трудящі наполегливо добивалися поліпшення свого економічного становища. Масова демонстрація відбулася у травні 1899 року в Жмеринці. Прокотилася хвиля страйків у Вінницькому, Гайсинському та Ольгопільському повітах.
Розгортання революційного руху на Поділлі нерозривно пов'язане з розповсюдженням ленінської газети «Искра». Газета разом з марксистською літературою переправлялася в Росію через прикордонні пункти, у т. ч. розташовані у Подільській губернії. Нелегальна література не тільки транспортувалася через Поділля, але й поширювалася тут серед місцевого населення. Вона була виявлена у Немирові, у солдатів Могилева, робітників Гніванського цукрового заводу, в Тульчині. Під безпосереднім впливом «Искры» в кінці травня 1903 року засновується соціал-демократичний гурток у Могилеві. В