Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Навіть польська офіційна статистика змушена була визнати, що орендарі, економи «гноблять і душать різними способами бідного селянина, нищать його фізичну силу надмірною працею, грабують його худобу, продукти, призводять його до останнього убозтва і нужди». Ще важчим було становище жінок-матерів, яких примушували ходити на жнива з грудними дітьми.
Наростання антипоміщицького руху змушувало царський уряд вишукувати нові, більш гнучкі засоби закабалення народних мас. З кінця 1839 року на Правобережній Україні державних селян стали переводити на оброчне становище. Цим забезпечувалось більше надходження грошей у казну.
Необмежена влада приводила до цілковитого свавілля поміщиків над селянами. Пани зганяли їх з родючих земель і за цей рахунок збільшували посіви товарного хліба. Часто поміщики відбирали у них всю землю, переводячи їх на т. зв. місячну роботу. Гніт кріпосників деколи набирав таких страхітливих розмірів, що царський уряд змушений був на Правобережній Україні запровадити в 1847-1848 pp. інвентарну реформу. За селянами закріплялись ті землі, які знаходились у їх користуванні. Це, як правило, були малородючі або непридатні для обробітку землі. Три чверті всієї землі належало поміщикам. За інвентарними правилами панщина обмежувалась до трьох днів на тиждень. Визначались розміри селянських повинностей. Натуральна рента скасовувалась. Але за впровадженням у життя інвентарних правил не було встановлено належного контролю, і становище закріпачених мас не змінилося.
Поряд з існуванням на Поділлі великого поміщицького землеволодіння гостро відчувалося безземелля селянства. В середньому на одну ревізьку душу припадало 1,23 десятини, менше, ніж в інших губерніях України. Крім великих феодальних латифундій, багато землі було в заможних селян. Основна маса селян не мала тяглової сили, що пагубно відбивалося на їхньому економічному становищі. Якщо 1799 року в Подільській губернії безкінні селяни становили 36,5 проц., то напередодні реформи 1861 року їх було вже 66,5 проц. Більшість селянських господарств користувалась мізерними наділами. Багато селян мали лише садиби, їх називали городниками. А ті селяни, які зовсім не мали землі, належали до халупників.
Кріпосництво гальмувало розвиток сільськогосподарського виробництва. Поля засівалися здебільшого вручну, врожай збирався серпами і косами. Відстала агротехніка зумовлювала низькі врожаї. З 1799 по 1856 рік в Подільській губернії неврожаї повторилися 7 разів.
В цей період зростало число промислових підприємств, зароджувався робітничий клас. Там працювало також чимало кріпаків. Робота на підприємствах була для них найтяжчим видом панщини.
З 30-х років XIX ст. у Подільській губернії швидко розвивається цукрова промисловість, а водночас і бурякосіяння. В 1860 році під цукровими буряками було зайнято 5788 десятин. В 1861 році 32 цукрові заводи губернії виробили 530 644 пуди цукру.
Однією з провідних галузей промисловості Подільської губернії було гуральництво. На нього припадало 3/4 всієї продукції. В середині XIX ст. в губернії працювали 251 гуральня і 122 броварні. Розвивалося також млинарство. Існували й такі галузі промисловості, як суконна, панчішна, селітрова.
Значного поширення в XIX ст. набувають дрібні селянські промисли, засновані на використанні дешевих місцевих матеріалів: глини, дерева, каменю. Важливими осередками гончарства стають Бубнівка, Бар, Жерденівка та Майдан-Бобрик. Виготовлені тут посуд та різні іграшкові вироби відзначалися особливою оригінальністю. Майстри гончарної справи з покоління в покоління передавали свій досвід. У селі Жерденівці сім'я Федора Лавренюка становила цілу династію гончарів.
З дерева виробляли сани, вози, бочки, столи, вулики, ложки, веретена, сопілки. Цей промисел став масовим у Літинському, Гайсинському, Могилівському, Ямпільському та інших повітах. Про високий рівень майстерності подільських теслярів свідчить уціліла до нашого часу у Вінниці староміська дерев'яна церква, споруджена без єдиного цвяха.
Майже в кожному селі Подільської губернії виготовляли полотно, рушники, пояси, запаски, рядна, мішки. З сукна шили чоловічі й жіночі свити, з декоративних тканин - одяг та різні речі для внутрішнього оздоблення житла. Художні тканини виробляли в Ольгопільському, Могилівському і частково Гайсинському повітах.
Населення здавна займалося килимарством. Чудові узорчасті килими виготовлялися в Немирові, Тульчині, Ямполі. Характерним для подільських килимів були геометричний та рослинний орнаменти. Найбільш вживаними кольорами були коричневий, чорний, білий, малиновий, сірий.
Побутове й ритуальне призначення мало народне вишивання. В сільському побуті
Вінницька область
Сторінка 10 з 39
поміщики нестерпно пригнічують селян, тут «народ доведений до крайнього злиденно-вбогого становища, яке хіба тільки на плантаціях негрів існувало».Навіть польська офіційна статистика змушена була визнати, що орендарі, економи «гноблять і душать різними способами бідного селянина, нищать його фізичну силу надмірною працею, грабують його худобу, продукти, призводять його до останнього убозтва і нужди». Ще важчим було становище жінок-матерів, яких примушували ходити на жнива з грудними дітьми.
Необмежена влада приводила до цілковитого свавілля поміщиків над селянами. Пани зганяли їх з родючих земель і за цей рахунок збільшували посіви товарного хліба. Часто поміщики відбирали у них всю землю, переводячи їх на т. зв. місячну роботу. Гніт кріпосників деколи набирав таких страхітливих розмірів, що царський уряд змушений був на Правобережній Україні запровадити в 1847-1848 pp. інвентарну реформу. За селянами закріплялись ті землі, які знаходились у їх користуванні. Це, як правило, були малородючі або непридатні для обробітку землі. Три чверті всієї землі належало поміщикам. За інвентарними правилами панщина обмежувалась до трьох днів на тиждень. Визначались розміри селянських повинностей. Натуральна рента скасовувалась. Але за впровадженням у життя інвентарних правил не було встановлено належного контролю, і становище закріпачених мас не змінилося.
Поряд з існуванням на Поділлі великого поміщицького землеволодіння гостро відчувалося безземелля селянства. В середньому на одну ревізьку душу припадало 1,23 десятини, менше, ніж в інших губерніях України. Крім великих феодальних латифундій, багато землі було в заможних селян. Основна маса селян не мала тяглової сили, що пагубно відбивалося на їхньому економічному становищі. Якщо 1799 року в Подільській губернії безкінні селяни становили 36,5 проц., то напередодні реформи 1861 року їх було вже 66,5 проц. Більшість селянських господарств користувалась мізерними наділами. Багато селян мали лише садиби, їх називали городниками. А ті селяни, які зовсім не мали землі, належали до халупників.
Кріпосництво гальмувало розвиток сільськогосподарського виробництва. Поля засівалися здебільшого вручну, врожай збирався серпами і косами. Відстала агротехніка зумовлювала низькі врожаї. З 1799 по 1856 рік в Подільській губернії неврожаї повторилися 7 разів.
В цей період зростало число промислових підприємств, зароджувався робітничий клас. Там працювало також чимало кріпаків. Робота на підприємствах була для них найтяжчим видом панщини.
З 30-х років XIX ст. у Подільській губернії швидко розвивається цукрова промисловість, а водночас і бурякосіяння. В 1860 році під цукровими буряками було зайнято 5788 десятин. В 1861 році 32 цукрові заводи губернії виробили 530 644 пуди цукру.
Однією з провідних галузей промисловості Подільської губернії було гуральництво. На нього припадало 3/4 всієї продукції. В середині XIX ст. в губернії працювали 251 гуральня і 122 броварні. Розвивалося також млинарство. Існували й такі галузі промисловості, як суконна, панчішна, селітрова.
Значного поширення в XIX ст. набувають дрібні селянські промисли, засновані на використанні дешевих місцевих матеріалів: глини, дерева, каменю. Важливими осередками гончарства стають Бубнівка, Бар, Жерденівка та Майдан-Бобрик. Виготовлені тут посуд та різні іграшкові вироби відзначалися особливою оригінальністю. Майстри гончарної справи з покоління в покоління передавали свій досвід. У селі Жерденівці сім'я Федора Лавренюка становила цілу династію гончарів.
З дерева виробляли сани, вози, бочки, столи, вулики, ложки, веретена, сопілки. Цей промисел став масовим у Літинському, Гайсинському, Могилівському, Ямпільському та інших повітах. Про високий рівень майстерності подільських теслярів свідчить уціліла до нашого часу у Вінниці староміська дерев'яна церква, споруджена без єдиного цвяха.
Майже в кожному селі Подільської губернії виготовляли полотно, рушники, пояси, запаски, рядна, мішки. З сукна шили чоловічі й жіночі свити, з декоративних тканин - одяг та різні речі для внутрішнього оздоблення житла. Художні тканини виробляли в Ольгопільському, Могилівському і частково Гайсинському повітах.
Населення здавна займалося килимарством. Чудові узорчасті килими виготовлялися в Немирові, Тульчині, Ямполі. Характерним для подільських килимів були геометричний та рослинний орнаменти. Найбільш вживаними кольорами були коричневий, чорний, білий, малиновий, сірий.
Побутове й ритуальне призначення мало народне вишивання. В сільському побуті