Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Ямпіль

Сторінка 2 з 7
пристань на Дністрі.
Важким тягарем лежала на селянських плечах кріпаччина. Минали роки, росли нові покоління, а доля кріпака лишалася незмінною. Пристосовуючись до умов ринку, пани намагалися одержати з свого маєтку більше
хліба на продаж. Для кріпака - де збільшення днів тяжкої, виснажливої праці на панщині. Хоч не завжди доходило до виступів селян, глуха, вперта боротьба їх проти панської сваволі ніколи не вгасала. Про це, зокрема, свідчать матеріали архіву Ямпільського повітового суду, що рясніють такими назвами: «Справа про насильницький примус селян відробляти додаткову панщину», «Справа про жорстоке поводження поміщиків», «по обвинуваченню селян у підбурюванні односельців до подання скарг на поміщиків і церковників», «по обвинуваченню селян у непідкоренні поміщикові та властям», «по обвинуваченню селян в агітації проти сплати оброку, проти поміщика, проти царського уряду». З 1834 до 1861 року суд розглянув також близько 40 справ про втечу селян-кріпаків від поміщиків та про підпали поміщицьких садиб.
Коли ж кріпосники змушені були провести реформу 1861 року, вони пограбували селян. Якщо до цього наділи на одну ревізьку душу складали від 5,5 до 6,6 десятини угідь, то після реформи вони були значно меншими. На час реформи ямпільськими селянами володіли п'ять поміщиків. Згідно з уставною грамотою, складеною поміщиком М. Беляєвим, пішим дворам було наділено по 4,9 десятини. За 513 десятин його колишні кріпаки мали вносити щорічно по 609 крб. викупних платежів. Аналогічними були умови «визволення» кріпаків інших поміщиків. До того ж, селян позбавили таких необхідних угідь, як ліс, водопій, луки. Тому широкою хвилею прокотилися селянські виступи, учасники яких відмовлялися приймати уставні грамоти. «У Ямпільському повіті... селяни рішуче відмовилися працювати більше двох днів тяглих або одного пішого на тиждень, перестали відбувати жіночу панщину і нічний караул. Усі переконування місцевих поліцейських чиновників не вплинули...»,- доносив київський генерал-губернатор міністрові внутрішніх справ.
В Ямпільському повіті десяту частину населення складали представники католицького віросповідання - поляки. Польське визвольне повстання 1863 року не могло не знайти відгуку серед населення повіту. Недалеко від Ямполя (в с. Томашполі) діяла таємна польська школа, створена таємним «Товариством навчальної допомоги польському народу». В лютому 1863 року подільського губернатора повідомили: «... всі поляки тутешнього краю очікують дозволу Варшавського центрального комітету - чи треба починати свої дії, схильні до повстання». Відразу було дано розпорядження про розташування в містах Могилеві і Ямполі частин Єлецького піхотного полку, а начальникам поліції наказано «посилити всюди... нагляд за поляками... звернути особливу увагу на переправи через Дністер..., про все підозріле - доповідати». У серпні того ж року в повіті було створено загін сільської озброєної варти, завдання якого, зокрема, полягало і «в пошуках і переслідуванні заколотників, там, де вони ще не встигли створити значних загонів або де вони, зазнавши поразки, розпорошилися і взагалі перешкоджати їм одержувати різні припаси, продовольство».
Після придушення повстання виступи селян, невдоволених реформою, тривали. Боячись розширення селянських заворушень і намагаючись використати селян у боротьбі з польським революційним рухом, уряд змушений був піти на деякі поступки. Було змінено умови уставних грамот: переведено на оброк селян, що відбували панщину, знижено викупні платежі.
У другій половині XIX ст. в Ямполі з'явилися дрібні підприємства (пивоварня, водяні млини, крупорушки, друкарня, різні майстерні), але питома вага їх була незначною.
З розвитком промисловості почали занепадати ремесло і промисли. Не стало попиту на ручні жорна. Різко знизилися ціни на кустарні вироби: за останнє десятиліття XIX ст. вони зменшилися в чотири рази. Ручна праця не могла конкурувати з машинним виробництвом. Зменшувалося й число славетних колись ямпільських бондарів, стельмахів, теслярів, майстрів виготовлення екіпажів. Тогочасні довідники характеризують ямпільські промисли як жалюгідні. Слабо розвивалася й торгівля.
На початку XX ст. заселена територія Ямполя становила 450 десятин. Тут було 27 незамощених вулиць і 5 майданів. Містечко освітлювалося лише 62 гасовими ліхтарями. Ямпіль вважався одним з найбідніших повітових міст Подільської губернії. Він був схожим на велике село з обшарпаними хатками і нескінченними плотами. Міську лікарню одного часу навіть хотіли закрити, оскільки бракувало коштів на її утримання. З 1869 року в Ямполі було міське двокласне училище, яке 1913 року перетворено у вище початкове чоловіче. Більшість дітей трудящих не мала можливості його відвідувати: плата за навчання складала на рік десять карбованців. Справу не набагато поліпшило й відкриття на початку


Ямпіль