Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Підготовку спеціалістів у вузах і технікумах здійснювала велика група професорів і викладачів. Справжніми фахівцями цієї справи стали: ректор вищої сільськогосподарської комуністичної школи К. Д. Топорков, директор педінституту Я. К. Литвинов, професори медичного інституту Б. С. Шкляр, М. М. Болярський та інші.
У місті працювало 53 бібліотеки з книжковим фондом понад 600 тис. примірників. Справжнім центром пропаганди політичних і наукових знань стала обласна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва, для якої збудували спеціальне приміщення по вулиці Леніна.
В культурному житті населення міста важливу роль відіграли кінотеатри, музеї, клуби, радіо. Популярним став будинок Червоної Армії, відкритий наприкінці 1925 року. Він обслуговував не лише військові частини, а й цивільне населення. Його роботі пильну увагу приділяв визначний радянський військовий діяч, командир 17-го стрілецького корпусу Я. Ф. Фабріціус, що близько трьох років проживав у Вінниці. Свого командира любили й поважали бійці. Вони обрали його почесним червоноармійцем. Про високий авторитет та повагу трудящих міста до Яна Фабріціуса свідчить те, що його неодноразово обирали до складу республіканських та місцевих партійних і радянських органів.
Успішно розгортав роботу міський радіовузол, зростала кількість радіоточок. Перед війною їх було 11 тисяч. З 1933 року функціонує вінницька радіостанція. Перший звуковий кінотеатр відкрили в 1931 році. Кінокартини демонструвалися також у робітничих клубах, навчальних закладах.
Серед культурних закладів міста відзначалися обласний краєзнавчий та літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського. Вони з року в рік збагачувалися новими експонатами, цінними документальними матеріалами. 1934 року в краєзнавчому музеї було зібрано понад 12 тисяч експонатів. Екскурсанти мали змогу оглянути художні роботи О. А. Кіпренського, І. К. Айвазовського, І. М. Крамського, В. А. Тропініна, експонати про далеке минуле Поділля й сучасне соціалістичне будівництво на Вінниччині.
Для культурного обслуговування населення з 1932 року у Вінниці на постійну роботу залишено оперну студію, яка гастролювала по Україні. Її колектив ставив опери вітчизняних і зарубіжних композиторів. На опері М. І. Глінки «Іван Сусанін», зокрема, побували майже всі колгоспники Вінницького району. Зростали культурні запити трудящих, тому постало питання - відкрити у Вінниці ще один театр. З січня 1941 року почали діяти музично-драматичний та ляльковий театри.
Вінничани із захопленням зустрічали виступи приїжджих артистів - Оксани Петрусенко, Давида Ойстраха, учасників драматичної студії М. К. Садовського, Державного ансамблю народного танцю CPСP під керівництвом І. О. Мойсеева та інших творчих колективів. На запрошення вінничан у місті виступали російські і українські радянські письменники. Двічі сюди приїздив В. В. Маяковськии (у 1924 і 1928 pp.). Зі сцени міського театру він читав свої твори. У жовтні 1935 року в першій школі ім. Коцюбинського відбулася зустріч учнів старших класів з письменником М. П. Трублаїні. Перед громадськістю виступали П. Г. Тичина, В. М. Сосюра, О. Є. Корнійчук, I. Л. Лe, І. К. Микитенко, М. Т. Рильський, 0. Копиленко, О. І. Безименський та ін. Культурне життя міста з роками ставало повнокровнішим і багатшим.
Коли німецькі фашисти віроломно напали на Радянський Союз, того ж дня відбулось засідання Вінницького міськкому КП(б)У, на якому були визначені конкретні завдання міської парторганізації в умовах війни. На підприємствах і в установах міста проходили мітинги робітників, інженерно-технічних працівників та службовців. Трудящі одностайно заявили, що вони всі сили віддадуть на захист Радянської Батьківщини.
Організовано проходила в місті мобілізація до лав Червоної Армії. Сотні робітників, службовців та інженерно-технічних працівників добровільно пішли на фронт. Для боротьби з диверсантами та охорони промислових підприємств був сформований винищувальний батальйон, який нараховував 300 чоловік. Тисячі жителів міста брали участь у спорудженні укріплень, несли службу в загонах протиповітряної оборони. А коли над містом нависла загроза ворожої окупації, евакуювали на схід основні підприємства, навчальні заклади. Партійні і комсомольські організації підбирали людей для підпільної і партизанської боротьби, готували бази і явочні квартири.
На початку липня 1941 року перша танкова група і 6-а німецька армія прорвали оборону радянських військ на північ від Вінниці і значно просунулись у напрямку Києва. Щоб уникнути оточення, радянські війська дістали наказ відступити. 19 липня останні частини Червоної Армії залишили Вінницю.
Фашисти у Вінниці творили нечувані злочини. Вони без суду розстрілювали людей,
Вінниця
Сторінка 15 з 25
сільськогосподарським технікумом. З 1939 року розпочалися заняття у вечірній консерваторії. За період довоєнних п'ятирічок середні спеціальні навчальні заклади міста закінчили близько 10 тис. чоловік.Підготовку спеціалістів у вузах і технікумах здійснювала велика група професорів і викладачів. Справжніми фахівцями цієї справи стали: ректор вищої сільськогосподарської комуністичної школи К. Д. Топорков, директор педінституту Я. К. Литвинов, професори медичного інституту Б. С. Шкляр, М. М. Болярський та інші.
В культурному житті населення міста важливу роль відіграли кінотеатри, музеї, клуби, радіо. Популярним став будинок Червоної Армії, відкритий наприкінці 1925 року. Він обслуговував не лише військові частини, а й цивільне населення. Його роботі пильну увагу приділяв визначний радянський військовий діяч, командир 17-го стрілецького корпусу Я. Ф. Фабріціус, що близько трьох років проживав у Вінниці. Свого командира любили й поважали бійці. Вони обрали його почесним червоноармійцем. Про високий авторитет та повагу трудящих міста до Яна Фабріціуса свідчить те, що його неодноразово обирали до складу республіканських та місцевих партійних і радянських органів.
Успішно розгортав роботу міський радіовузол, зростала кількість радіоточок. Перед війною їх було 11 тисяч. З 1933 року функціонує вінницька радіостанція. Перший звуковий кінотеатр відкрили в 1931 році. Кінокартини демонструвалися також у робітничих клубах, навчальних закладах.
Серед культурних закладів міста відзначалися обласний краєзнавчий та літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського. Вони з року в рік збагачувалися новими експонатами, цінними документальними матеріалами. 1934 року в краєзнавчому музеї було зібрано понад 12 тисяч експонатів. Екскурсанти мали змогу оглянути художні роботи О. А. Кіпренського, І. К. Айвазовського, І. М. Крамського, В. А. Тропініна, експонати про далеке минуле Поділля й сучасне соціалістичне будівництво на Вінниччині.
Для культурного обслуговування населення з 1932 року у Вінниці на постійну роботу залишено оперну студію, яка гастролювала по Україні. Її колектив ставив опери вітчизняних і зарубіжних композиторів. На опері М. І. Глінки «Іван Сусанін», зокрема, побували майже всі колгоспники Вінницького району. Зростали культурні запити трудящих, тому постало питання - відкрити у Вінниці ще один театр. З січня 1941 року почали діяти музично-драматичний та ляльковий театри.
Вінничани із захопленням зустрічали виступи приїжджих артистів - Оксани Петрусенко, Давида Ойстраха, учасників драматичної студії М. К. Садовського, Державного ансамблю народного танцю CPСP під керівництвом І. О. Мойсеева та інших творчих колективів. На запрошення вінничан у місті виступали російські і українські радянські письменники. Двічі сюди приїздив В. В. Маяковськии (у 1924 і 1928 pp.). Зі сцени міського театру він читав свої твори. У жовтні 1935 року в першій школі ім. Коцюбинського відбулася зустріч учнів старших класів з письменником М. П. Трублаїні. Перед громадськістю виступали П. Г. Тичина, В. М. Сосюра, О. Є. Корнійчук, I. Л. Лe, І. К. Микитенко, М. Т. Рильський, 0. Копиленко, О. І. Безименський та ін. Культурне життя міста з роками ставало повнокровнішим і багатшим.
Коли німецькі фашисти віроломно напали на Радянський Союз, того ж дня відбулось засідання Вінницького міськкому КП(б)У, на якому були визначені конкретні завдання міської парторганізації в умовах війни. На підприємствах і в установах міста проходили мітинги робітників, інженерно-технічних працівників та службовців. Трудящі одностайно заявили, що вони всі сили віддадуть на захист Радянської Батьківщини.
Організовано проходила в місті мобілізація до лав Червоної Армії. Сотні робітників, службовців та інженерно-технічних працівників добровільно пішли на фронт. Для боротьби з диверсантами та охорони промислових підприємств був сформований винищувальний батальйон, який нараховував 300 чоловік. Тисячі жителів міста брали участь у спорудженні укріплень, несли службу в загонах протиповітряної оборони. А коли над містом нависла загроза ворожої окупації, евакуювали на схід основні підприємства, навчальні заклади. Партійні і комсомольські організації підбирали людей для підпільної і партизанської боротьби, готували бази і явочні квартири.
На початку липня 1941 року перша танкова група і 6-а німецька армія прорвали оборону радянських військ на північ від Вінниці і значно просунулись у напрямку Києва. Щоб уникнути оточення, радянські війська дістали наказ відступити. 19 липня останні частини Червоної Армії залишили Вінницю.
Фашисти у Вінниці творили нечувані злочини. Вони без суду розстрілювали людей,