Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Своє безпросвітне кріпацьке життя турбівські селяни відображали в усній творчості, зокрема в піснях. В одній з них говорилося:
Ой в святонько бо на Спаса В церкві дзвони дзвонять; Осавули з нагаями На лан з серпом гонять... Ой бодай тобі, пане, Та й хата згоріла; А як мені молодому Панщина доїла.
Хлібороби чекали від реформи 1861 року полегшення свого становища. Але даремно. До 1865 року селяни викупили лише присадибну землю. Через високу ціну викуп польової землі затягнувся на довгі роки. За 609 десятин землі поміщика Млоцького селяни повинні були сплатити в казну 73 080 крб. сріблом. Тільки наприкінці XIX ст. турбівські селяни спромоглися викупити 1927 десятин землі. Однак більшу частину її придбали заможні селяни.
Багато сільської бідноти так і залишилося без землі. Куркулі, скуповуючи значні масиви землі й лісу, наймали працювати у своєму господарстві безземельних і малоземельних селян. Заможний селянин Г. Осадчий придбав 1895 року 179 десятин землі і лісу, а А. Громов - 31 десятину, дехто - по 12-15 десятин. У 1912 році 513 селянським господарствам села належало 1865 десятин землі, причому 96 господарств володіли 813 десятинами, а 407 господарств (тобто 80 проц.)- лише 1052. 15 господарств мали в середньому по 10 голів худоби, 88 господарств її не мали зовсім, на решту припадало по 5 голів.
Наявність дешевої робочої сили і сировини сприяли швидкому зростанню промисловості. Наприкінці XIX - початку XX ст. у Турбові були цукровий, шкіряний та цегельний заводи, суконна фабрика, винокурня, броварня, круп'яно-вальцьовий паровий млин та інші підприємства. Ще 1861 року поміщики Драгомирецькі здали цукроварню в оренду купцям на 10 років за 1525 крб. сріблом на рік. Орендарі, а згодом акціонерне товариство, до якого перейшла цукроварня 1879 року, значно розширили підприємство. В 1900 році на цукровому заводі працювало 400 робітників. У 1903-04 році цукровий завод виробив 323 тис. пудів цукру, що у 3,5 раза перевищувало показники 1900 року. 1906 року стала до ладу вузькоколійна залізниця, будівництво якої розпочалося в 1890 році. Проте вона задовольняла потреби головним чином промислових підприємств. У 1912 році підприємець Горнштейн заснував невеличке підприємство по видобутку каоліну. Важка, виключно ручна праця в сирих кар'єрах протягом 12 годин до краю виснажувала робітників. Зате продаж високоякісного каоліну забезпечував власнику великі прибутки. В 1914 році на цукровому заводі почали використовувати електроенергію.
Розвиток промисловості супроводжувався швидким зростанням населення. Разом з прибулими з сіл Волинської і Київської губернії 1900 року в Турбові проживав 3121 чоловік. Цього року на цукровому заводі відкрили лікарню на 15 ліжок, де хворих лікував фельдшер.
Трудящі Турбова не мирилися з тяжким соціально-економічним становищем, брали участь у революційному русі. У вересні 1879 року вперше застрайкували робітники цукрового заводу. Приводом до виступу був ганебний вчинок старости та урядника, які жорстоко побили робітників А. Марковського і К. Бурковського. Поліції, яку викликала адміністрація, тільки через кілька днів вдалося примусити страйкарів відновити роботу.
Класова боротьба турбівських трудящих посилилася під час першої буржуазно-демократичної революції в Росії. У травні 1905 року відбувся страйк робітників цукрового заводу. У прийнятій резолюції вони вимагали підвищити заробітну плату, скоротити робочий день, поліпшити умови праці тощо. До революційного руху приєдналися також робітники інших підприємств села. 6 травня 1907 року в лісі відбувся спільний мітинг трудівників каолінових підприємств Турбова й Глухівця. 26 травня 1907 року група озброєних робітників напала на контору турбівського вальцьового млина і знищила всі документи.
Дореволюційний Турбів був відсталим селом. Хоч напередодні першої світової війни тут проживало 3230 чоловік, умов для масової освіти майже не було, населення лишалося неписьменним. Відкрита 1880 року парафіяльна школа містилася в звичайній селянській хаті, з підсліпуватими вікнами і земляною долівкою. 1916 року школу реорганізовано в початкове училище. Проте через матеріальні нестатки діти сільської бідноти не могли тут навчатися.
Імперіалістична війна відірвала багатьох турбівців від мирної праці. Село ще більше занепало. Значно знизились врожаї зернових і технічних культур, що особливо згубно позначилося на господарствах сільської бідноти. Врожайність зернових у 1915-1916 pp. становила 50 пудів з десятини, а цукрових буряків - 750-800 пудів. Крім того, скоротилися посівні площі, особливо цукрових буряків, що призвело до зменшення виробництва цукру на Турбівському заводі, безробіття. Закрилося підприємство видобутку каоліну, його кар'єри залило водою. Становище трудящих Турбова дедалі гіршало, підвищувалися ціни на продукти й промислові товари, а заробітна плата весь час знижувалася.
Турбів
Сторінка 2 з 7
вакцинував дітей».Своє безпросвітне кріпацьке життя турбівські селяни відображали в усній творчості, зокрема в піснях. В одній з них говорилося:
Хлібороби чекали від реформи 1861 року полегшення свого становища. Але даремно. До 1865 року селяни викупили лише присадибну землю. Через високу ціну викуп польової землі затягнувся на довгі роки. За 609 десятин землі поміщика Млоцького селяни повинні були сплатити в казну 73 080 крб. сріблом. Тільки наприкінці XIX ст. турбівські селяни спромоглися викупити 1927 десятин землі. Однак більшу частину її придбали заможні селяни.
Багато сільської бідноти так і залишилося без землі. Куркулі, скуповуючи значні масиви землі й лісу, наймали працювати у своєму господарстві безземельних і малоземельних селян. Заможний селянин Г. Осадчий придбав 1895 року 179 десятин землі і лісу, а А. Громов - 31 десятину, дехто - по 12-15 десятин. У 1912 році 513 селянським господарствам села належало 1865 десятин землі, причому 96 господарств володіли 813 десятинами, а 407 господарств (тобто 80 проц.)- лише 1052. 15 господарств мали в середньому по 10 голів худоби, 88 господарств її не мали зовсім, на решту припадало по 5 голів.
Наявність дешевої робочої сили і сировини сприяли швидкому зростанню промисловості. Наприкінці XIX - початку XX ст. у Турбові були цукровий, шкіряний та цегельний заводи, суконна фабрика, винокурня, броварня, круп'яно-вальцьовий паровий млин та інші підприємства. Ще 1861 року поміщики Драгомирецькі здали цукроварню в оренду купцям на 10 років за 1525 крб. сріблом на рік. Орендарі, а згодом акціонерне товариство, до якого перейшла цукроварня 1879 року, значно розширили підприємство. В 1900 році на цукровому заводі працювало 400 робітників. У 1903-04 році цукровий завод виробив 323 тис. пудів цукру, що у 3,5 раза перевищувало показники 1900 року. 1906 року стала до ладу вузькоколійна залізниця, будівництво якої розпочалося в 1890 році. Проте вона задовольняла потреби головним чином промислових підприємств. У 1912 році підприємець Горнштейн заснував невеличке підприємство по видобутку каоліну. Важка, виключно ручна праця в сирих кар'єрах протягом 12 годин до краю виснажувала робітників. Зате продаж високоякісного каоліну забезпечував власнику великі прибутки. В 1914 році на цукровому заводі почали використовувати електроенергію.
Розвиток промисловості супроводжувався швидким зростанням населення. Разом з прибулими з сіл Волинської і Київської губернії 1900 року в Турбові проживав 3121 чоловік. Цього року на цукровому заводі відкрили лікарню на 15 ліжок, де хворих лікував фельдшер.
Трудящі Турбова не мирилися з тяжким соціально-економічним становищем, брали участь у революційному русі. У вересні 1879 року вперше застрайкували робітники цукрового заводу. Приводом до виступу був ганебний вчинок старости та урядника, які жорстоко побили робітників А. Марковського і К. Бурковського. Поліції, яку викликала адміністрація, тільки через кілька днів вдалося примусити страйкарів відновити роботу.
Класова боротьба турбівських трудящих посилилася під час першої буржуазно-демократичної революції в Росії. У травні 1905 року відбувся страйк робітників цукрового заводу. У прийнятій резолюції вони вимагали підвищити заробітну плату, скоротити робочий день, поліпшити умови праці тощо. До революційного руху приєдналися також робітники інших підприємств села. 6 травня 1907 року в лісі відбувся спільний мітинг трудівників каолінових підприємств Турбова й Глухівця. 26 травня 1907 року група озброєних робітників напала на контору турбівського вальцьового млина і знищила всі документи.
Дореволюційний Турбів був відсталим селом. Хоч напередодні першої світової війни тут проживало 3230 чоловік, умов для масової освіти майже не було, населення лишалося неписьменним. Відкрита 1880 року парафіяльна школа містилася в звичайній селянській хаті, з підсліпуватими вікнами і земляною долівкою. 1916 року школу реорганізовано в початкове училище. Проте через матеріальні нестатки діти сільської бідноти не могли тут навчатися.
Імперіалістична війна відірвала багатьох турбівців від мирної праці. Село ще більше занепало. Значно знизились врожаї зернових і технічних культур, що особливо згубно позначилося на господарствах сільської бідноти. Врожайність зернових у 1915-1916 pp. становила 50 пудів з десятини, а цукрових буряків - 750-800 пудів. Крім того, скоротилися посівні площі, особливо цукрових буряків, що призвело до зменшення виробництва цукру на Турбівському заводі, безробіття. Закрилося підприємство видобутку каоліну, його кар'єри залило водою. Становище трудящих Турбова дедалі гіршало, підвищувалися ціни на продукти й промислові товари, а заробітна плата весь час знижувалася.