Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Видатний український письменник М. М. Коцюбинський, який у 1881-1882 pp. проживав у Станіславчику, писав у своєму творі: « ... ті низенькі, біленькі стіни закривають собою багато гірких сліз, тяжкої нужди, багато
безпросвітної темноти людської. Кожна хата має свою журбу, своє горе».
Царизм тримав трудящих у темряві. Сільська громада Станіславчика багато раз наполягала відкрити школу, але її відкрили лише в 1863 році. Спочатку школа працювала в приватному будинку, а з 1867 року - в приміщенні, збудованому на кошти населення. Проте це ніякою мірою не могло задовольнити потреби селян, що змушений був визнати інспектор народних училищ Подільської губернії, порушуючи клопотання про створення у Станіславчику однокласного парафіяльного училища, яке почало працювати у вересні 1875 року. Однак переважна більшість населення залишалася неписьменною. Загальна кількість мешканців села в 1905 році складала 4862 чоловіка. Дітей віком від 8 до 11 років налічувалось 437. Тим часом у двох школах вчилося лише 79 учнів. Здебільшого це були діти багатіїв.
Селяни піднімались на боротьбу проти свавілля поміщика та сільських багатіїв. Нерідко повсталі самочинно захоплювали випаси, водопої та інші угіддя, користуватись якими їм забороняв поміщик.
Під впливом боротьби робітничого класу в період революції 1905-1907 pp. почалися масові виступи в селі проти поміщиків і куркульства. Цьому сприяла агітація, яку проводили кращі представники сільської інтелігенції. 10 травня 1905 року в Станіславчику була знайдена листівка - заклик до повалення існуючого державного ладу. Подібні листівки поліція вилучала в станіславчицьких селян і пізніше.
В липні того року наймити, що працювали у Станіславчицькій економії, застрайкували. Організаторами страйку були брати Д. Ф. Рожок і П. Ф. Рожок та Я. Г. Заярнюк. Селяни тиждень не ставали до роботи, не дозволяли працювати жителям інших сіл. Вони вимагали збільшити зарплату на 50 проц., збирати хліб не за 9-10-у копу, як давав поміщик, а за 5-6-у, наполягали зменшити орендну плату за землю з 25-ЗО до 6 крб. за десятину орної землі і по 3-4 замість 8-9 крб. за випаси. Активних учасників страйку було заарештовано і ув'язнено.
23 листопада 1905 року вчитель М. М. Добровольський і селянин Ф. І. Чепис виступили на сходці з промовами, закликаючи селян до повалення існуючого ладу. «Ми повинні добитися того,- говорив у своєму виступі Добровольський,- щоб цар нас боявся, а тому виборного в думу нам не потрібно, а потрібний виборний до установчих зборів... Височайший маніфест нуль, робіть так, як я вам раджу, і тоді ви одержите всю поміщицьку землю безкоштовно... Ніяких зборів ні в казну, ні в волость не сплачуйте!».
5 грудня 1905 року відбувся виступ 200 селян Станіславчика. Поліція вчинила жорстоку розправу над непокірними. Протягом 1905-1906 pp. у волості заарештували й віддали до суду 153 чоловіка, з яких чимало було і жителів Станіславчика.
Столипінська реформа поглибила класове розшарування серед селян, збільшила безземелля й малоземелля. В 1912-1914 pp. у Станіславчику налічувалося трохи більше 1300 селянських дворів, на які припадало лише 1600 десятин землі.
Близько 60 господарств були зовсім безземельними. В той же час поміщикові належало 2400 десятин землі. Чимало її було в руках куркулів. Тяжке і злиденне життя примушувало селян наймитувати у поміщика та сільських багатіїв. Дехто займався кустарними промислами: ткацтвом, гончарним виробництвом, вичинкою шкір та ін. Щороку сотні трудівників вирушали на заробітки до сусідньої Бессарабії. Були й такі, що залишали рідне село і їхали за кордон.
Ще гіршим стало життя селян під час першої світової війни, яка призвела до занепаду і без того відстале господарство, викликала дорожнечу й нестатки. Постійні окопні роботи та реквізиції коней виснажували трудове населення Станіславчика, сприяли зростанню антивоєнних настроїв. Наприкінці вересня 1917 року біднота Станіславчика самочинно захопила й розподілила між собою поміщицькі землі.
Велику Жовтневу соціалістичну революцію трудящі Станіславчика вітали з особливим піднесенням. На численних зборах і мітингах вони висловлювали повне довір'я і підтримку Радянській владі. Учасники жовтневих подій у Петрограді Г. П. Притвор і К. Ф. Тріщик організували в рідному селі ревком. На початку лютого 1918 року в Станіславчику створено Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. Але розгорнути соціалістичне будівництво тоді не вдалося: в березні 1918 року село окупували підрозділи австро-німецьких військ. Населення Станіславчика відразу ж включається в активну боротьбу проти окупантів. У селі створюється партизанський загін, який очолив житель села А. В. Хильський. Партизани брали участь у боях за
Станіславчик
Сторінка 2 з 6
На початку XX ст. з'являються нові крамниці: 14 бакалійних, 8 мануфактурних, 2 залізних виробів, сільськогосподарських машин і знарядь та ін.; медоварний та пивоварний заводи, лісний склад.Видатний український письменник М. М. Коцюбинський, який у 1881-1882 pp. проживав у Станіславчику, писав у своєму творі: « ... ті низенькі, біленькі стіни закривають собою багато гірких сліз, тяжкої нужди, багато
Царизм тримав трудящих у темряві. Сільська громада Станіславчика багато раз наполягала відкрити школу, але її відкрили лише в 1863 році. Спочатку школа працювала в приватному будинку, а з 1867 року - в приміщенні, збудованому на кошти населення. Проте це ніякою мірою не могло задовольнити потреби селян, що змушений був визнати інспектор народних училищ Подільської губернії, порушуючи клопотання про створення у Станіславчику однокласного парафіяльного училища, яке почало працювати у вересні 1875 року. Однак переважна більшість населення залишалася неписьменною. Загальна кількість мешканців села в 1905 році складала 4862 чоловіка. Дітей віком від 8 до 11 років налічувалось 437. Тим часом у двох школах вчилося лише 79 учнів. Здебільшого це були діти багатіїв.
Селяни піднімались на боротьбу проти свавілля поміщика та сільських багатіїв. Нерідко повсталі самочинно захоплювали випаси, водопої та інші угіддя, користуватись якими їм забороняв поміщик.
Під впливом боротьби робітничого класу в період революції 1905-1907 pp. почалися масові виступи в селі проти поміщиків і куркульства. Цьому сприяла агітація, яку проводили кращі представники сільської інтелігенції. 10 травня 1905 року в Станіславчику була знайдена листівка - заклик до повалення існуючого державного ладу. Подібні листівки поліція вилучала в станіславчицьких селян і пізніше.
В липні того року наймити, що працювали у Станіславчицькій економії, застрайкували. Організаторами страйку були брати Д. Ф. Рожок і П. Ф. Рожок та Я. Г. Заярнюк. Селяни тиждень не ставали до роботи, не дозволяли працювати жителям інших сіл. Вони вимагали збільшити зарплату на 50 проц., збирати хліб не за 9-10-у копу, як давав поміщик, а за 5-6-у, наполягали зменшити орендну плату за землю з 25-ЗО до 6 крб. за десятину орної землі і по 3-4 замість 8-9 крб. за випаси. Активних учасників страйку було заарештовано і ув'язнено.
23 листопада 1905 року вчитель М. М. Добровольський і селянин Ф. І. Чепис виступили на сходці з промовами, закликаючи селян до повалення існуючого ладу. «Ми повинні добитися того,- говорив у своєму виступі Добровольський,- щоб цар нас боявся, а тому виборного в думу нам не потрібно, а потрібний виборний до установчих зборів... Височайший маніфест нуль, робіть так, як я вам раджу, і тоді ви одержите всю поміщицьку землю безкоштовно... Ніяких зборів ні в казну, ні в волость не сплачуйте!».
5 грудня 1905 року відбувся виступ 200 селян Станіславчика. Поліція вчинила жорстоку розправу над непокірними. Протягом 1905-1906 pp. у волості заарештували й віддали до суду 153 чоловіка, з яких чимало було і жителів Станіславчика.
Столипінська реформа поглибила класове розшарування серед селян, збільшила безземелля й малоземелля. В 1912-1914 pp. у Станіславчику налічувалося трохи більше 1300 селянських дворів, на які припадало лише 1600 десятин землі.
Близько 60 господарств були зовсім безземельними. В той же час поміщикові належало 2400 десятин землі. Чимало її було в руках куркулів. Тяжке і злиденне життя примушувало селян наймитувати у поміщика та сільських багатіїв. Дехто займався кустарними промислами: ткацтвом, гончарним виробництвом, вичинкою шкір та ін. Щороку сотні трудівників вирушали на заробітки до сусідньої Бессарабії. Були й такі, що залишали рідне село і їхали за кордон.
Ще гіршим стало життя селян під час першої світової війни, яка призвела до занепаду і без того відстале господарство, викликала дорожнечу й нестатки. Постійні окопні роботи та реквізиції коней виснажували трудове населення Станіславчика, сприяли зростанню антивоєнних настроїв. Наприкінці вересня 1917 року біднота Станіславчика самочинно захопила й розподілила між собою поміщицькі землі.
Велику Жовтневу соціалістичну революцію трудящі Станіславчика вітали з особливим піднесенням. На численних зборах і мітингах вони висловлювали повне довір'я і підтримку Радянській владі. Учасники жовтневих подій у Петрограді Г. П. Притвор і К. Ф. Тріщик організували в рідному селі ревком. На початку лютого 1918 року в Станіславчику створено Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. Але розгорнути соціалістичне будівництво тоді не вдалося: в березні 1918 року село окупували підрозділи австро-німецьких військ. Населення Станіславчика відразу ж включається в активну боротьбу проти окупантів. У селі створюється партизанський загін, який очолив житель села А. В. Хильський. Партизани брали участь у боях за