Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
також двері, віконниці, печі, грубки, комини. Однак в тодішньому селі панувала бідність. Часто під одним дахом тулилася ціла селянська родина разом з худобою і птицею. Рідко на дворах можна було побачити стодолу для збіжжя, а ще рідше комору.
Іншу картину становила поміщицька садиба. Польська панівна верхівка, щоб підкреслити свою велич і багатство, зводила в містах і селах розкішні палаци з парками. На їх будівництво запрошувалися майстри з Франції та Англії, а основні роботи виконували місцеві кріпаки, талановиті народні умільці. Особливою пишністю виділявся маєток графа Потоцького в Тульчині, який «блищав колись царською розкішшю». Це багатство досягалося за рахунок жорстокого гноблення трудящих мас.
Феодально-кріпосницька система сковувала прогресивні сили, стояла на перешкоді дальшого розвитку політичного й культурно-освітнього життя. Соціальна криза існуючого ладу щодалі загострювалась і посилювала наростання класової боротьби. Особливо активізувався антипоміщицький рух після поразки російського царизму в Кримській війні. Селяни села Юрківки Ямпільського повіту під керівництвом односельчанина Павла Коломійчука відмовилися виконувати панщину. Проти поміщицького гніту виступили селяни Брацлавського, Вінницького та інших повітів.
Проголошена 1861 року селянська реформа, яка проводилась царським урядом в інтересах поміщиків, не здійснила народних сподівань про землю. Значна частина земель відійшла від селян. Лише в 50 волостях Подільської губернії селяни втратили 186 426 десятин. Основні землі і далі зосереджувалися в руках поміщиків. До них перейшли громадські ліси, пасовища, водопої та ін. 382 поміщикам губернії належало більше, ніж по тисячі десятин кожному, а такі магнати, як По- тоцький, Грохольський, Браницький та інші, володіли Десятками тисяч десятин землі. Середній наділ на ревізьку душу становив 2,4 десятини. За землю селяни повинні були платити великий викуп. По губернії він перевищував ціну ділянок землі у 2,5 раза.
Не випадково, що зразу ж після оголошення «Положення» про реформу в Подільській губернії спалахують селянські заворушення і набирають масового характеру. Ними було охоплено 11 повітів. Лише протягом квітня 1861 року відбулося 139 виступів, у яких взяли участь селяни понад 200 сіл губернії.
На придушення селянських заворушень царський уряд кинув війська. У квітні 1861 року за участь в антиурядових виступах 147 селян сікли різками, 88 заарештували, а 15 засудили до тюремного ув'язнення та на каторжні роботи. Але жорстокі репресії не могли спинити селянського протесту. Селянські виступи в Подільській губернії складали 1/3 всіх виступів на Україні.
Масові селянські заворушення активізували діяльність польських революціонерів. У боротьбі за визволення Польщі вони хотіли скористатися революційністю народних мас і сподівалися знайти підтримку в місцевого населення. З цією метою вони в 1861 році в Ладижині, Томашполі, Печері, Гранові та інших поселеннях засновували підпільні школи. Учні цих шкіл знайомилися з демократичними прокламаціями, патріотичними творами О. Пушкіна, А. Міцкевича, Т. Шевченка. Цими школами керував спеціальний комітет таємного товариства навчальної допомоги польському народу.
Польське повстання, що спалахнуло в Королівстві Польському в січні 1863 року, перекинулося того ж року і на територію Поділля. В губернії формувалися повстанські загони. Один з них у Липовецькому повіті нараховував 300 чол. А Загін, що діяв у районі Турбова, Вахнівки, Самгородка і Погребища, налічував 200 повстанців. Проте приєднання українського селянства до польських повстанців не набрало масового характеру. І це сталося тому, що в програмі польських діячів половинчасто вирішувалося аграрне питання. Невдачею закінчився прихід повстанського загону з Волинської губернії до Літинського повіту. До загону приєдналося всього кілька десятків місцевих селян. За допомогою військових сил повстанські загони на Поділлі були розгромлені.
Вінницька область
Сторінка 13 з 39
Віками на Поділлі складався своєрідний народний побут, формувалися оригінальні звичаї. Оригінально, зокрема, тут будувалися і архітектурно оздоблювались сільські оселі. Якщо в районі Надбужжя переважали забудови й огорожі дерев'яні, то на Наддністрянщині широко використовувались камінь та вапняки. Основними приміщеннями здавна вважалися хати-мазанки. їх будували з дерева, а там, де було обмаль дерева, брали глину, перемішану з соломою. Хата накривалась чотирискатним солом'яним дахом з невеликим звісом. Покрівлю по краях прикрашували рядами уступчастих гребенів з снопів. Хатні двері навішувалися на бігунах - дерев'яних осях. Вікна робилися невеликі чотирикутні або круглі. Місцем для спання здебільшого служив піл з дощок. З меблів були нерухома лавка, стіл, мисник для посуду та скриня для зберігання одягу. Стіни всередині хати й лицева сторона зовнішньої стіни білилися, а бокові й задня - обмазувалися жовтою глиною. Зовнішні стіни хати доповнювалися ще розписами. Ними прикрашалисятакож двері, віконниці, печі, грубки, комини. Однак в тодішньому селі панувала бідність. Часто під одним дахом тулилася ціла селянська родина разом з худобою і птицею. Рідко на дворах можна було побачити стодолу для збіжжя, а ще рідше комору.
Феодально-кріпосницька система сковувала прогресивні сили, стояла на перешкоді дальшого розвитку політичного й культурно-освітнього життя. Соціальна криза існуючого ладу щодалі загострювалась і посилювала наростання класової боротьби. Особливо активізувався антипоміщицький рух після поразки російського царизму в Кримській війні. Селяни села Юрківки Ямпільського повіту під керівництвом односельчанина Павла Коломійчука відмовилися виконувати панщину. Проти поміщицького гніту виступили селяни Брацлавського, Вінницького та інших повітів.
Проголошена 1861 року селянська реформа, яка проводилась царським урядом в інтересах поміщиків, не здійснила народних сподівань про землю. Значна частина земель відійшла від селян. Лише в 50 волостях Подільської губернії селяни втратили 186 426 десятин. Основні землі і далі зосереджувалися в руках поміщиків. До них перейшли громадські ліси, пасовища, водопої та ін. 382 поміщикам губернії належало більше, ніж по тисячі десятин кожному, а такі магнати, як По- тоцький, Грохольський, Браницький та інші, володіли Десятками тисяч десятин землі. Середній наділ на ревізьку душу становив 2,4 десятини. За землю селяни повинні були платити великий викуп. По губернії він перевищував ціну ділянок землі у 2,5 раза.
Не випадково, що зразу ж після оголошення «Положення» про реформу в Подільській губернії спалахують селянські заворушення і набирають масового характеру. Ними було охоплено 11 повітів. Лише протягом квітня 1861 року відбулося 139 виступів, у яких взяли участь селяни понад 200 сіл губернії.
На придушення селянських заворушень царський уряд кинув війська. У квітні 1861 року за участь в антиурядових виступах 147 селян сікли різками, 88 заарештували, а 15 засудили до тюремного ув'язнення та на каторжні роботи. Але жорстокі репресії не могли спинити селянського протесту. Селянські виступи в Подільській губернії складали 1/3 всіх виступів на Україні.
Масові селянські заворушення активізували діяльність польських революціонерів. У боротьбі за визволення Польщі вони хотіли скористатися революційністю народних мас і сподівалися знайти підтримку в місцевого населення. З цією метою вони в 1861 році в Ладижині, Томашполі, Печері, Гранові та інших поселеннях засновували підпільні школи. Учні цих шкіл знайомилися з демократичними прокламаціями, патріотичними творами О. Пушкіна, А. Міцкевича, Т. Шевченка. Цими школами керував спеціальний комітет таємного товариства навчальної допомоги польському народу.
Польське повстання, що спалахнуло в Королівстві Польському в січні 1863 року, перекинулося того ж року і на територію Поділля. В губернії формувалися повстанські загони. Один з них у Липовецькому повіті нараховував 300 чол. А Загін, що діяв у районі Турбова, Вахнівки, Самгородка і Погребища, налічував 200 повстанців. Проте приєднання українського селянства до польських повстанців не набрало масового характеру. І це сталося тому, що в програмі польських діячів половинчасто вирішувалося аграрне питання. Невдачею закінчився прихід повстанського загону з Волинської губернії до Літинського повіту. До загону приєдналося всього кілька десятків місцевих селян. За допомогою військових сил повстанські загони на Поділлі були розгромлені.