Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Понад сто років населення краю терпіло від гніту Золотої орди. На загарбаній території завойовники встановили податкові округи, т. зв. тми. Вони об'єднувалися в один улус, за яким закріпилась назва Подільський.
Обложивши місцеве населення великою даниною, монголо-татарські орди кочували в степах нижче річок Ягорлика, Синюхи і Тясмина. Для збирання данини «на Поділлі були призначені отамани, які відали всіма прибутками, і до них приїжджали татарські баскаки [намісники] і, забираючи у тих отаманів данину, відвозили в орду»..
На землі Галицько-Волинського князівства, ослаблені монголо-татарськими поневолювачами, зазіхали угорські, литовські й польські феодали. Особливу активність проявляв великий князь литовський Ольгерд. Зібравши чимале військо, 1362 року в битві біля річки Сині Води він розгромив татарські орди братів Кутлубугу, Хачибея і Дмитрія, яким належало Поділля. З цього часу цей край потрапляє під зверхність Литовського князівства. Створюються окремі намісництва, в яких управляти почали племінники князя - Юрій, Олександр і Костянтин Корятовичі.
Щоб захистити свої володіння від татарських нападів і тримати населення в покорі, литовські феодали споруджують укріплення. У другій половині XIV ст. були збудовані фортеці у Вінниці, Брацлаві, Сокільцях та в інших місцях. На початку 90-х років усім Поділлям заволодів наймолодший з племінників князя Ольгерда - Федір Корятович. Він не хотів бути слухняним великокнязівській владі. Це викликало прихід військ великого литовського князя на Поділля. Федір Корятович відійшов на Закарпаття, а литовські війська захопили Брацлав, Сокілець та інші міста. Тоді ж по всіх містах поставили таких старост, які були покірні великокнязівській владі.
Наступники Ольгерда за вірну військову службу роздавали подільські землі литовським та українським феодалам. Феодальне землеволодіння також зростало за рахунок захоплення землі у селян. Водночас з обезземеленням селян ішов процес їх закріпачення. Після Кревської унії, укладеної 1385 року між Польщею і Литовським князівством з метою об'єднання військових сил, посилюється наступ польських феодалів на українські землі. У 1431 році вони захоплюють Західне Поділля, яке оголошується окремим Подільським воєводством. Тоді ж польські феодали спробували загарбати і Східне Поділля, але їх війська натрапили на стійкий опір місцевого населення і змушені були відійти.
Східне Поділля (Брацлавщина) залишалось під владою литовських феодалів. Тут виділяються три окремі повіти: Брацлавський, Вінницький, Звенигородський. Західне Поділля, що перебувало під владою Польщі, теж поділялося на три повіти: Кам'янецький, Летичівський і Червоноградський.
Важко жилося трудовому селянству. Невпинно зростали податки та різні побори. В XVI ст. грошова рента з лану в Барському повіті визначалася від ЗО до 120 і навіть 180 грошів (за один гріш тоді можна було купити пуд жита). У селі Головчинцях, зокрема, селяни щорічно платили податок з ланового двору від 150 до 200 грошів. Порівняно високою була тут натуральна і відробіткова рента. Селяни Барського староства в середньому з лану давали землевласникам по 5-6 пудів пшениці, по 6-8 пудів вівса, по 10-12 яєць та виконували дводенну панщину. Феодальний гніт значно посилився із запровадженням у 1442 році вотчинного суду, за яким місцеві феодали одержали право розглядати справи селян навіть у тих випадках, коли вони скаржилися на них. Народні маси не мирилися з неволею. Вони відмовлялися виконувати феодальні повинності. Найбільш поширеною формою протесту з кінця XV ст. стає втеча селян у малозаселені райони України, в т. ч. і на південні землі Брацлавщини.
З розвитком ремесел і торгівлі збільшується кількість міського населення. Щоб захистити свої інтереси, ремісники об'єднувалися в цехи. Окремі міста одержували магдебурзьке право. Міщани Хмільника його добилися 1448, Брацлава - 1564, Вінниці - близько 1630 року. Це право, звичайно, мало обмежений характер. Воєводи, старости вимагали з місцевого населення численні податки та відробітки. Міщани Брацлава, наприклад, сплачували нарівні з селянами подимщину, виконували натуральні й грошові повинності. Міське населення зобов'язане було ще утримувати охорону замку і польову сторожу, ремонтувати мости, дороги. Ремісники повинні були віддавати старості частину своїх виробів. У містах і селах Західного Поділля повинності були ще більшими. Селян примушували вносити подимне, обробляти поля феодала, виконувати різні роботи у його дворі.
Населенню Поділля доводилося відбивати грабіжницькі напади орд султанської
Вінницька область
Сторінка 4 з 39
Галицький... не раз бив монголів, відняв у них всі міста між ріками Бугом і Тегперевом; мала відбутися головна битва, коли нова незліченна орда монголів на чолі з Бурондаем з'явилася на кордоні Русі і Литви; Данило пробував прийти до угоди з Бурондаєм, але останній, наводнивши Литву, вирушив у Галицьку область; стіни укріплених Данилом міст повинні були впасти...». В 1259 році монголо-татарські завойовники підкорили Поділля.Обложивши місцеве населення великою даниною, монголо-татарські орди кочували в степах нижче річок Ягорлика, Синюхи і Тясмина. Для збирання данини «на Поділлі були призначені отамани, які відали всіма прибутками, і до них приїжджали татарські баскаки [намісники] і, забираючи у тих отаманів данину, відвозили в орду»..
На землі Галицько-Волинського князівства, ослаблені монголо-татарськими поневолювачами, зазіхали угорські, литовські й польські феодали. Особливу активність проявляв великий князь литовський Ольгерд. Зібравши чимале військо, 1362 року в битві біля річки Сині Води він розгромив татарські орди братів Кутлубугу, Хачибея і Дмитрія, яким належало Поділля. З цього часу цей край потрапляє під зверхність Литовського князівства. Створюються окремі намісництва, в яких управляти почали племінники князя - Юрій, Олександр і Костянтин Корятовичі.
Щоб захистити свої володіння від татарських нападів і тримати населення в покорі, литовські феодали споруджують укріплення. У другій половині XIV ст. були збудовані фортеці у Вінниці, Брацлаві, Сокільцях та в інших місцях. На початку 90-х років усім Поділлям заволодів наймолодший з племінників князя Ольгерда - Федір Корятович. Він не хотів бути слухняним великокнязівській владі. Це викликало прихід військ великого литовського князя на Поділля. Федір Корятович відійшов на Закарпаття, а литовські війська захопили Брацлав, Сокілець та інші міста. Тоді ж по всіх містах поставили таких старост, які були покірні великокнязівській владі.
Наступники Ольгерда за вірну військову службу роздавали подільські землі литовським та українським феодалам. Феодальне землеволодіння також зростало за рахунок захоплення землі у селян. Водночас з обезземеленням селян ішов процес їх закріпачення. Після Кревської унії, укладеної 1385 року між Польщею і Литовським князівством з метою об'єднання військових сил, посилюється наступ польських феодалів на українські землі. У 1431 році вони захоплюють Західне Поділля, яке оголошується окремим Подільським воєводством. Тоді ж польські феодали спробували загарбати і Східне Поділля, але їх війська натрапили на стійкий опір місцевого населення і змушені були відійти.
Східне Поділля (Брацлавщина) залишалось під владою литовських феодалів. Тут виділяються три окремі повіти: Брацлавський, Вінницький, Звенигородський. Західне Поділля, що перебувало під владою Польщі, теж поділялося на три повіти: Кам'янецький, Летичівський і Червоноградський.
Важко жилося трудовому селянству. Невпинно зростали податки та різні побори. В XVI ст. грошова рента з лану в Барському повіті визначалася від ЗО до 120 і навіть 180 грошів (за один гріш тоді можна було купити пуд жита). У селі Головчинцях, зокрема, селяни щорічно платили податок з ланового двору від 150 до 200 грошів. Порівняно високою була тут натуральна і відробіткова рента. Селяни Барського староства в середньому з лану давали землевласникам по 5-6 пудів пшениці, по 6-8 пудів вівса, по 10-12 яєць та виконували дводенну панщину. Феодальний гніт значно посилився із запровадженням у 1442 році вотчинного суду, за яким місцеві феодали одержали право розглядати справи селян навіть у тих випадках, коли вони скаржилися на них. Народні маси не мирилися з неволею. Вони відмовлялися виконувати феодальні повинності. Найбільш поширеною формою протесту з кінця XV ст. стає втеча селян у малозаселені райони України, в т. ч. і на південні землі Брацлавщини.
З розвитком ремесел і торгівлі збільшується кількість міського населення. Щоб захистити свої інтереси, ремісники об'єднувалися в цехи. Окремі міста одержували магдебурзьке право. Міщани Хмільника його добилися 1448, Брацлава - 1564, Вінниці - близько 1630 року. Це право, звичайно, мало обмежений характер. Воєводи, старости вимагали з місцевого населення численні податки та відробітки. Міщани Брацлава, наприклад, сплачували нарівні з селянами подимщину, виконували натуральні й грошові повинності. Міське населення зобов'язане було ще утримувати охорону замку і польову сторожу, ремонтувати мости, дороги. Ремісники повинні були віддавати старості частину своїх виробів. У містах і селах Західного Поділля повинності були ще більшими. Селян примушували вносити подимне, обробляти поля феодала, виконувати різні роботи у його дворі.
Населенню Поділля доводилося відбивати грабіжницькі напади орд султанської