Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Жмеринка

Сторінка 3 з 8
загін, він встановив зв'язки з селянами навколишніх сіл. Коли ж під ударами Червоної Армії петлюрівці покотилися на захід, жмеринські партизани підняли в тилу повстання. 17 березня застрайкували залізничники. Було створено тимчасовий революційний комітет, який очолив боротьбу з ворогами та взяв під охорону станційне майно.
20 береаня до міста вступили бійці Таращанського полку під командуванням В. Н. Боженка. їх радо зустріли трудящі, які вийшли на вулиці з червоними прапорами. Цілий день у місті відбувалися багатолюдні мітинги й маніфестації. Командування радянських військ оголосило подяку жмеринським залізничникам: вони за короткий строк відновили рух, налагодили телеграфний і телефонний зв'язок.
У визволеному місті розгорнули діяльність органи Радянської влади. 26 березня 1919 року відбулися збори ініціативної групи комуністів, де було відновлено діяльність міської партійної організації та обрано комітет з 5 чоловік. Головою комітету партосередку став П. Л. Кобринець. Організація насамперед подбала про добір нових членів, військову підготовку комуністів і співчуваючих, допомагала створювати комітети бідноти в селах. Почали працювати партійні осередки в залізничних майстернях. Вийшли перші номери газети «Жмеринський комуніст». Під керівництвом партійної організації трудящі міста налагодили також роботу вузла й служб. Залізничники були ініціаторами збору хліба в фонд допомоги голодуючим дітям Москви й Петрограда.
Радісним був у місті Першотравень 1919 року. В торжествах взяли участь 20 тис. робітників, селян, воїнів, учнів. 10 травня відбувся багатолюдний мітинг. Його учасники ухвалили підтримати Радянську владу та організувати Червону дружину залізничників. Наприкінці травня в місті було сформовано збройні батальйони робітників. Велика група агітаторів вирушила в села.
Виснажені безперервними боями, радянські війська не змогли успішно протидіяти переважаючим силам петлюрівців і змушені були відступити. Жмеринка опинилася в руках ворога. За дорученням Ради робітничо-селянської оборони на Поділля прибув народний комісар у військових справах України М. І. Подвойський. Затримавши просування петлюрівців, наші частини почали організований контрнаступ. Після тривалого бою 7 липня Жмеринку було визволено. 10 липня в місті ховали робітників, які загинули від рук петлюрівців. На траурному мітингу з промовою виступив М. І. Подвойський.
Проте радянським військам ще раз довелося залишити місто 10 серпня 1919 року. В жовтні того року Червона Армія, перейшовши в наступ, почала швидко визволяти територію України від петлюрівців і денікінців. 6 січня 1920 року Жмеринка стає знову радянською. Партійна організація вийшла з підпілля. Під її керівництвом відбулися перші суботники. В села виїхали агітатори, які проводили бесіди і організовували мітинги, роз'яснювали селянам політику Радянської влади. Як повідомляла газета «Украинская беднота» в кореспонденції з Жмеринки від 19 квітня 1920 року, селяни охоче виконували продрозкладку, допомагали революційним органам влади.
Але завойований у боях з ворогом перепочинок був коротким, знову Жмеринка потрапила до рук ворогів, на цей раз польських інтервентів. Проте вже наприкінці травня Червона Армія переходить у рішучий наступ і 23 червня визволяє місто. В боях за нього відзначилися бійці бригади легендарного героя громадянської війни Г. І. Котовського. Тут же на очищеній від ворога станції, в одному з вагонів, перебував його штаб. У Жмеринці Г. І. Котовського прийняли до лав більшовицької партії. Розгромом білополяків та решток петлюрівської армії у жовтні - листопаді 1920 року завершується на Поділлі період іноземної інтервенції та громадянської війни. Але на території Жмеринського повіту ще майже рік точилася боротьба проти куркульсько-петлюрівських банд.
Трудящі Жмеринки з глибокою вдячністю бережуть пам'ять про своїх земляків - героїв громадянської війни і активних борців за Радянську владу. Серед них - діяч підпілля й депутат Ради робітничих і солдатських депутатів, токар вагонних майстерень Г. К. Маниловський, токар депо П. Л. Кобринець, машиністи Й. С. Кашевич, Й. В. Гумінський, П. П. Птахін. Іменами Кашевича, Кобринця, Птахіна названі вулиці міста. На їх робочих місцях у локомотивному депо та вагоноремонтному заводі встановлено меморіальні дошки.
Активним борцем за владу Рад була також жмеринська молодь. 18 травня
1919 року засновано міську комсомольську організацію і обрано бюро. Його першим секретарем став Семен Дикий, другим - Борис Біров, активний учасник боїв з петлюрівцями. Він загинув смертю хоробрих у бою з бандами Махна 3 серпня
1920 року. На будинку, де вчився Борис Біров (тепер тут середня школа № 1), встановлено меморіальну дошку. Влітку 1922 року почала виходити жмеринська комсомольська газета «Гудок молоді».
Першою радянською установою в місті після громадянської війни був ревком, створений на початку листопада 1920 року. В грудні починає


Жмеринка