Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Жмеринка

Сторінка 5 з 8
використанні локомотивів і підвищити продуктивність праці, парторганізація паровозного депо виступила ініціатором спареної їзди паровозних бригад. Відбулося два конкурси на кращий локомотив, який обслуговувався спареними бригадами. Залізничники Жмеринського локомотивного депо вийшли переможцями. Серед робітників за час конкурсу зросла кількість ударників до 998 чоловік.
У 1933 році вагонні майстерні Жмеринського вузла були реконструйовані і перетворені на завод ім. 1 Травня. Вже 1936 року підприємство мало 9 виробничих цехів, де працювало 1100 чоловік.
Стахановський рух на підприємствах Жмеринського вузла першими підхопили машиністи А. А. Новицький, А. Н. Карев, А. М. Щерба, М. О. Царюк, які водили великовагові поїзди до 2800 тонн при нормі 900 тонн. Від них не відставала й робітнича молодь. Кращою паровозною бригадою Південно-Західної залізниці була жмеринська комсомольська бригада В. А. Степанкова. Молоді диспетчери-експлуатаційники, комсомольці І. І. Кротов та О. А. Акчасянов виступили ініціаторами швидкого просування поїздів, за що були відзначені наркомом шляхів нагрудними значками ударника. Серед вагонників заспівувачем передових методів праці був оглядач вагонів А. Т. Дахновський, обраний депутатом Верховної Ради Союзу РСР першого скликання і за зразкову роботу нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. В 1939 році 60 проц. робітників Жмеринського вузла були стахановцями й ударниками. Коли за почином старшого машиніста Новосибірського депо М. О. Луніна в країні розгорнувся рух за відмінний ремонт паровозів власними силами паровозних бригад, то першими такий ремонт почали здійснювати стахановці Жмеринського депоМ.Ю. Кучер і Л. Ф. Дацько, а на кінець 1940 року за методом М. О. Луніна працювала вже 21 паровозна бригада.
Крім залізничного транспорту, в місті успішно розвивалися різні промислові підприємства. В 1929 році почав випускати продукцію цегельний завод, 1932 року побудовано фабрику-кухню, хлібозавод і пекарню. В 1932 році стали до ладу молочний та тютюново-ферментаційний заводи. Організували також 8 артілей промкооперації. Понад 500 кустарів-одинаків залучили до колективної праці.
Водночас з налагодженням економічного життя в місті багато зробили тоді для поліпшення комунального обслуговування жителів, розвитку культосвітніх закладів та охорони здоров'я. Побудували банно-пральний комбінат, пожежне депо, капітально відремонтували житловий фонд, забрукували й заасфальтували частину вулиць. До 1940 року в Жмеринці працювало 8 загальноосвітніх шкіл, у т. ч. 6 середніх, клуб піонерів, дитяча технічна станція. Трудівники міста мали можливість відвідувати будинок культури, кінотеатр, 13 бібліотек.
Значна увага приділялась охороні здоров'я трудящих. їх обслуговували дві лікарні, дві поліклініки, пункт швидкої допомоги, пункт переливання крові, лабораторія. Особливо велику турботу проявляла держава про здоров'я дітей. Для них відкрили 7 ясел, дитбудинок і медичну консультацію.
Вже в перші дні Великої Вітчизняної війни місто зазнало нападу гітлерівської авіації. Ворог рвався до життєвих центрів Радянської країни, намагався вивести з ладу важливий стратегічний пункт - Жмеринський залізничний вузол. День і ніч по-фронтовому працювали залізничники, забезпечуючи безперервне просування поїздів на фронт і в тил. 10 липня радянські війська в районі Жмеринки змушені були відступити, а 17 липня німецько-фашистські загарбники увірвалися до міста. Пожежі, грабежі, насильства, вбивства -таким запам'ятався жмеринцям фашистський «новий порядок». На околиці, за колючим дротом, окупанти розташували табір К. С. Гришин-один з керівників Жмеринської підпільної організації. Фашистський терор не зламав волі радянських патріотів до боротьби, не примусив їх скоритися ворогові. Вже через місяць після фашистської окупації на станції Жмеринка партизани підпалили і знищили 4 ворожі ешелони з бензином і боєприпасами. Восени 1941 року в місті створюються підпільні групи опору. З листопада 1941 року по грудень 1943 року вела боротьбу підпільна партизанська група паровозного депо, яка об'єднувала 24 члени. Її очолював комуніст М. С. Пархоменко. Підпільною групою вагонного депо в складі 23 чоловік керував К. А. Квятковський. З грудня 1942 року по березень 1944 року поблизу міста, в с. Чернятині, діяла підпільна група в складі 25 народних месників під керівництвом М. Д. Микитюка.
Восени 1942 року виникла підпільна організація «Радянські патріоти». Її керівне ядро утворили комуністи К. С. Гришин, В. В. Киняєв, Г. Г. Навроцький. Організація налічувала 13 груп, найбільшими з яких були - на вагоноремонтному заводі (керівник Г. Навроцький), на міській електростанції (керівник С. І. Бубновський), на станції водогону в с. Рові (керівник Е. М. Семілєтов) та інших об'єктах. Підпільники вчиняли диверсії на залізничному вузлі, влаштовували втечі військовополонених з табору, розповсюджували зведення Радянського інформбюро, випускали рукописну газету «Красньїй партизан». Було підготовлено все потрібне для випуску


Жмеринка