Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Ситківці

Сторінка 3 з 5
проц. господарств мали менше однієї десятини, 32,5 господарств - від 1 до 2 десятин, 20 проц. господарств - від 2 до 3 десятин. Таким чином, 81,5 проц. селян були пролетарями і наиівпролетарями. 20 проц. селянських господарств зовсім не мали худоби, один кінь припадав на 14 господарств, віл - на 10, корова - на 3 господарства. Більшість селян обробляла свою землю найманою худобою або супрягою. Експлуатували
селян поміщики, куркулі, торговці, скупники, лихварі. Безземельні займалися гончарством, колісництвом, бондарством, вишиванням та іншими кустарними промислами, йшли працювати у майстерні.
Та незважаючи на все це, жителі Ситківців прагнули знань, освіти. З 1861 року в селі існувала лише однокласна парафіяльна школа, де дітей навчав дяк. Робітники цукрового заводу вирішили на свої кошти заснувати училище. Звернувшись щодо цього до місцевих властей, вони разом з селянами обіцяли вносити щорічно на утримання училища 360 крб. та забезпечувати його шкільним обладнанням. Після тривалого листування однокласне народне училище відкрили 1882 року. Навчалося в ньому 40 хлопчиків. 1902 року училище перетворили у двокласне. Містилося воно в будинку, спорудженому робітниками на власні кошти. Селяни, як і раніше, доплачували 360 крб. Три вчителі вчили 157 хлопчиків і дівчаток. Проте закінчували його лише не більше 10 учнів, переважно із заможних родин. Через матеріальні нестатки діти бідняків у кращому разі могли навчатися одну зиму.
1905 року в Ситківцях побувала пересувна виставка народних художніх творів. Її супроводжували художники І. С. Макушенко, Д. Е. Лосевський.
До 1913 року в Ситківцях існувала ткацька майстерня, де виробляли килими, рушники, високоякісний шевйот. Вовну для його виготовлення доставляли з Москви. Ткалі О. Загоровська, Я. Затворницька, М. Остроухова пригадують, якою невичерпною була фантазія народних умільців. Переконливим доказом їх високого художнього смаку були килими з оригінальним рослинним й геометричним орнаментом, рушники, вишиті різнокольоровими узорами рослин і геометричних фігур. Умови праці в майстерні були дуже важкі. Робочий день тривав 16 годин. Поступово народні художні промисли занепали. Немала вина в цьому лихварів і скупників. Скуповуючи за безцінь вироби народних митців, вони доводили їх до крайнього зубожіння. «Із ткача не буде багача, з швачки - багачки» - говорилось у народній приказці.
З початком імперіалістичної війни становище трудящих стало ще важчим. Лютнева революція в Росії посилила революційний рух селян. Незабаром ситко- вецькі поміщики просили губернського комісара притягти селян до відповідальності за самовільне захоплення лісів та реманенту, насіння і навіть економій7. 24 квітня 1917 року в Ситківцях відбулися багатолюдні збори, організовані революційними солдатами, робітниками й селянами. Ситковецькі цукровики прийняли рішення про запровадження 8-годинного робочого дня, робітничого контролю.
В 1937 році ланка п'ятисотенниці Ф. Є. Гуцаленко одержала з кожного гектара 500 цнт цукрових буряків. У 1940 році оплата трудодня колгоспників зросла проти 1931 року у 2- З рази.
1929 року трудящі села завершили відбудову цукрового заводу. В 1932 році він виробив 40 тис. цнт, в 1940 - 56 тис. цнт цукру. Напередодні війни на заводі було 90 стаханов- ців, 57 ударників.
600 ситковецьких дітей навчали в середній і початковій школах ЗО висококваліфікованих педагогів. У 1939 році громадськість села урочисто відзначила 25-річчя педагогічної діяльності вчительки, депутата районної Ради депутатів трудящих, кавалера ордена Трудового Червоного Прапора Г. М. Карасевич. їй, а також вчителеві Ф. І. Морозюку було присвоєно звання заслуженого вчителя Української РСР.
Жителі села активно будували нове життя, самовіддано працювали на колгоспних ланах і в цехах підприємств. Коли ж грянула війна, вони героїчно захищали свої здобутки, билися з німецько-фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни, в тилу ворога. З вересня 1941 року в Ситківцях діяла група підпільників, організована лікарем В. В. Монастирським і колишнім працівником міліції Д. І. Савичем. До групи входило спочатку 8 чоловік, потім ж. Щоб роздобути зброю, підпільники роззброїли і знищили поліцаїв у селищі Іллінцях. Підпільники налагодили зв'язок з партизанами, доставляли їм продукти харчування, медикаменти, регулярно приймали зведення Радінформбюро, видавали і розповсюджували антифашистські листівки. Лікар В. В. Монастирський давав фіктивні документи про хворобу і тим врятував багато молоді від вигнання до Німеччини. Члени групи - робітник цукрового заводу П. Й. Пороховник і колишній комісар Червоної Армії А. А. Пустовалов улітку 1942 року підірвали ворожий ешелон на залізниці між станціями Ситківці-Криштопівка. На початку 1943 року гестапо натрапило на


Ситківці