Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Одним з вогнищ культури став драматичний театр ім. І. Франка, який зародився у Вінниці на початку 1920 року і працював тут до 1923 року. Його заснували корифеї українського театру А. М. Бучма, Г. П. Юра, М. М. Крушельницький, О. М. Ватуля. В цей час функціонував ще один український театральний колектив, у складі якого виступала талановита співачка М. І. Литвиненко-Вольгемут. Артисти давали вистави й концерти у робітничих і сільських клубах, військових частинах. Зібрані від вистав кошти часто передавалися у фонд допомоги населенню Самарської та інших губерній Росії, що терпіли від голоду.
У 1919-1921 роках у місті успішно виступав хор, диригентом якого був український композитор Г. М. Давидовський. Як пристрасний любитель мистецтва, він полум'яно пропагував українську народну пісню. У Вінниці композитор написав оперу «Перемога пісні» та ряд інших чудових творів. У 1925 році І. А. Сав- ченко, згодом відомий радянський кінорежисер, заснував у Вінниці аматорський театр «Червоний галстук».
Значними пропагандистами культури були Народна консерваторія (з 1921 року), відділення музичного товариства й хорова капела ім. М. Леонтовича. За три роки капела дала 85 концертів.
Через клуби, художні самодіяльні гуртки до культурного життя широко залучалася робітнича молодь. 1921 року у Вінниці відкрили Центральний показовий робітничий клуб. При ньому працювали театральна, літературна, хорова студії та студія живопису. 1924 року в місті нараховувався 21 клуб. Громадськість увічнювала пам'ять видатних українських і російських діячів культури. Дбайливо зберігалася садиба М. М. Коцюбинського, де в 1927 році було відкрито літературно-меморіальний музей письменника.
В 20-х роках у Вінниці створюється кабінет вивчення Поділля, який очолював вчений В. Д. Отамановський. Кабінет видавав краєзнавчі праці - «1905 рік на Поділлі» та інші.
В побудові нового радянського життя важлива роль належала місцевій партійній пресі. З січня 1920 року у Вінниці виходила газета «Вісті». Через рік вона друкувалася під назвою «Подольский пролетарий», а ще через два роки перейменовується на «Рабоче-крестьянскую газету». В 1921 році виходила газета «Червона молодь», а з березня 1922 року - «Молодий незаможник». З квітня 1924 року випускається губернська газета «Червоний край». Друкувалися у Вінниці також журнали «Наша кузница», «Пролетарська освіта». В 1928-1930 pp. видавалась «Робітнича газета», а в 1930-1932 pp.- «Ленінський шлях».
Успішно розгортала свою роботу Вінницька міська комсомольська організація. Комсомольці відкрили свій клуб, при якому працювали хоровий, драматичний та інші гуртки, а також школа політграмоти. У клубі часто влаштовувалися мітинги й збори, на які сходилося багато робітничої молоді. Губернське бюро комсомолу видавало газету «Молодий більшовик». Грандіозною демонстрацією молоді міста відзначено Міжнародний юнацький день у вересні 1923 року. Всенародний рух за створення радянського повітряного флоту захопив комсомольців міста. Юнаки й дівчата активно збирали кошти на будівництво літаків «Червона Вінниця» і «Комсомолець України». У 1923 році до Вінниці прибули Г. І. Котовський і В. М. Примаков. Вони щиро подякували комсомольцям і молоді міста за допомогу Червоній Армії.
Радість трудових успіхів радянських людей була затьмарена смертю В. І. Леніна. Міська конференція профспілок, висловлюючи скорботу, у своїй резолюції записала: «Пролетаріат ще не знав втрати, подібної до тієї, якої зазнав світовий пролетарський рух з передчасною смертю великого стратега Володимира Ілліча. Почуття й свідомість робітників не миряться і не можуть миритися з думкою про те, що Ілліча фізично немає серед нас. Перенесемо ж любов на спадщину Леніна, на Компартію і поклянемось під прапором партії проводити великі заповіти ленінізму».
Присягаючи на вірність ідеям великого Леніна, кращі люди Вінниці подавали заяви про вступ до партії. «Ми усвідомили,- писали робітники взуттєвої фабрики «Яструб»,- що Комуністична партія є єдиним і вірним захисником робітників і селян. Ми бажаємо разом з вами в рядах партії продовжувати шлях, який вказав нам дорогий учитель Ленін». Робітники суперфосфатного заводу гаряче схвалювали «тверду та витриману лінію завершення соціалістичного будівництва».
Згуртувавшись навколо міської партійної організації, трудящі Вінниці продовжували самовіддану боротьбу за дальший розвиток народного господарства. В цей час починається реконструкція підприємств, зокрема проводились великі роботи на суперфосфатному заводі ім. Свердлова, на заводі «Молот». Зростає виробнича потужність цвяхового заводу, стає до ладу лісотарний завод, збільшує випуск продукції меблева фабрика, розширюють видобуток граніту кам'яні кар'єри. З 1928 року в місті починає працювати
Вінниця
Сторінка 12 з 25
450 чоловік, 14 профшкіл та 4 технікуми.Одним з вогнищ культури став драматичний театр ім. І. Франка, який зародився у Вінниці на початку 1920 року і працював тут до 1923 року. Його заснували корифеї українського театру А. М. Бучма, Г. П. Юра, М. М. Крушельницький, О. М. Ватуля. В цей час функціонував ще один український театральний колектив, у складі якого виступала талановита співачка М. І. Литвиненко-Вольгемут. Артисти давали вистави й концерти у робітничих і сільських клубах, військових частинах. Зібрані від вистав кошти часто передавалися у фонд допомоги населенню Самарської та інших губерній Росії, що терпіли від голоду.
У 1919-1921 роках у місті успішно виступав хор, диригентом якого був український композитор Г. М. Давидовський. Як пристрасний любитель мистецтва, він полум'яно пропагував українську народну пісню. У Вінниці композитор написав оперу «Перемога пісні» та ряд інших чудових творів. У 1925 році І. А. Сав- ченко, згодом відомий радянський кінорежисер, заснував у Вінниці аматорський театр «Червоний галстук».
Через клуби, художні самодіяльні гуртки до культурного життя широко залучалася робітнича молодь. 1921 року у Вінниці відкрили Центральний показовий робітничий клуб. При ньому працювали театральна, літературна, хорова студії та студія живопису. 1924 року в місті нараховувався 21 клуб. Громадськість увічнювала пам'ять видатних українських і російських діячів культури. Дбайливо зберігалася садиба М. М. Коцюбинського, де в 1927 році було відкрито літературно-меморіальний музей письменника.
В 20-х роках у Вінниці створюється кабінет вивчення Поділля, який очолював вчений В. Д. Отамановський. Кабінет видавав краєзнавчі праці - «1905 рік на Поділлі» та інші.
В побудові нового радянського життя важлива роль належала місцевій партійній пресі. З січня 1920 року у Вінниці виходила газета «Вісті». Через рік вона друкувалася під назвою «Подольский пролетарий», а ще через два роки перейменовується на «Рабоче-крестьянскую газету». В 1921 році виходила газета «Червона молодь», а з березня 1922 року - «Молодий незаможник». З квітня 1924 року випускається губернська газета «Червоний край». Друкувалися у Вінниці також журнали «Наша кузница», «Пролетарська освіта». В 1928-1930 pp. видавалась «Робітнича газета», а в 1930-1932 pp.- «Ленінський шлях».
Успішно розгортала свою роботу Вінницька міська комсомольська організація. Комсомольці відкрили свій клуб, при якому працювали хоровий, драматичний та інші гуртки, а також школа політграмоти. У клубі часто влаштовувалися мітинги й збори, на які сходилося багато робітничої молоді. Губернське бюро комсомолу видавало газету «Молодий більшовик». Грандіозною демонстрацією молоді міста відзначено Міжнародний юнацький день у вересні 1923 року. Всенародний рух за створення радянського повітряного флоту захопив комсомольців міста. Юнаки й дівчата активно збирали кошти на будівництво літаків «Червона Вінниця» і «Комсомолець України». У 1923 році до Вінниці прибули Г. І. Котовський і В. М. Примаков. Вони щиро подякували комсомольцям і молоді міста за допомогу Червоній Армії.
Радість трудових успіхів радянських людей була затьмарена смертю В. І. Леніна. Міська конференція профспілок, висловлюючи скорботу, у своїй резолюції записала: «Пролетаріат ще не знав втрати, подібної до тієї, якої зазнав світовий пролетарський рух з передчасною смертю великого стратега Володимира Ілліча. Почуття й свідомість робітників не миряться і не можуть миритися з думкою про те, що Ілліча фізично немає серед нас. Перенесемо ж любов на спадщину Леніна, на Компартію і поклянемось під прапором партії проводити великі заповіти ленінізму».
Присягаючи на вірність ідеям великого Леніна, кращі люди Вінниці подавали заяви про вступ до партії. «Ми усвідомили,- писали робітники взуттєвої фабрики «Яструб»,- що Комуністична партія є єдиним і вірним захисником робітників і селян. Ми бажаємо разом з вами в рядах партії продовжувати шлях, який вказав нам дорогий учитель Ленін». Робітники суперфосфатного заводу гаряче схвалювали «тверду та витриману лінію завершення соціалістичного будівництва».
Згуртувавшись навколо міської партійної організації, трудящі Вінниці продовжували самовіддану боротьбу за дальший розвиток народного господарства. В цей час починається реконструкція підприємств, зокрема проводились великі роботи на суперфосфатному заводі ім. Свердлова, на заводі «Молот». Зростає виробнича потужність цвяхового заводу, стає до ладу лісотарний завод, збільшує випуск продукції меблева фабрика, розширюють видобуток граніту кам'яні кар'єри. З 1928 року в місті починає працювати