Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Невтомна боротьба подільського селянства примусила російський царизм поступитися. Якщо в окремих місцях України проведення викупу селянських наділів в інтересах поміщиків відкладалось надовго, аж до січня 1883 року, то в Подільській та інших губерніях Правобережної України царський уряд змушений був за спеціальним указом від ЗО липня 1863 року запровадити обов'язковий викуп селянських наділів, зменшивши його суму на 20 проц. Тоді ж переглянули й повернули селянам частину інвентарних наділів, захоплених поміщиками з 1848 по 1861 pp. Невеличкі наділи, як виняток, одержали деякі групи безземельного селянства.
Звільнившись від кріпосницької неволі, селяни потрапили в нову економічну залежність, яка втягувала їх в орбіту товарного виробництва. Обезземелені селянські маси стали постійним резервом постачання дешевої робочої сили для поміщицьких економій і промислових підприємств. Створилися умови для швидкого розвитку капіталістичних відносин у сільському господарстві та промисловості.
Виходу з тяжкого економічного становища селяни шукали ще в оренді поміщицької землі. За неповними даними, в 1865 році селяни Ольгопільського повіту орендували в поміщиків більше як 1000 десятин землі. За половину врожаю біднота орендувала землі в Брацлавському, Літинському та інших повітах. Це було своєрідне закабалення, нова форма визиску і гноблення селян.
Водночас зростали різні види селянських недоїмок. У 1867 році за селянами Могилівського повіту їх числилось 112,4 тис. крб., Гайсинського - 51,3 тис. крб. Не могли врятувати селян від розорення і промисли - рибальство, візникування, ткацтво, гончарство та інші.
Пореформені роки позначені швидкою диференціацією селянства. Якщо в 1861 році в Подільській губернії з числа колишніх поміщицьких селян з тяглом нараховувалося 37 проц. господарств, піших - 48 проц., городників - 7 проц. і безземельних -8 проц., то в 1890 році з тяглом було лише 16,8 проц., піші становили 56,2 проц., городники - 14,5 проц. і безземельні - 12,5 проц. За рахунок зубожіння й розорення бідноти зростала глитайська верхівка села. В руках куркулів зосереджувалося все більше землі. Вони використовували вільнонайману працю. Розорені поміщицько-куркульською кабалою, селянські сім'ї залишали рідні місця і переселялись на Херсонщину, в Бессарабію та різні губернії Росії.
Нестерпні умови життя примушували селян до рішучої боротьби проти поміщицького землеволодіння. На розгортання визвольного руху в 70-х роках XIX ст. певний вплив зробила революційна пропаганда різночинної інтелігенції. В 1874 році на Поділлі активну діяльність розгорнули представники Київської народницької організації. Серед населення Браїлова та Немирова вели агітаційну роботу народники В. К. Дебогорій-Мокрієвич та Я. В. Стефанович.
У селі Жорнищі (тепер Іллінецький район) розгорнув антиурядову пропаганду революційний народник, вчений-винахідник, публіцист М. І. Кибальчич. Під час літніх канікул, які він тут проводив, працював на полі, відвідував волосні сходи, ярмарки, цікавився, чи забезпечені селяни землею, довго розмовляв з ними. Серед селян М. І. Кибальчич розповсюджував народницькі видання, зокрема книгу Л. О. Тихомирова «Где лучше? Сказка о четьірех братьях и об их приключениях». Діяльність М. І. Кибальчича викликала занепокоєння місцевих багатіїв і попа, який про «крамольну книгу» доповів київському митрополиту, а той зі свого боку - представникам державної влади. Так була заведена справа і розпочате слідство. Коли М. Кибальчича арештували, у нього знайшли два тюки з різними підпільними виданнями.
В пореформений період швидко розвивається промисловість. Коли 1862 року на Поділлі було 567 підприємств, то в 1901 році їх налічувалось вже 5197. Особливо інтенсивно розгорталося будівництво фабрик і заводів в останнє десятиріччя XIX ст. На переважній більшості цих підприємств працювало менше як по 10 робітників. Число зайнятих у промисловості робітників у середньому за рік з 1891 по 1900 рік становило 27 294 чоловіка.
У промисловому виробництві губернії найважливіше місце посіла харчова промисловість. На її частку припадало 85 проц. всього промислового виробництва. В 90-х роках у губернії було 51 цукровий, 79 винокурних, 20 спиртових, 18 пивоварних заводів, 3537 млинів. Наприкінці XIX ст. на перше місце виходить
Вінницька область
Сторінка 14 з 39
Хоч польське повстання й зазнало поразки, однак воно сприяло розгортанню визвольної боротьби у Подільській губернії. З березня 1861 по квітень 1870 року тут відбулося 757 селянських заворушень проти поміщицького гніту. Вони охопили 1126 сіл з населенням 577 914 чоловік. Селяни Немирова і сусідніх сіл відмовлялися платити викуп за землю. Сюди прибув каральний загін солдатів. Після арешту керівників заворушення та екзекуції виступ припинився, але селяни викупних платежів не внесли. За участь у виступах на Поділлі покарали різками 1293 селянина, кинули в тюрми та заслали на каторжні роботи 1014 чоловік.Невтомна боротьба подільського селянства примусила російський царизм поступитися. Якщо в окремих місцях України проведення викупу селянських наділів в інтересах поміщиків відкладалось надовго, аж до січня 1883 року, то в Подільській та інших губерніях Правобережної України царський уряд змушений був за спеціальним указом від ЗО липня 1863 року запровадити обов'язковий викуп селянських наділів, зменшивши його суму на 20 проц. Тоді ж переглянули й повернули селянам частину інвентарних наділів, захоплених поміщиками з 1848 по 1861 pp. Невеличкі наділи, як виняток, одержали деякі групи безземельного селянства.
Звільнившись від кріпосницької неволі, селяни потрапили в нову економічну залежність, яка втягувала їх в орбіту товарного виробництва. Обезземелені селянські маси стали постійним резервом постачання дешевої робочої сили для поміщицьких економій і промислових підприємств. Створилися умови для швидкого розвитку капіталістичних відносин у сільському господарстві та промисловості.
Водночас зростали різні види селянських недоїмок. У 1867 році за селянами Могилівського повіту їх числилось 112,4 тис. крб., Гайсинського - 51,3 тис. крб. Не могли врятувати селян від розорення і промисли - рибальство, візникування, ткацтво, гончарство та інші.
Пореформені роки позначені швидкою диференціацією селянства. Якщо в 1861 році в Подільській губернії з числа колишніх поміщицьких селян з тяглом нараховувалося 37 проц. господарств, піших - 48 проц., городників - 7 проц. і безземельних -8 проц., то в 1890 році з тяглом було лише 16,8 проц., піші становили 56,2 проц., городники - 14,5 проц. і безземельні - 12,5 проц. За рахунок зубожіння й розорення бідноти зростала глитайська верхівка села. В руках куркулів зосереджувалося все більше землі. Вони використовували вільнонайману працю. Розорені поміщицько-куркульською кабалою, селянські сім'ї залишали рідні місця і переселялись на Херсонщину, в Бессарабію та різні губернії Росії.
Нестерпні умови життя примушували селян до рішучої боротьби проти поміщицького землеволодіння. На розгортання визвольного руху в 70-х роках XIX ст. певний вплив зробила революційна пропаганда різночинної інтелігенції. В 1874 році на Поділлі активну діяльність розгорнули представники Київської народницької організації. Серед населення Браїлова та Немирова вели агітаційну роботу народники В. К. Дебогорій-Мокрієвич та Я. В. Стефанович.
У селі Жорнищі (тепер Іллінецький район) розгорнув антиурядову пропаганду революційний народник, вчений-винахідник, публіцист М. І. Кибальчич. Під час літніх канікул, які він тут проводив, працював на полі, відвідував волосні сходи, ярмарки, цікавився, чи забезпечені селяни землею, довго розмовляв з ними. Серед селян М. І. Кибальчич розповсюджував народницькі видання, зокрема книгу Л. О. Тихомирова «Где лучше? Сказка о четьірех братьях и об их приключениях». Діяльність М. І. Кибальчича викликала занепокоєння місцевих багатіїв і попа, який про «крамольну книгу» доповів київському митрополиту, а той зі свого боку - представникам державної влади. Так була заведена справа і розпочате слідство. Коли М. Кибальчича арештували, у нього знайшли два тюки з різними підпільними виданнями.
В пореформений період швидко розвивається промисловість. Коли 1862 року на Поділлі було 567 підприємств, то в 1901 році їх налічувалось вже 5197. Особливо інтенсивно розгорталося будівництво фабрик і заводів в останнє десятиріччя XIX ст. На переважній більшості цих підприємств працювало менше як по 10 робітників. Число зайнятих у промисловості робітників у середньому за рік з 1891 по 1900 рік становило 27 294 чоловіка.
У промисловому виробництві губернії найважливіше місце посіла харчова промисловість. На її частку припадало 85 проц. всього промислового виробництва. В 90-х роках у губернії було 51 цукровий, 79 винокурних, 20 спиртових, 18 пивоварних заводів, 3537 млинів. Наприкінці XIX ст. на перше місце виходить