Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В листопаді 1921 року вперше після громадянської війни була обрана Вінницька міська Рада робітничих і червоноармійських депутатів. Вона здійснювала керівництво господарським і культурним життям міста.
Зразу після закінчення громадянської війни головна увага зосереджувалась на відбудові промислових підприємств. У 1921 році відновила роботу взуттєва
фабрика. В цей час стають до ладу чавуноливарний, цвяховий, олійний, миловарний, цегельні заводи та інші підприємства. Вже наступного року вінничани добиваються великих досягнень. Почав випускати продукцію суперфосфатний завод, у відбудові якого поряд з робітниками брали участь селяни навколишніх сіл. Відродивши завод, робітники й службовці підприємства надіслали вітальну телеграму В. І. Леніну, в якій заявили, що вони «щасливі вітати свого улюбленого вождя з новою перемогою на трудовому фронті».
Починаючи з 1923 року, відбудова фабрик і заводів Вінниці значно прискорилась. Незабаром ряд підприємств міста перевершили довоєнний рівень випуску промислової продукції. Суперфосфатний завод вдвоє збільшив виробництво мінеральних добрив, цегельні заводи - майже в 6 раз, чавуноливарний - в 4 рази.
Одночасно з відбудовою підприємств значна увага приділялась поліпшенню міського господарства. Найгострішою проблемою того часу "було забезпечення трудящих житлом. Переважна частина пролетаріату до революції мешкала в бараках, підвалах та землянках. Незважаючи на те, що населення міста за роки громадянської війни зменшилось майже до 38 тисяч, потреба в житлах була дуже гострою. Радянські органи націоналізували будинки колишніх капіталістів, купців і передали їх під житло населенню. Але значна частина приміщень була занедбаною, довелося їх ремонтувати. Однак повністю задовольнити потреби трудящих не змогли. Тому поряд з відбудовою зруйнованого житлового фонду розгорталось спорудження нових будинків.
Погано забезпечувалися потреби в електропостачанні. Електростанція давала струм лише для трамвайного руху, освітлення центральних кварталів та для деяких підприємств. І хоч у 1924 році закінчилось будівництво Сабарівської гідростанції на Південному Бузі, гостра нестача електроенергії у Вінниці і далі відчувалася.
Були занедбані водогінна і каналізаційна мережі міста. Це було однією з причин поширення інфекційних хвороб. Місцеві органи Радянської влади вжили заходів, щоб якнайшвидше відремонтувати й удосконалити водогінну систему. Разом з тим водогін прокладався на тих вулицях, де раніше його не було. В грудні 1921 року відновлено міський трамвайний рух. Вагонний парк тоді складався з 11 моторних вагонів та 3-х вантажних платформ. Між Вінницею та іншими містами курсували автобуси. Ремонтувалися вулиці, поліпшувалось зелене господарство. Це були перші кроки в справі впорядкування Вінниці, ширшого розмаху вони набрали в наступних роках.
Трудящі Вінниці за перші роки Радянської влади досягли значних успіхів у культурному будівництві та в галузі охорони здоров'я. Були не лише відновлені всі дореволюційні лікувальні заклади, а й відкриті нові. Розширила діяльність лікарня ім. М. І. Пирогова. Вона стала базою для фельдшерсько-акушерської школи та фармацевтичного технікуму, які розпочали заняття у вересні 1921 року. На загальних зборах медичних працівників та студентів було прийнято рішення про відкриття у Вінниці вищої медичної школи. Незабаром у місті почав працювати протитуберкульозний диспансер. На підприємствах створювались медпункти, гуртки першої медичної допомоги.
Піклуванням у Вінниці були оточені діти, які в роки імперіалістичної та громадянської воєн втратили батьків і зазнали багато лиха. В січні 1921 року, під час проведення «Тижня захисту дітей», у місті організували 5 дитячих будинків3» Невдовзі у них виховувалося близько 700 дітей.
Щоб прискорити розвиток освіти у Вінниці, місцеві органи Радянської влади потурбувалися своєчасно відремонтувати всі шкільні приміщення, забезпечити
учнів підручниками й шкільним приладдям. Для підготовки вчительських кадрів у 1920 році було відкрито інститут народної освіти. На кінець відбудовного періоду в місті працювало 14 загальноосвітніх шкіл.
Робилися значні кроки щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. У 20 школах міста навчалось близько 700 неписьменних і малописьменних. До активної участі у цій важливій справі залучалися вчителі, студенти, працівники культосвітніх закладів.
В ці роки розгорталась мережа професійної освіти. В місті створюються короткотермінові курси для підвищення кваліфікації робітників і службовців за різним фахом, а також курси для підготовки до вузів. У 1924 році відкрилися вечірні трирічні робітничі курси. Успішно працювали робітничий університет на
Вінниця
Сторінка 11 з 25
важливу роль як центр Подільської губернії. Тут перебували губернські партійні і радянські органи та громадські організації, у липні 1921 року відбувся перший з'їзд Рад Поділля.В листопаді 1921 року вперше після громадянської війни була обрана Вінницька міська Рада робітничих і червоноармійських депутатів. Вона здійснювала керівництво господарським і культурним життям міста.
фабрика. В цей час стають до ладу чавуноливарний, цвяховий, олійний, миловарний, цегельні заводи та інші підприємства. Вже наступного року вінничани добиваються великих досягнень. Почав випускати продукцію суперфосфатний завод, у відбудові якого поряд з робітниками брали участь селяни навколишніх сіл. Відродивши завод, робітники й службовці підприємства надіслали вітальну телеграму В. І. Леніну, в якій заявили, що вони «щасливі вітати свого улюбленого вождя з новою перемогою на трудовому фронті».
Починаючи з 1923 року, відбудова фабрик і заводів Вінниці значно прискорилась. Незабаром ряд підприємств міста перевершили довоєнний рівень випуску промислової продукції. Суперфосфатний завод вдвоє збільшив виробництво мінеральних добрив, цегельні заводи - майже в 6 раз, чавуноливарний - в 4 рази.
Одночасно з відбудовою підприємств значна увага приділялась поліпшенню міського господарства. Найгострішою проблемою того часу "було забезпечення трудящих житлом. Переважна частина пролетаріату до революції мешкала в бараках, підвалах та землянках. Незважаючи на те, що населення міста за роки громадянської війни зменшилось майже до 38 тисяч, потреба в житлах була дуже гострою. Радянські органи націоналізували будинки колишніх капіталістів, купців і передали їх під житло населенню. Але значна частина приміщень була занедбаною, довелося їх ремонтувати. Однак повністю задовольнити потреби трудящих не змогли. Тому поряд з відбудовою зруйнованого житлового фонду розгорталось спорудження нових будинків.
Погано забезпечувалися потреби в електропостачанні. Електростанція давала струм лише для трамвайного руху, освітлення центральних кварталів та для деяких підприємств. І хоч у 1924 році закінчилось будівництво Сабарівської гідростанції на Південному Бузі, гостра нестача електроенергії у Вінниці і далі відчувалася.
Були занедбані водогінна і каналізаційна мережі міста. Це було однією з причин поширення інфекційних хвороб. Місцеві органи Радянської влади вжили заходів, щоб якнайшвидше відремонтувати й удосконалити водогінну систему. Разом з тим водогін прокладався на тих вулицях, де раніше його не було. В грудні 1921 року відновлено міський трамвайний рух. Вагонний парк тоді складався з 11 моторних вагонів та 3-х вантажних платформ. Між Вінницею та іншими містами курсували автобуси. Ремонтувалися вулиці, поліпшувалось зелене господарство. Це були перші кроки в справі впорядкування Вінниці, ширшого розмаху вони набрали в наступних роках.
Трудящі Вінниці за перші роки Радянської влади досягли значних успіхів у культурному будівництві та в галузі охорони здоров'я. Були не лише відновлені всі дореволюційні лікувальні заклади, а й відкриті нові. Розширила діяльність лікарня ім. М. І. Пирогова. Вона стала базою для фельдшерсько-акушерської школи та фармацевтичного технікуму, які розпочали заняття у вересні 1921 року. На загальних зборах медичних працівників та студентів було прийнято рішення про відкриття у Вінниці вищої медичної школи. Незабаром у місті почав працювати протитуберкульозний диспансер. На підприємствах створювались медпункти, гуртки першої медичної допомоги.
Піклуванням у Вінниці були оточені діти, які в роки імперіалістичної та громадянської воєн втратили батьків і зазнали багато лиха. В січні 1921 року, під час проведення «Тижня захисту дітей», у місті організували 5 дитячих будинків3» Невдовзі у них виховувалося близько 700 дітей.
Щоб прискорити розвиток освіти у Вінниці, місцеві органи Радянської влади потурбувалися своєчасно відремонтувати всі шкільні приміщення, забезпечити
учнів підручниками й шкільним приладдям. Для підготовки вчительських кадрів у 1920 році було відкрито інститут народної освіти. На кінець відбудовного періоду в місті працювало 14 загальноосвітніх шкіл.
Робилися значні кроки щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. У 20 школах міста навчалось близько 700 неписьменних і малописьменних. До активної участі у цій важливій справі залучалися вчителі, студенти, працівники культосвітніх закладів.
В ці роки розгорталась мережа професійної освіти. В місті створюються короткотермінові курси для підвищення кваліфікації робітників і службовців за різним фахом, а також курси для підготовки до вузів. У 1924 році відкрилися вечірні трирічні робітничі курси. Успішно працювали робітничий університет на