Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
З кінця І тис. до н. е. і протягом І тис. н. е. територія Вінниччини була досить густо заселена землеробськими слов'янськими племенами, які свого часу входили до антського племінного союзу. Слов'яни культивували всі основні відомі в Європі зернові культури і вже у перших століттях нашої ери обробляли землю плугом із залізним наконечником, застосовуючи сівозміну. Можна гадати, що вони знали паровий клин. Високий розвиток орного землеробства та ремесел (залізообробного, ювелірного, косторізного, гончарного), які тепер стали окремими галузями виробництва, сприяли розвитку внутрішньої та зовнішньої
торгівлі. Основним предметом експорту було зерно, в обмін на яке в Наддністрянщину, Надбужжя та Наддніпрянщину надходило срібло у вигляді римських монет. Чимало знайдено їх і на Вінниччині.
На всій території Вінницької області, і насамперед у Гайсинському, Іллінецькому, Немирівському, Могилів-Подільському районах, виявлено понад 150 ранньо-слов'янських поселень та могильників зарубинецької (II ст. до н. е.- II ст. н. е.) та черняхівської (II-VI ст. н. е.) культур.
Найбільш раннім з досліджених є могильник зарубинецької культури поблизу села Рахнів Гайсинського району, що існував тут у II ст. н. е. Біля села Косанового цього ж району на могильнику черняхівської культури (III-V ст. н.е.) розкопано 121 поховання. Разом з померлим у могильну яму, крім гончарного посуду, ставили скляні келихи, покійника прикрашали виробами із скла, сердоліку, бронзи. В одному з поховань знайдено срібну шийну гривну. Неподалік Самчинців та Семенків (Немирівський район) досліджено слов'янські поселення VI-VII ст., на яких розкопано близько 80 злегка заглиблених жител та господарських споруд, а також залишки залізоплавильного виробництва. В Коржівці Немирівського району, Копіївці та Хрінівці Іллінецького району виявлено слов'янські поселення VIII - IX століть.
Зростання продуктивних сил у східних слов'ян та розвиток торгівлі уже в перших століттях нашої ери призводять до утворення заможної верхівки, яка зосереджувала в своїх руках значні багатства. Доказом цього є знахідки численних монетних скарбів. Найбагатшими з них, зокрема, були: скарб у Погорілій (Теплицький район) з 450 римських монет; у Переорках (Вінницький район) виявлено 400 монет, у Комсомольському (Козятинський район) - 800. На території Чечельницького району 1887 року знайшли 1348 римських монет II ст. нашої ери.
Поблизу Юрківців Немирівського району та Копіївки Іллінецького району знайдено цінні скарби X-XI ст., що включали, крім арабських монет, великі злитки срібла та ювелірні прикраси3. В Копіївському скарбі, виявленому в 1928 році, було 500 монет, кілька срібних злитків, близько ЗО ажурних сережок тощо. Немає сумніву, що названі цінності належали представникам феодальної верхівки. Про те, що територія Вінниччини у період Київської Русі була густо заселена, свідчать також понад 50 городищ то великих поселень. З літопису відомо, що в цей час на Побужжя, в т. ч. на вінницькі землі, з Нижнього Подніпров'я переселилися слов'янські племена уличів.
У період феодальної роздробленості частина території Вінниччини разом із землями верхнього Побужжя відійшла до Галицько-Волинського князівства. Ця місцевість здобула назву Пониззя, як гадають, від скорочення давнього найменування «Русь низшая» - на відміну від «Руси горней», що прилягала до Карпатських гір.
Після загарбання Києва в 1240 році монголо-татарські завойовники далі просувалися на захід і захопили землі Поділля. Так з цього часу іменується Пониззя. Назва Поділля походить, очевидно, від скорочення колишнього найменування «Русь дольная», вживаного як доповнення до назви «Русь низшая». Населення Поділля чинило мужній опір, але не могло протистояти навалі завойовників. На своєму шляху орди Батия, як засвідчує літописець, міста і села «подільські знищили вогнем і мечем».
Не знайшовши підтримки від західних держав, Галицько-Волинське князівство змушене було в 1246 році визнати залежність від Золотої орди, але й після цього князь Данило Романович не припиняв боротьби проти загарбників. Від окремих сутичок з монголо-татарами, які кочували на Придніпров'ї, війська Галицько-Волинського князівства переходили в наступ. У 1254-1255 pp. вони визволили землі по річці Південному Бугу. Карл Маркс писав, що «Данило, князь
Вінницька область
Сторінка 3 з 39
Надбужжя в цей час було заселене, як гадають вчені, нащадками білогрудівських племен, праслов'янськими землеробськими племенами. Геродот згадує їх як скіфів-орачів. На Вінниччині збереглося понад 20 городищ, поселень та курганних могильників; найбільш грунтовно досліджено городища поблизу сіл Северинівки (Жмеринський район) та Григорівки (Могилів-Подільський район). Однією з найвизначніших пам'яток скіфських часів на Україні є велике Немирівське городище VII-VI ст. до н. е. Його площа - 150 га, оточена валами, що й тепер височать на 8-9 м. їх протяжність - 4 кілометри.торгівлі. Основним предметом експорту було зерно, в обмін на яке в Наддністрянщину, Надбужжя та Наддніпрянщину надходило срібло у вигляді римських монет. Чимало знайдено їх і на Вінниччині.
На всій території Вінницької області, і насамперед у Гайсинському, Іллінецькому, Немирівському, Могилів-Подільському районах, виявлено понад 150 ранньо-слов'янських поселень та могильників зарубинецької (II ст. до н. е.- II ст. н. е.) та черняхівської (II-VI ст. н. е.) культур.
Найбільш раннім з досліджених є могильник зарубинецької культури поблизу села Рахнів Гайсинського району, що існував тут у II ст. н. е. Біля села Косанового цього ж району на могильнику черняхівської культури (III-V ст. н.е.) розкопано 121 поховання. Разом з померлим у могильну яму, крім гончарного посуду, ставили скляні келихи, покійника прикрашали виробами із скла, сердоліку, бронзи. В одному з поховань знайдено срібну шийну гривну. Неподалік Самчинців та Семенків (Немирівський район) досліджено слов'янські поселення VI-VII ст., на яких розкопано близько 80 злегка заглиблених жител та господарських споруд, а також залишки залізоплавильного виробництва. В Коржівці Немирівського району, Копіївці та Хрінівці Іллінецького району виявлено слов'янські поселення VIII - IX століть.
Зростання продуктивних сил у східних слов'ян та розвиток торгівлі уже в перших століттях нашої ери призводять до утворення заможної верхівки, яка зосереджувала в своїх руках значні багатства. Доказом цього є знахідки численних монетних скарбів. Найбагатшими з них, зокрема, були: скарб у Погорілій (Теплицький район) з 450 римських монет; у Переорках (Вінницький район) виявлено 400 монет, у Комсомольському (Козятинський район) - 800. На території Чечельницького району 1887 року знайшли 1348 римських монет II ст. нашої ери.
Поблизу Юрківців Немирівського району та Копіївки Іллінецького району знайдено цінні скарби X-XI ст., що включали, крім арабських монет, великі злитки срібла та ювелірні прикраси3. В Копіївському скарбі, виявленому в 1928 році, було 500 монет, кілька срібних злитків, близько ЗО ажурних сережок тощо. Немає сумніву, що названі цінності належали представникам феодальної верхівки. Про те, що територія Вінниччини у період Київської Русі була густо заселена, свідчать також понад 50 городищ то великих поселень. З літопису відомо, що в цей час на Побужжя, в т. ч. на вінницькі землі, з Нижнього Подніпров'я переселилися слов'янські племена уличів.
У період феодальної роздробленості частина території Вінниччини разом із землями верхнього Побужжя відійшла до Галицько-Волинського князівства. Ця місцевість здобула назву Пониззя, як гадають, від скорочення давнього найменування «Русь низшая» - на відміну від «Руси горней», що прилягала до Карпатських гір.
Після загарбання Києва в 1240 році монголо-татарські завойовники далі просувалися на захід і захопили землі Поділля. Так з цього часу іменується Пониззя. Назва Поділля походить, очевидно, від скорочення колишнього найменування «Русь дольная», вживаного як доповнення до назви «Русь низшая». Населення Поділля чинило мужній опір, але не могло протистояти навалі завойовників. На своєму шляху орди Батия, як засвідчує літописець, міста і села «подільські знищили вогнем і мечем».
Не знайшовши підтримки від західних держав, Галицько-Волинське князівство змушене було в 1246 році визнати залежність від Золотої орди, але й після цього князь Данило Романович не припиняв боротьби проти загарбників. Від окремих сутичок з монголо-татарами, які кочували на Придніпров'ї, війська Галицько-Волинського князівства переходили в наступ. У 1254-1255 pp. вони визволили землі по річці Південному Бугу. Карл Маркс писав, що «Данило, князь