Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Немирів

Напередодні Великої Вітчизняної війни в селищі діяли 2 середні школи, в яких навчалося 1870 учнів, працювали 69 учителів. 1940 року лише в педагогічному технікумі здобували освіту 576 чоловік, працювали 25 викладачів. Велику виховну роботу проводили серед населення бібліотеки. 23 тис. томів книжок налічувала районна бібліотека.
З кожним роком кращало життя немирівців. Та дальшому розквітові міста перешкодив напад фашистської Німеччини. Гітлерівці люто бомбили залізничну станцію селища, зруйнували колію, вокзал, сховища «Заготзерна», багато житлових будинків. 22 липня 1941 року фашисти захопили Немирів. Гестапівці розстрілювали радянських людей, у т. ч. жінок, дітей і стариків. За час окупації кати розстріляли в Немирові 7785 громадян селища та інших сіл. Трудящі Немирова з перших днів окупації піднялися на боротьбу проти фашистських головорізів. У вересні 1941 року в селищі було створено підпільну патріотичну організацію. Її очолили директор місцевої середньої школи комуніст О. Д. Євдокименко, колишній офіцер Червоної Армії Л. С. Ведибіда. Патріоти встановили зв'язок з Вінницьким підпільним партійним центром, розгорнули активну боротьбу проти ворога. Будинок досвідченого підпільника періоду громадянської війни М. М. Улановського, який за дорученням організації відкрив приватну майстерню, став конспіративною квартирою. Активним учасником групи була бухгалтер будинку відпочинку А. О. Бриллінг. Добре знаючи німецьку мову, вона виконувала обов'язки розвідника загону. Підпільники вели широку агітаційну роботу серед населення, добували зброю, готували людей до створення партизанського загону, встановили зв'язок з партизанським загоном «За Батьківщину», що діяв у Шабельнянському лісі. За дорученням підпільників Л. С. Ведибіда влаштувався у поліцію. Він допомагав добувати зброю, заздалегідь попереджав підпільників про наміри ворога, рятував людей від арешту.
В лютому 1942 року утворилася підпільна група при цукровому заводі. Діючи спільно з організацією, яку очолював О. Д. Євдокименко, та партизанським загоном «За Батьківщину», учасники підпілля паралізували підготовку підприємства до цукроваріння. Підлий провокатор видав фашистам керівників і учасників немирівського підпілля. 10 жовтня 1942 року частину патріотів було заарештовано, декому вдалося втекти до партизанів. 13 січня 1943 року в присутності сотень немирівців кати стратили чотирьох підпільників: О. Д. Євдокименка, А. О. Бриллінг, Л. С. Ведибіду і М. М. Улановського. Мужньо прийняли смерть патріоти. Із зашморгом на шиї Олександр Євдокименко, звертаючись до людей, вигукнув: «Я бачу у декого сльози на очах. Не плачте, товариші! Зараз треба навчитись ненавидіти, щоб без жалю бити ворога. Бийте німців! Хай живе...» Кат не дав вимовити останнього слова. Через кілька днів фашисти розстріляли у Вінниці ще 12 немирівських підпільників, у т. ч. А. А. Бука, який мав бути командиром партизанського загону. Решту заарештованих гітлерівські фашисти відправили до таборів смерті.
Немирівці свято шанують світлу пам'ять героїв. На центральній площі старовинного парку, перед головним корпусом будинку відпочинку встановлено пам'ятник, на якому викарбовано імена загиблих патріотів. Біля пам'ятника завжди свіжі квіти.
10 січня 1944 року до Немирова вступили воїни Червоної Армії. Це був неза
бутній час. Із сльозами радості на очах вітали немирівці своїх визволителів. До командира танкового екіпажу Д. М. Яніна підійшла жителька В. П. Завадська. Вона розгорнула червоний прапор райкому профспілки працівників освіти і, вручаючи його танкісту, сказала: «Цей прапор я зберігала три роки. Ми вас чекали, ми знали, що ви прийдете. І ви прийшли. Я з радістю передаю цей прапор вам, нашим визволителям. Громіть нещадно фашистських катів і скоріше повертайтесь здоровими додому а перемогою». З цим прапором танкісти дійшли до самого Берліна. В районі Немирова ще довго точилися запеклі бої, селище кілька разів пепереходило з рук у руки і остаточно було визволене від німецьких загарбників лише 15 березня. Фашистські варвари залишили після себе купи цегли. Вони спустошили чудовий палац будинку відпочинку разом з парком, приміщення педтехнікуму, вокзал.
Трудящі Немирова гаряче взялися за відбудову зруйнованого господарства, найперше - підприємств, МТС, шляхів. Вже в кінці березня - на початку квітня відновили роботу майстерні ремонту сільськогосподарського інвентаря, медичні заклади, районні установи. Відкрилися школи. Наприкінці 1944 року в райцентрі запрацювали промислові підприємства. Хоч були великі труднощі - не вистачало машин, тяглової сили, немирівські колгоспники вчасно провели весняну сівбу. Робітники, службовці й колгоспники селища взяли активну участь у збиранні коштів на побудову танкової колони «Колгоспник Вінниччини». Колектив маслозаводу зібрав 100 тис. крб. За ці гроші придбали бойового літака частині, яка брала участь у визволенні Немирова. 23 листопада Верховний


Немирів