Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Соболівка

Сторінка 2 з 5
плату. Заворушення селян тривали й після революції 1905-1907 pp., зокрема в період нового революційного піднесення. Мешканці Соболівки, Антонівки й Брідка, що сезонно працювали на цукровому заводі, в 1911 році поставили перед адміністрацією вимоги підвищити заробітну плату і поліпшити умови праці. Єдність дій і наполегливість страйкуючих примусили адміністрацію задовольнити їхні вимоги.
В листопаді 1917 року до Соболівки дійшла звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Скоро сюди повернувся робітник з Петрограда соболівець А. Я. Чуба. Він привіз революційну літературу. Тоді ж прибув і другий земляк матрос Чорноморського флоту К. Н. Майко. Вдвох вони розпочали в містечку агітацію за Радянську владу, очолили місцевих активістів, колишніх фронтовиків, організували збройний загін для боротьби з контрреволюційними елементами. Згодом створили ревком (голова - К. Н. Майко). Активістам вдалося захопити зброю, заготовлену адміністрацією цукрового заводу.
Жителі Соболівки саботували всі заходи німецьких окупантів, що вступили сюди навесні 1918 року за згодою з Центральною радою. Поміщицьке майно і землю не повернули. Всіляко перешкоджали вивезенню до Німеччини хліба, худоби, майна.
Хоч австро-німецька окупація зазнала краху, в селі встановилася влада Директорії. Петлюрівці в кінці травня 1919 року навіть оголосили мобілізацію. Населення саботувало наказ буржуазних націоналістів. Тоді вони насильно схопили 80 молодих соболівців, однак ті незабаром втекли додому і переховувалися до приходу 18 червня 1919 року Червоної Армії. Становище в Соболівці ще тривалий час лишалося напруженим. На село налітали буржуазно-націоналістичні банди, тероризуючи населення. Розгорнути радянське будівництво в той час у Соболівці не було можливості. В кінці серпня 1919 року до неї вдерлися денікінці. Вони вчинили розправу над радянськими активістами. Схопили і після катування повісили одного з борців за новий лад К. Нестерука. На допомогу односельцям з Тульчина прийшов загін, очолюваний членом Соболівського ревкому Д. Я. Бабуром, і денікінці змушені були тікати. Однак загонові Бабура довелося вести запеклу боротьбу з бандою Волинця. Намагаючись вибити сміливців із станції Дукля, бандити направили туди бронепоїзд. Проте соболівці розібрали колію, і він зійшов з рейок. Не допоміг бандитам і бронепоїзд, висланий з Гайсина. Йому перетнула шлях озброєна група, якою командував І. Корнійчук. Однак бандитам вдалося заманити в пастку обох командирів і по-звірячому знищити їх. Загін продовжував діяти до приходу частин Червоної Армії в кінці січня 1920 року.
На початку лютого 1920 року в Соболівці вдруге створено ревком, який став здійснювати декрети Радянської влади. Та польська інтервенція, яка розпочалась у квітні 1920 року, на деякий час перервала радянське будівництво. Після вигнання інтервентів 19 червня 1920 року відновлено владу ревкому, розпочато створення міліції та організовано боротьбу з бандитизмом. Перші кроки Радянської влади, спрямовані на відбудову господарства, були надзвичайно важкими. Не вистачало найнеобхіднішого - палива, гасу, сірників, одягу, господарство було занедбаним,
цукровий завод - зруйнованим. До того ж, у навколишніх лісах бродили зграї бандитів. Восени 1920 року поблизу Соболівки вони по-звірячому вбили командира 14-ї окремої роти зв'язку штабу 14-ї армії І. І. Куренкова та ще трьох командирів.
Трудящі Соболівки розуміли, що тільки напруженням усіх сил, самовідданою працею можна подолати розруху й перемогти класових ворогів. 11 вересня 1921 року організовано вийшли на недільник 446 чоловік. За 4 години роботи було навантажено 6 вагонів продовольства, зібраного населенням повіту для голодуючих Поволжя.
Після демобілізації в Соболівці залишилася на постійне проживання група бійців латиської дивізії. Вони допомагали сільському активу будувати нове життя. В 1922 році при цукровому заводі створено партійний осередок. Істотною опорою для нього були комсомольці, організація їх оформилася ще в жовтні 1920 року. Комсомольці облікували всіх батраків, слідкували за дотриманням куркулями трудового законодавства, допомагали вдовам та інвалідам громадянської війни обробляти землю, ремонтували їм житла, впорядковували Соболівку. Нині окрасою села є парк біля середньої школи, посаджений комсомольцями на початку 20-х років. В приміщенні колишнього волосного правління вони створили сельбуд, що став центром культурно-масової роботи. Успішно вели комсомольці політмасову роботу.
Поступово загоювалися рани, завдані господарству війною і розрухою, налагоджувалося нормальне життя. Жителі Соболівки на практиці пересвідчувалися в правильності нової економічної політики: кращим стало постачання, пожвавилася торгівля. Радісно було працювати і на відбудові, хоча труднощі ще давалися взнаки. В 1922 році почали давати продукцію цукровий


Соболівка