Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Найреакційніші верстви польської шляхти та католицької церкви намагалися будь-що придушити заворушення народних мас і зберегти свої позиції на Україні. Вони створили воєнно-політичне об'єднання - т. зв. Барську конфедерацію. Озброєні конфедерати чинили люту розправу над українським населенням, намагаючись остаточно його покорити. Це в свою чергу викликало протидію, посилило гайдамацький рух. Виступи гайдамацьких загонів переросли у велике повстання - Коліївщину. Полум'я повстання швидко охопило Київщину, Брацлавщину і перекинулось на Поділля. Повстанські загони, які діяли біля Гранова, Теплика, Дашева, Тульчина, Гайсина, Ладижина, знищували шляхту, католицьке духівництво, орендарів. Антифеодальний характер гайдамацького руху став небезпекою не лише для польської шляхти. Його поширення боялися російський царизм та уряди інших сусідніх країн.
За підтримкою царських військ шляхетській Польщі вдалося придушити повстанський рух. Шляхта вчинила криваву розправу над тими, хто вважався польськими підданими. Учасників повстання привселюдно вішали, відтинали їм голови, руки, ноги, садовили на палі. Одного з ватажків гайдамаків Івана Гонту закатували в с. Сербах.
Народні повстання XVIII ст. ослаблювали шляхетську Польщу, що стало однією з причин її падіння як самостійної держави. В 1793 році землі Брацлавщини і Поділля в складі Правобережної України були возз'єднані з Росією. Ліквідація польсько-шляхетської неволі сприяла дальшому зростанню продуктивних сил, розвитку економічного і культурного єднання українського та російського народів.
Щоб усунути небезпеку іноземного вторгнення в Росію з півдня, на землях Брацлавщини в 1796-1797 pp. була розташована російська армія на чолі з фельдмаршалом О. В. Суворовим. Військові частини стояли в Немирові, Тиманівці, Чечельнику та інших містах і селах. Штаб-квартира знаходилася в м. Тульчині.
23 квітня 1793 року було створено Подільське і Брацлавське намісництва. 1797 року їх ліквідували у зв'язку з утворенням Подільської губернії з центром у Кам'янці-Подільському. З 1804 року губернія поділялася на 12 повітів: Балтський, Брацлавський, Вінницький, Гайсинський, Кам'янецький, Летичівський, Літинський, Могилівський, Ольгопільський, Проскурівський, Ушицький і Ямпільський.
Царський уряд прагнув зберегти й узаконити на возз'єднаних землях кріпосницьку систему. Без змін залишалося магнатське і шляхетське землеволодіння. Всім польським панам надавалися права і привілеї нарівні з російським дворянством. Щоб зміцнити свої позиції на Поділлі, царський уряд роздавав кращі землі російським поміщикам. Генерал І. Морков одержав Сальницьке староство, села Кукавку, Нижчий Ольчедаїв, Пеньківку, граф Безбородько - Хмільницьке староство.
Як і раніше, безправним залишалося трудове селянство. В Подільській губернії 90 проц. всього населення перебувало в кріпосницькій залежності. Це був найбільший процент серед губерній України. Хижацьке господарювання польської шляхти привело до занепаду економіки краю. Процес розкладу феодально-кріпосницьких і зародження капіталістичних відносин тут відбувався повільніше, ніж в інших частинах України. Саме в Подільській губернії найдовше зберігалося кріпосництво в його найганебніших проявах.
Кріпаки жили в нелюдських умовах, їх нещадно експлуатували, над ними жорстоко знущалися. За найменшу непокору чи прагнення до волі нерідко катували до смерті. В селі Кузьминцях Гайсинського повіту поміщик Врублевський 50 ударами забив 15-річного пастуха Гаврила Щасливого тільки за те, що хлопець без відома прикажчика відлучився додому переодягтися. Жертвами поміщицької розпусти ставали жінки й дівчата. Поміщик Я. Якубовський в Липовецькому повіті на зразок турків влаштував гарем, в якому знаходились навіть і неповнолітні дівчата.
Найбільш поширеною формою експлуатації закріпаченого селянства була панщина. Незважаючи на те, що за царським маніфестом від 5 квітня 1797 року панщина обмежувалась трьома днями на тиждень, поміщики самовільно примушували людей працювати на себе щотижнево по 4-6 днів, а часом навіть і в неділю.
Визиск посилювався шляхом запровадження урочної системи, за якою селянинові на робочий день встановлювався такий обсяг роботи, що виконати його можна було лише за кілька днів. Крім відбуття панщини, селянина зобов'язували ще виконувати різноманітні натуральні та грошові повинності. Кріпаки віддавали поміщикам десяту частину зібраного меду, двоє-троє курей, гроші, худобу тощо. Очевидець тих часів російський генерал С. П. Шипов засвідчив, що на Поділлі
Вінницька область
Сторінка 9 з 39
Вінницю. На придушення гайдамацького руху польська шляхта направляла все нові й нові військові загони, але даремно. Очевидець подій Є. Кітович відзначав винятковий героїзм повсталих мас. «На п'ятдесят гайдамаків,- писав він,- треба було наших двісті, триста і більше, щоб їх перемогти».За підтримкою царських військ шляхетській Польщі вдалося придушити повстанський рух. Шляхта вчинила криваву розправу над тими, хто вважався польськими підданими. Учасників повстання привселюдно вішали, відтинали їм голови, руки, ноги, садовили на палі. Одного з ватажків гайдамаків Івана Гонту закатували в с. Сербах.
Народні повстання XVIII ст. ослаблювали шляхетську Польщу, що стало однією з причин її падіння як самостійної держави. В 1793 році землі Брацлавщини і Поділля в складі Правобережної України були возз'єднані з Росією. Ліквідація польсько-шляхетської неволі сприяла дальшому зростанню продуктивних сил, розвитку економічного і культурного єднання українського та російського народів.
Щоб усунути небезпеку іноземного вторгнення в Росію з півдня, на землях Брацлавщини в 1796-1797 pp. була розташована російська армія на чолі з фельдмаршалом О. В. Суворовим. Військові частини стояли в Немирові, Тиманівці, Чечельнику та інших містах і селах. Штаб-квартира знаходилася в м. Тульчині.
23 квітня 1793 року було створено Подільське і Брацлавське намісництва. 1797 року їх ліквідували у зв'язку з утворенням Подільської губернії з центром у Кам'янці-Подільському. З 1804 року губернія поділялася на 12 повітів: Балтський, Брацлавський, Вінницький, Гайсинський, Кам'янецький, Летичівський, Літинський, Могилівський, Ольгопільський, Проскурівський, Ушицький і Ямпільський.
Царський уряд прагнув зберегти й узаконити на возз'єднаних землях кріпосницьку систему. Без змін залишалося магнатське і шляхетське землеволодіння. Всім польським панам надавалися права і привілеї нарівні з російським дворянством. Щоб зміцнити свої позиції на Поділлі, царський уряд роздавав кращі землі російським поміщикам. Генерал І. Морков одержав Сальницьке староство, села Кукавку, Нижчий Ольчедаїв, Пеньківку, граф Безбородько - Хмільницьке староство.
Як і раніше, безправним залишалося трудове селянство. В Подільській губернії 90 проц. всього населення перебувало в кріпосницькій залежності. Це був найбільший процент серед губерній України. Хижацьке господарювання польської шляхти привело до занепаду економіки краю. Процес розкладу феодально-кріпосницьких і зародження капіталістичних відносин тут відбувався повільніше, ніж в інших частинах України. Саме в Подільській губернії найдовше зберігалося кріпосництво в його найганебніших проявах.
Кріпаки жили в нелюдських умовах, їх нещадно експлуатували, над ними жорстоко знущалися. За найменшу непокору чи прагнення до волі нерідко катували до смерті. В селі Кузьминцях Гайсинського повіту поміщик Врублевський 50 ударами забив 15-річного пастуха Гаврила Щасливого тільки за те, що хлопець без відома прикажчика відлучився додому переодягтися. Жертвами поміщицької розпусти ставали жінки й дівчата. Поміщик Я. Якубовський в Липовецькому повіті на зразок турків влаштував гарем, в якому знаходились навіть і неповнолітні дівчата.
Найбільш поширеною формою експлуатації закріпаченого селянства була панщина. Незважаючи на те, що за царським маніфестом від 5 квітня 1797 року панщина обмежувалась трьома днями на тиждень, поміщики самовільно примушували людей працювати на себе щотижнево по 4-6 днів, а часом навіть і в неділю.
Визиск посилювався шляхом запровадження урочної системи, за якою селянинові на робочий день встановлювався такий обсяг роботи, що виконати його можна було лише за кілька днів. Крім відбуття панщини, селянина зобов'язували ще виконувати різноманітні натуральні та грошові повинності. Кріпаки віддавали поміщикам десяту частину зібраного меду, двоє-троє курей, гроші, худобу тощо. Очевидець тих часів російський генерал С. П. Шипов засвідчив, що на Поділлі