Сторінка 9 з 14
Фрунзе.
Трудящі міста з ентузіазмом взялися відбудовувати народне господарство на основі нової економічної політики. Восени 1921 року почала працювати міська електростанція. Згодом стала до ладу залізниця, відновлено
поштовий і телеграфний зв'язок, відремонтовано житлові будинки, громадські приміщення. З цією метою було створено ремонтні майстерні. Дрібні підприємства, на яких працювало до десяти робітників, здавали в оренду. Чавуноливарний завод відбудовували господарським способом - виділяючи 5 проц. вартості виробленої продукції на премії робітникам. На підприємствах розгортали діяльність комісії охорони праці.
Комуністи міської партійної організації допомагали селянам відроджувати розорене господарство. Тижнями перебували в селах повіту секретар повітового комітету партії Е. Я. Селянин та голова повітвиконкому С. І. Єрман. 22 січня 1922 року в лісі на них напала куркульська банда й зарубала шаблями. Е. Я. Селянина та С. І. Єрмана поховали на Червоній площі в Могилеві, їх іменами названо вулиці міста.
Трудящі Могилівського повіту подали посильну допомогу голодуючим Поволжя - зібрали понад 11 тис. пудів зерна та значну суму грошей.
Протягом 1922-1925 pp. стали до ладу шкіряні, спиртові заводи, кам'яний кар'єр. Виробництво точил збільшилось у два рази порівняно з 1913 роком, виробництво вапна й каменю - більш як у два рази. За 1926-1928 pp. створено 26 промартілей, в які об'єднано кустарні майстерні, салотопні, кондитерські, кравецькі, шевські та інші підприємства. Ряд підприємств міста було об'єднано в комбінати. Дрібна промисловість - шкіряні, миловарні, ткацькі підприємства, олійні та млини-в основному орендувалися власниками, що пожвавило торгівлю приватного сектора.. Проте вже в 1925-1926 році питома вага державно-кооперативної торгівлі становила 71 процент. Непмани намагались перешкодити розвиткові промислової і торгової кооперації. Вони відмовлялись брати на продаж вироби кооперативних підприємств, робили націнки на товари. Проти них вживали рішучих заходів. Лише 1927 року ліквідовано 23 приватні підприємства, власники яких порушували радянські закони.
Вже на початку 20-х років налагоджено безплатне медичне обслуговування мешканців Могилева. Почали працювати дві поліклініки й аптеки, в міській лікарні відкрили дитяче відділення. Тоді ж створено дитячий будинок і ясла.
Паралельно велося й культурне будівництво. Партійний, комсомольський, профспілковий і радянський актив вчився політграмоти в трьох школах. У Могилеві було створено 6 шкіл ліквідації непис ьменно ст і. Жіноча й чоловіча гімназії перетворені в єдину трудову школу, де дітей навчали українською мовою. Почав працювати кінотеатр «Червоний прапор», відкрили 5 клубів, 3 бібліотеки. Для підготовки кваліфікованих кадрів організували індустріальну профтехшколу, сільськогосподарський технікум (виноградарський), педагогічні курси, агропункт для допомоги селянам.
У 1920-1924 pp. в Могилеві проживали й брали активну участь у культурному житті міста українські письменники Олена Пчілка (О. П. Косач) та Грицько Григоренко (Олександра Судовщикова). Вони керували самодіяльним театром і писали для нього п'єси.
Після адміністративної реформи 1923 року місто стало офіційно називатися Могилевом-Подільським. Тоді ж створено Могилів-Подільський округ, до складу якого ввійшло 15 районів.
Під час індустріалізації комуністи Могилева-Подільського зосередили увагу на всебічному розвитку промисловості, підвищенні рентабельності підприємств, додержанні режиму економії. У роки першої п'ятирічки в місті було збудовано трикотажну та швейну фабрики, консервний, олійний, миловарний заводи, 2 пекарні, м'ясокомбінат. П'ятирічку трудящі Могилева-Подільського завершили достроково. Робітники чавуноливарного заводу «Відродження» (з 1934 р.- ім. Кірова) успішно виконали замовлення на відлив деталей для Московського водоканалу, а також турбін, пресів, литва для цукрових заводів.
У наступні роки промислові підприємства міста було обладнано новітнім устаткуванням, завдяки чому виробничі потужності їх зросли в 2 рази. Тоді ж у Могилеві-Подільському створили понад два десятки промислових артілей. Розгорнувся рух за оволодіння новою технікою, підготовку кваліфікованих кадрів. У шести школах ФЗН, гуртках і на курсах техмінімуму підготовлено понад тисячу робітників, які стали застрільниками стахановського руху в місті.
Другий п'ятирічний план робітники Могилева-Подільського також виконали достроково. В цей час завершено кооперування кустарів. Промартілі також збільшили випуск продукції, зокрема артіль «Червоний Жовтень» - у 4,8 раза, артіль ім. Куйбишева, «Каменотес», «Червоний металіст», «Більшовик» - в 2-З рази. В 1940 році в місті діяло 45 заводів, фабрик і промартілей. Вони виробляли продукції у 10 разів більше, ніж промисловість Могилева 1913 року. Вироби
Дивиться також інші населені пункти району: