Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
За перші довоєнні п'ятирічки промисловість міста набрала ще більших темпів розвитку. До діючих підприємств приєдналися плодозавод, кондитерська фабрика, сірчанокислотний цех суперфосфатного заводу. Урізноманітнювалась промислова продукція. Суперфосфатний завод одним з перших у країні освоїв виробництво суперфосфату стандартної якості з хібінських апатитів, збільшився обсяг виробництва сірчаної кислоти. На базі заводу «Молот» і машинно-тракторної майстерні створюється мотороремонтний завод, де вже працювало 500 робітників. Великим підприємством став м'ясокомбінат, обладнаний за останнім словом тогочасної техніки. Він виріс на пустирі, неподалік залізничного вокзалу. Серед підприємств легкої промисловості виділялася швейна фабрика ім. Володарського, на якій в кінці першої п'ятирічки працювало понад півтори тисячі робітників. Колектив
цього підприємства виконав п'ятирічний план за 2,5 роки. Швидко відбулася реконструкція двох кондитерських, макаронної, меблевої, трикотажної фабрик, млина № 15. Обсяг валової продукції міських підприємств в останньому році п'ятирічки у 12 разів перевищував рівень випуску продукції 1913 року.
Виконуючи завдання соціалістичної індустріалізації, трудящі Вінниці водночас дбали і про соціалістичну перебудову села. Для трудового селянства вони не тільки виготовляли різноманітне сільськогосподарське знаряддя, а надсилали туди кращих виробничників для організації колективної праці, проведення політмасової роботи. Лише весною 1930 року на період посівної кампанії в села було направлено 246 робітничих бригад у складі 1110 чоловік.
Коли Вінниця стала обласним центром, то це посилило адміністративні, економічні й культурні зв'язки міста з периферійними населеними пунктами. У Вінниці почали виходити обласні газети «Більшовицька правда» та «Молодий більшовик».
У цей час значними темпами зростає продуктивність праці, широкого розмаху набирає рух ударників і особливо стахановський рух. На вінницьких заводах і фабриках створюються ударні бригади. Під кінець 1935 року на 27 підприємствах працювало 930 стахановців, а вже через рік їх стало 2371. Першими стахановцями у Вінниці були робітники А. П. Худа з взуттєвої фабрики, Л. Ф. Гуцалюк з суперфосфатного заводу, П. М. Твердохлібов з м'ясокомбінату, П. С. Самойленко з швейної фабрики, А. Ф. Тринос з трамвайного депо. І не тільки окремі робітники, а й цілі цехи перевиконували виробничі завдання. У третьому році другої п'ятирічки випуск валової продукції міських підприємств у 15 разів перевищив довоєнний рівень.
Новий трудовий ентузіазм серед вінницьких робітників викликала підготовка до Надзвичайного VIII з'їзду Рад СРСР. На багатьох підприємствах міста відбулися багатолюдні мітинги, учасники яких гаряче схвалили проект нової Конституції СРСР. Колективи ряду підприємств достроково виконали плани другої п'ятирічки. До відкриття з'їзду лише мотороремонтний завод дав надпланової продукції на один мільйон карбованців. 15 листопада 1936 року колектив м'ясокомбінату рапортував про виконання плану другої п'ятирічки.
За прикладом машинобудівників Свердловська й Харкова на підприємствах Вінниці з'явилися багатоверстатники. Новатор мотороремонтного заводу Погребнюк, працюючи на двох верстатах, у вересні 1939 року виконав завдання на 1075 проц., а пізніше він домігся виконання змінної норми на 3081 проц. На фабриках і заводах почав ширитись рух за оволодіння суміжними виробничими професіями, розвиваються раціоналізаторство та винахідництво.
Поряд з старими реконструйованими підприємствами у місті виникали нові виробничі об'єкти: взуттєва фабрика індивідуального пошиття, вощильний завод та ін. Підвищувався рівень технічного обладнання фабрик і заводів. У 1940 році у Вінниці працювало 50 промислових підприємств. Набагато зросла їх виробнича потужність. До революції взуттєва фабрика «Яструб» виготовляла лише 50-70 пар взуття на добу, а в 1940 році - 2400 пар.
Продукція вінницьких підприємств мала не тільки місцеве, а й союзне значення. До них в першу чергу належав суперфосфатний завод, який 1940 року давав у 9 разів більше продукції, ніж вироблялось її до Великої Жовтневої соціалістичної революції. М'ясокомбінат, швейна, взуттєва й кондитерська фабрики та деякі інші підприємства Вінниці свою продукцію постачали багатьом індустріальним центрам країни і навіть виробляли її для експорту. Разом з розвитком промисловості збільшувалася кількість робітників. Якщо в 1913 році у місті їх було 1,3 тис. чоловік, то в 1940 році - понад 10 тис. чоловік.
Поступово розширювались масштаби житлового будівництва. Почали з'являтися 3-5-поверхові будинки на багатьох вулицях. Вінниця ставала сучасним соціалістичним містом. Напередодні Великої Вітчизняної війни тут було 6002
Вінниця
Сторінка 13 з 25
центральна універсальна майстерня для ремонту сільськогосподарських машин, згодом обладнуються пересувні майстерні. В 1927 році відкривається державна швейна фабрика. Зростає обсяг виробництва і на інших підприємствах. Після відбудови знову запрацював єдиний у країні завод насіння цукрових буряків.За перші довоєнні п'ятирічки промисловість міста набрала ще більших темпів розвитку. До діючих підприємств приєдналися плодозавод, кондитерська фабрика, сірчанокислотний цех суперфосфатного заводу. Урізноманітнювалась промислова продукція. Суперфосфатний завод одним з перших у країні освоїв виробництво суперфосфату стандартної якості з хібінських апатитів, збільшився обсяг виробництва сірчаної кислоти. На базі заводу «Молот» і машинно-тракторної майстерні створюється мотороремонтний завод, де вже працювало 500 робітників. Великим підприємством став м'ясокомбінат, обладнаний за останнім словом тогочасної техніки. Він виріс на пустирі, неподалік залізничного вокзалу. Серед підприємств легкої промисловості виділялася швейна фабрика ім. Володарського, на якій в кінці першої п'ятирічки працювало понад півтори тисячі робітників. Колектив
Виконуючи завдання соціалістичної індустріалізації, трудящі Вінниці водночас дбали і про соціалістичну перебудову села. Для трудового селянства вони не тільки виготовляли різноманітне сільськогосподарське знаряддя, а надсилали туди кращих виробничників для організації колективної праці, проведення політмасової роботи. Лише весною 1930 року на період посівної кампанії в села було направлено 246 робітничих бригад у складі 1110 чоловік.
Коли Вінниця стала обласним центром, то це посилило адміністративні, економічні й культурні зв'язки міста з периферійними населеними пунктами. У Вінниці почали виходити обласні газети «Більшовицька правда» та «Молодий більшовик».
У цей час значними темпами зростає продуктивність праці, широкого розмаху набирає рух ударників і особливо стахановський рух. На вінницьких заводах і фабриках створюються ударні бригади. Під кінець 1935 року на 27 підприємствах працювало 930 стахановців, а вже через рік їх стало 2371. Першими стахановцями у Вінниці були робітники А. П. Худа з взуттєвої фабрики, Л. Ф. Гуцалюк з суперфосфатного заводу, П. М. Твердохлібов з м'ясокомбінату, П. С. Самойленко з швейної фабрики, А. Ф. Тринос з трамвайного депо. І не тільки окремі робітники, а й цілі цехи перевиконували виробничі завдання. У третьому році другої п'ятирічки випуск валової продукції міських підприємств у 15 разів перевищив довоєнний рівень.
Новий трудовий ентузіазм серед вінницьких робітників викликала підготовка до Надзвичайного VIII з'їзду Рад СРСР. На багатьох підприємствах міста відбулися багатолюдні мітинги, учасники яких гаряче схвалили проект нової Конституції СРСР. Колективи ряду підприємств достроково виконали плани другої п'ятирічки. До відкриття з'їзду лише мотороремонтний завод дав надпланової продукції на один мільйон карбованців. 15 листопада 1936 року колектив м'ясокомбінату рапортував про виконання плану другої п'ятирічки.
За прикладом машинобудівників Свердловська й Харкова на підприємствах Вінниці з'явилися багатоверстатники. Новатор мотороремонтного заводу Погребнюк, працюючи на двох верстатах, у вересні 1939 року виконав завдання на 1075 проц., а пізніше він домігся виконання змінної норми на 3081 проц. На фабриках і заводах почав ширитись рух за оволодіння суміжними виробничими професіями, розвиваються раціоналізаторство та винахідництво.
Поряд з старими реконструйованими підприємствами у місті виникали нові виробничі об'єкти: взуттєва фабрика індивідуального пошиття, вощильний завод та ін. Підвищувався рівень технічного обладнання фабрик і заводів. У 1940 році у Вінниці працювало 50 промислових підприємств. Набагато зросла їх виробнича потужність. До революції взуттєва фабрика «Яструб» виготовляла лише 50-70 пар взуття на добу, а в 1940 році - 2400 пар.
Продукція вінницьких підприємств мала не тільки місцеве, а й союзне значення. До них в першу чергу належав суперфосфатний завод, який 1940 року давав у 9 разів більше продукції, ніж вироблялось її до Великої Жовтневої соціалістичної революції. М'ясокомбінат, швейна, взуттєва й кондитерська фабрики та деякі інші підприємства Вінниці свою продукцію постачали багатьом індустріальним центрам країни і навіть виробляли її для експорту. Разом з розвитком промисловості збільшувалася кількість робітників. Якщо в 1913 році у місті їх було 1,3 тис. чоловік, то в 1940 році - понад 10 тис. чоловік.
Поступово розширювались масштаби житлового будівництва. Почали з'являтися 3-5-поверхові будинки на багатьох вулицях. Вінниця ставала сучасним соціалістичним містом. Напередодні Великої Вітчизняної війни тут було 6002